Рецензії на (2016)

Рецензія на фільм «Ла-Ла Ленд»
Мріяти – це головне!
28 березня 2017,  21:35 | Рецензії | Автор: Олег Ковальський

Це історія кохання молодої дівчини, яка мріє стати акторкою, та піаніста-віртуоза, яких хоче відкрити власний джаз-клуб. Їхнє життя склалося так, що вона постійно відвідує різноманітні проби, але ніяк не може отримати хоч якусь роль, а він повинен підробляти в барах за копійки, граючи те, що скажуть. Обоє мають мрії, палкі захоплення, хочуть жити ними, але обом ніяк не вдається дійти до тієї омріяної мети. І ось життя звело їх один з одним...

«Ла Ла Ленд» – це американська мелодрама, мюзикл одного з найперспективніших режисерів сучасності Дем’єна Шазеля із Емою Стоун та Раяном Гослінгом у головних ролях. Картина була номінована на 14 статуеток Оскар, в шести номінаціях стала переможцем, отримала усі сім нагород премії «Золотий глобус». Фільм дуже тепло прийняли як критики, так і глядачі. Після перегляду можу впевнено сказати, що «Ла Ла Ленд» заслужив усі ці нагороди!

З перших же хвилин картина заряджає позитивом та енергією. Надзвичайно красива операторська робота, чудово підібрані декорації, яскраві костюми, незвичне освітлення – усе це разом із танцями та співами головних героїв виглядає просто неперевершено, неначе переносить глядача із похмурого реального світу в інший, казковий.

Не можна оминути увагою музичного супроводу картини – енергійний джаз, чуттєвий вальс, піаніно, вокал. У фільмі всього цього вдосталь, але підібране воно із ідеальним відчуттям смаку та дуже гармонійно виглядає на екрані. Усю красу стрічки просто неможливо передати словами, це потрібно побачити. Гадаю, назви отриманих статуеток Оскар скажуть все за мене: «кращий режисер», «краща операторська робота», «краща пісня», «кращий саундтрек», «краща робота художника-постановника».

Окремої згадки варті головні герої стрічки – Мія (Ема Стоун) та Себастьян (Раян Гослінг). Гра акторів неперевершена. Ема виклалася на всі сто відсотків, вклала усю свою душу і весь свій талант у даного персонажа, якому співпереживаєш, разом з яким відчуваєш як невимовну радість, так і гірке розчарування, сум. Раян зіграв теж дуже добре, серйозно поставився до своєї ролі. Актор тривалий час відвідував заняття гри на піаніно, досконало навчився виконувати всі показані в фільмі композиції, тому дублери та спецефекти навіть не використовувалися. Обоє виглядають дуже красиво разом, настільки добре втілили своїх героїв на екрані, що, дивлячись на них, відчуваєш всі ті емоції, що вирують між ними, ту іскру, яка між ними спалахує. А таке трапляється не так часто.

Але красива візуальна частина, музика, атмосфера, чудова акторська гра – це не все. «Ла Ла Ленд» справді особливий завдяки саме своїй казковості, про яку вже згадувалося вище. Сама назва фільму означає «втекти від реальності, літати в хмарах» (американський сленг), що дуже точно описує його. Картина розповідає про двох творчих людей, яким світ здається занадто малим для них. Головні герої неначе живуть у своєму власному світі, вони мрійники, ідеалісти. І цими мріями вони і живуть. Проте, мрійливість у даному випадку не означає, що Мія та Себастьян сидять в кімнаті цілими днями і чекають чогось, літаючи в хмарах. Їхня мрійливість проявляється у тому, що вони живуть так, як хочеться їм, а не іншим. Вони бачать світ по-своєму, бачать суть життя по-своєму, вони переповненні натхненням, вони знають, що таке щастя і не бояться жити заради цього. Для таких людей і знятий цей фільм, бо саме вони зможуть повною мірою оцінити дане творіння. Стрічка не для раціонально мислячих глядачів, не для реалістів. «Ла Ла Ленд» не для людей, які мають у житті лише цілі, він для тих, хто мріє і живе так, як хоче сам, а не як кажуть інші. Така казковість заворожує від самого початку перегляду і тримається до кінця стрічки.

