Представляємо шокуючий тизер-трейлер нової кінострічки культового режисера Девіда Кроненберга «Злочини майбутнього», в якій знялися зірка «Володаря перснів» Вігго Мортенсен, зірка байопіка «Спенсер» Крістен Стюарт та зірка шпигунського екшену «007: Не час помирати» Леа Сейду.
Читати далі...
Після оскароносного фільму «Зелена книга» Вігго Мортенсен повертається на екрани в своєму режисерському дебюті під назвою «Падіння», який є «сімейною драмою про вік, пам'ять і прощення».
Читати далі...Герої хітового серіалу «Світ Дикого Заходу» зіткнуться в нових серіях з лиходієм у втіленні знаменитого французького актора Венсана Касселя.
Десять років тому на екрани вийшли «Трансформери», «Гаррі Поттер і орден Фенікса» і «Спокута». Які ще з їх одноліток нам запам'яталися?
Читати далі...
Фільм "Порок на експорт" (Eastern Promises), який я вчора подивився у відмінній DVD-якості, він цікавий з двох точок зору. Як і будь-який інший фільм, власно. Перша точка - художня цінність фільму, а друга - його ідеологічна складова. І от із цих самих двох точок даний фільм і варто розбирати, тим більше, що він саме надзвичайно добре для цього підходить.
Отже, для початку - сюжетнаа складова. В тихому мирному Лондоні живе й працює англійка російського походження Ганна Хитрова. Англійка вона по суті, а росіянка - тільки на прізвище – російської мови не знає, і на ній не розмовляє, розмовляє строго по-англійському. Забула, забула свої коріння, не згадала, що є речі на порядок вище, ага.
І от одного разу під різдво в лікарню, де Ганна працює, привозять молоду вагітну жінку. Жінці, до речі, чотирнадцять років. Вона народжує дитину, після чого помирає. Після всіх супутніх смерті в лікарні процедур, Ганна безтурботно потрошить сумочку покійниці й дістає звідти невеликий блокнотик. Як потім з'ясовується, це щоденник, і написано в цьому щоденнику таке, що за бідною Ганною починає полювати ледве не вся російська мафія Лондона. І от на цьому от полюванні й побудований, власно, фільм.
Як зрозуміло із зав'язки, основні діючі особи у фільмі - росіяни. І це, звичайно, для нас цікаво - як вони в цьому фільмі представлені. Особисто мене довго терзала надія, що режисер Девід Кроненберг якось вдумливо підійде до питання, розгляне його під новим кутом, розкриє глибокий зміст, і так далі. Але чуда не трапилося, ні.
Спочатку навіть якийсь час здавалося, що громадянин Кроненберг просто погано розуміє предмет свого фільму – дуже вже дивно виглядали тамтешні росіяни, ну й що що бандити. Пізніше, однак, стало ясно, що предмет фільму режисер розуміє нормально, просто завдання перед ним стояло сугубо специфічна - показати не російську мафію в Лондоні, а російських бандитів за рубежем, як представників злочинної російської держави в цілому. І це, звичайно, різко змінює справу.
Іншими словами, перед нами - грамотно створений і розкручений рекламний - або скоріше навіть пропагандистський - продукт. Іноді в подібних випадках вживають сполучення «ідеологічна диверсія», але вже боляче одіозно це звучить, тому ми від такого терміна утримуємося.
Прочитавши ці рядки, у читачів може виникнути щире обурення: «Як це пропаганда, що за нісенітниця! Де це там Реддер побачив пропаганду проти Росії? Там показані мерзенні російські бандити, більш нічого!» На цей вигук так і тягнеться рука навести цитату з камрада Гобліна, вже дуже добре він про таке сказав:
«Серед наших доморослих ідіотів широко поширена глибоко інтелектуальна точка зору, що пропаганда - це гасла «Слава КПРС!» уздовж доріг. Багато хто з тих, хто не зовсім дурень, за останні років п'ятнадцять із зусиллями усвідомили, що найправильніша пропаганда - це зовсім не гасла. Найправильніша пропаганда - вона ненав'язлива, непомітна. Невеликий штрих тут, кілька слів там - і в мозку простолюдина складається невигадлива, але чітка картина світу, у якому добре - от це, а погано - от те. Наприклад, повинно бути зрозуміло, що добре - тільки в США, а в Росії - збіговисько тупих мутантів».
Саме так про таку - сугубо прогресивну - пропаганду й мова йде, саме вона присутня у фільмі. Коротенькі, непомітні сценки, які ніяк не впливають на сюжет, але які як такі якірці, що залишаються в пам'яті глядача. Потягнеш у потрібний момент за такий якірець - і все, потрібна асоціація «всі росіяни - бандити, варвари й виродки» - у наявності.