Сам фільм умовно можна розділити на кілька частин. Творці поділили його на чотири (формально п’ять, але змістовно – чотири), які названі так же, як і пори року. Цікавий поділ, відображає розвиток героїв, їх стосунків, а на їх прикладі й наші з вами життя. Фільм неабияк мотивує до життя, показуючи, як легко в ньому змінюються «пори року», що вони прив’язані не до циклів природи, не до віку, а саме до нас, до тих чи інших подій, які з нами трапляються, які нас змінюють, які на нас впливають.

Також фільм можна розділити й на дві частини. В першій – усе яскраве, життєрадісне, мрійливе та, власне, казкове. Після середини картини дія плавно переходить уже в реальне життя, тут уже все більш похмуре, буденне та реалістичне. Ці дві частини неначе показують, що стосунки між людьми завжди переживають як зльоти, коли у всьому світі є тільки ти і кохана людина, яка робить дні яснішими, відганяє повсякденність, переповнює тебе натхненням, так і падіння, коли через щоденний побут колись яскраві барви тьм’яніють, дні стають довшими, з’являються розбіжності в поглядах та сварки, коли ти розумієш, що живучи заради іншої людини, несвідомо забуваєш про себе. Це ж стосується і життя в загальному. Як би песимістично та егоїстично це не звучало.

Особисто для мене «Ла Ла Ленд» – це фільм настільки життєствердний, переповнений енергією, настільки надихаючий на життя, що після перегляду здалося навіть, що більше жодної іншої стрічки просто не потрібно уже дивитися, що все інше кіно не таке вже і важливе для того, щоб тратити дорогоцінний час свого життя. Звісно, буденність швидко цю думку вижене з моєї голови, проте не пам’ятаю, щоб якийсь інший фільм так впливав на мене. Картина дуже легка, прояснює голову, змушує задуматися над тим, що для кожного з нас справді важливе, що необхідне нам для того життя, яким ми хочемо жити.

Як підсумок хотів би сказати, що дана стрічка сподобається далеко не кожному або через жанр (мелодрами, драми у жанрі «мюзикл» до душі небагатьом, навіть для мене це в новинку), або через форму оповіді (багато мрійливості, фантазії двох натхненних творчих людей, а творчих людей взагалі важко зрозуміти). Проте, все ж, наполегливо раджу любителям змістовного кіно, яке залишить свій слід після перегляду, яке вплине на світогляд, змусить переглянути власне життя. «Ла Ла Ленд» – непересічне творіння Голівуду, варте того, щоб потратити на нього дві години свого життя як мінімум!

Рецензія на фільм «Ла-Ла Ленд»
Старому Голлівуду з любов'ю
5 січня 2017,  22:21 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

У 2016 році на екрани вийшло чимало гучних кінофільмів, серед яких найпопулярнішими виявилися всілякі історії про супергероїв і суперзлодіях, як раптом наприкінці року екрани світу почала стрімко завойовувати музична мелодрама з простою назвою «Ла-Ла Ленд», в яку стали поголовно закохуватися як критики, так і прості глядачі, а також голлівудські зірки, яких надихнула ця історія. Чим же вона змогла підкорити шанувальників кіно всіх віків?

Увірвавшись кілька років тому у світ музичного кінематографа зі своєю дикою «Одержимістю», Дем'єн Шазелл створює зовсім інший музичний фільм, чарівну мелодраму «Ла-Ла Ленд», яка ще стрімкіше вражає глядача в саме серце.

«City of stars

Just one thing everybody wants

There in the bars

And through the smokescreen of the crowded restaurants

It's love

Yes, all we're looking for is love from someone else»

Ваблячий своїми яскравими софітами слави Лос-Анджелес колись був головною локацією для найгучніших голлівудських кінострічок, але з часом кінематографісти стали прагнути все далі, на інший край світу, щоб знімати свої блокбастери для голлівудських студій там, де ще є чим здивувати глядача. Шазелл же повертає нас до витоків, знайомлячи з живучою в Лос-Анджелесі починаючою актрисою Мією і джазовим піаністом Себастьяном, які прибули сюди зі своїми мріями про успіх, натхненні давно минулою епохою кіно і музики. Вона подає каву в кав'ярні на студії Warner Bros., він грає обридлі мелодії в невеликих клубах. Доля постійно дає їм стусан під зад, але вони продовжують йти до своєї мрії, як би важко не було; і ось вона заходить в його бар, і світи обох перевертаються. Любов підхоплює їх і несе вперед на своїх крилах, періодично підносячи до небес, а потім повертаючи цю парочку на землю. Чи зможуть вони здійснити свої мрії або приєднаються до тих багатьох мрійників, які здалися, втомившись чути від життя відмову?