От п’ятисекундний епізод – посміхаючийся Кирило (Венсан Кассель) біля російського герба. Його огидна пика й аналогічний кіношний образ намертво асоціюються з головним символом російської державності. От двохсекундна сценка - Микола (Вігго Мортенсен) презирливо цідить Ганні - «Раби народжують рабів!». Безглузда в контексті фільму фраза, але поза ним вона відмінно прив’язується до західного розуміння процесів, які відбуваються зараз у Росії. Фраза російського «злодія в законі»: «Твій батько був сука й фраєр, а твоя мати - повія» і горда відповідь Миколи «Так!» - покликані зміцнити вже наявний твердий стереотип, що в Росії всі чоловіки працюють винятково бандитами, а жінки - повіями. Ну й повторюваний у всьому фільмі рефрен «Ми були заживо поховані в російській глухомані, тому я вирішила шукати краще життя» - він, загалом, вже тільки підсумує те, що й так зрозуміло будь-якому американському глядачеві - Росія це пекло на землі, тому звідти всі зі страшною силою біжать на благополучний Захід.
Фраз цих і подібних цим багато, але вони вміло розкидані по всьому фоні фільму, внаслідок чого сприймаються підспудно, як би підсвідомо. Вмілі руки режисера викликають, звичайно, замилування, але ідеологічне посиланння, які ці руки несуть - воно є глибоко ворожим. Хоча зрозуміло, що спрямовано воно було, насамперед, саме на західних глядачів, на нас він такого сильного впливу не робить.
Багато хто з кінокритиків захоплюються доскональним знанням Кроненбергом російських злодійських законів і взагалі - реалій життя. Ну як же - власник ресторану Семен блищить глибоким знанням російських звичаїв - «Вашого батька звали Іваном, значить ви - Ганна Іванівна!», Вігго Мортенсен без помилок вимовляє пекельне слово «Новокузнецьк», а словосполучення «злодій у законі» звучить у фільмі кожні п'ять хвилин. Ну, не знаю, по-моєму, це чиста екзотика для американського глядача, і все це йому на фіг не потрібно. От, в «Хрещеному батьку» італійських слівець майже не було, а однаково - вийшов відмінний фільм про італійських бандитів. Для чого тут було використовувати стільки російських слів - незрозуміло.
Деякі звертають пильну увагу на акторські роботи. Вігго, зокрема, старанно піарив себе в інтерв'ю, розповідаючи, як він, для того щоб ужитися в роль простого російського братухи Миколи, колесив по Росії й дивився на обличчя російських мужиків, і як це йому сильно допомогло у фільмі. Прочитавши інтерв'ю, багато сміявся. Весь фільм Микола проходив з таким байдуже-посміаючимся обличчям, що стало ясно - або він у Росію все-таки не їздив, або дивився не на мужиків, а на тіток.
Наомі Воттс, яка грає Ганну, теж ніяк не проявилася себе - ходила весь фільм із тривожним обличчям й нахмуреними бровами а-ля Ніколь Кідман в «Інших». Але оскільки Наомі - все-таки не Ніколь, то вийшло значно гірше. Хоча дупа в неї непогана, так, цього не віднімеш.
Венсан Кассель вдало, загалом, зіграв покидька й розпиздяя Кирила. Спочатку не було сумнівів, що його наприкінці фільму вб'ють – дуже вже мерзенна тварина виходила. Але коли з'ясувалося, що Кирило - гомосек, стало ясно, що його залишать у живих. Хто ж у сучасному американському кіно дозволить вбити гомосека! Нехай навіть і не свого гламурного гея, а простого російського пидараса - класова солідарність дала про себе знати, Кирюху навіть пальцем не зачіпили.
Ну й, звичайно, сюжетотвірна лінія - це просто повний пиздець, хлопці. Чого Семен так боявся цього щоденника - що в ньому було такого, від чого не можна було відректися? Для чого він так домагався оригіналу, він хіба не знав, що весь блокнот можна за п'ять хвилин відфотогрувати на телефон? Із чого видно, що Семен – доглядаючий по Лондону, і якщо його прибрати, то вся лондонська мафія відразу ліквідується? Ну й нарешті, для чого ФСБ знадобилася вся ця дорога багатоходова комбінація - щоб допомогти лондонській поліції боротися зі злочинністю? Та не смішіть мене - сюжет цілковитий відстій, без ознак логіки й здорового глузду.
Єдина за весь фільм розумна сцена - це кривавий массякр у лазні, де Микола посадив на ніж двох звірів. Він там носився голяка, розмахував своїми причиндаллями й люто настрибував на чеченів. Ті, мабуть, такого не очікували – за звичаєм вони самі настрибують на всіх, а тут якийсь голий росіянин їх перенаскочував. Від цього вони занепали духом і швидко померли.
Знято, загалом, непогано, так, і музика підібрана розумна - такі сумні скрипочки а-ля «Арканум». Але фільм мені від цих скрипочок більше подобатися не став - вийшов, на мій погляд, навіть гірше, ніж скорсезівські «Відступники». Фігня, три бали з п'яти.