Актори Емма Стоун і Райан Гослінг вже третій раз грають на екрані закоханих, і кожен раз у них виходить це зіграти, ніби вперше. Їх герої зустрічаються і закохуються, і ти їм віриш з першої до останньої сцени, де за їхнє щастя переживаєш вже більше, ніж за своє власне, оскільки вони показують таку історію кохання, що дух перехоплює. Шазелл чітко підмітив, що Гослінг і Стоун нагадують своєю динамікою і екранною хімією знамениті акторські дуети старого Голлівуду. Без цього фільм би не вийшов таким на межі романтизованого минулого і ще не втратившої свою грандіозну мрію сучасності.

По старій дружбі Шазелл запросив у «Ла-Ла Ленд» Дж.К. Сіммонса, що отримав за свою гру в «Одержимості» «Оскар» і ще купу різних нагород. Тут він втілив жорсткого власника клубу, який змушує грати талановитого Себастьяна набридлі святкові мелодії, коли душа музиканта прагне імпровізувати і грати джаз. А давнього знайомого головного героя на ім'я Кіт, до якого Себ йде грати в стрімко набираючу популярність групу, втілив співак Джон Ледженд, для якого це виявився просто ідеальний кінодебют. І разом з Гослінгом вони знатно запалили на великій сцені.

«Ла-Ла Ленд»... Починаючи з самої назви, весь фільм зізнається в любові старому Голлівуду. У цих нехитрих декількох складах прихований і хітовий мотив, що запам'ятовується, і сонячний Лос-Анджелес, куди прагнуть багато хто в надії злетіти на Олімп кіно і музики, і сам Голлівуд, колиска західного кінематографа, чий знак на пагорбах раніше був трохи довший – Голлівудленд. Цей центр індустрії виробляє в рік 500-600 фільмів, постійно рухаючись вперед, використовуючи нові технології і отримуючи все більше прибутку, а Шазелл говорить нам своїм чарівним мюзиклом: «Стоп! Куди ви поспішаєте? Озирніться навколо, у нас вже є стільки всього чудового, про що ми забули в цій дикій гонці за прибутком». Він звертається до серця кожного глядача, вириває його з сірої реальності і вихором закручує у калейдоскопі почуттів, бажань і мрій.

Час від часу «Ла-Ла Ленд» нагадує різні класичні голлівудські мюзикли, як, наприклад, «Співаючі під дощем», але найглибший зв'язок цієї історії відчувається із згадуваною тут «Касабланкою», де Хамфрі Богарт і Інгрід Бергман зіграли одну з найвідоміших кінопар всіх часів. Творіння Шазелла одночасно породжено тією історією і схиляється перед нею, розуміючи, що кінематограф тих часів залишився в далекому минулому, але це не означає, що ми не можемо зараз з такою насолодою ностальгувати по тим фільмам.

Музика тут ллється рікою, манячи за собою, окриляючи і викликаючи стільки прекрасних емоцій і почуттів, які доповнюють один одного. Композитор Джастін Гурвіч все-таки зміг після «Одержимості» перевершити самого себе і нагадати глядачеві, наскільки тісно музика і кіно завжди існували один з одним, і що саме музика робить фільми такими яскравими та емоційними, зачіпаючи найпотаємніші струни душі. І окремо хочеться відзначити роботу оператора Лінуса Сандгрена, який разом з командою «Ла-Ла Ленда» перетворює кожну сцену на театральні підмостки, де відбувається візуальна магія, переливаючись всіма кольорами веселки і відправляючи глядача в новий дивовижний світ. Особливо зворушила та сцена, де головні герої танцюють в планетарії на зоряному небі.

«Ла-Ла Ленд» – відмінний спосіб почати новий кінорік. Подаруйте собі і своїй близькій людині це свято, адже після нього хочеться співати всім серцем, а весь світ здається чарівним місцем, де все можливо. А в наш час відчути це виходить дуже рідко.

«Here's to the ones who dream

Foolish as they may seem

Here's to the hearts that ache

Here's to the mess we make»

Мрійте і любіть, як це роблять тут Міа і Себастьян. І не думайте, що одне взаємовиключає інше. Адже все в наших руках.