Рецензии наЛа-Ла Ленд (2016)

Це історія кохання молодої дівчини, яка мріє стати акторкою, та піаніста-віртуоза, яких хоче відкрити власний джаз-клуб. Їхнє життя склалося так, що вона постійно відвідує різноманітні проби, але ніяк не може отримати хоч якусь роль, а він повинен підробляти в барах за копійки, граючи те, що скажуть. Обоє мають мрії, палкі захоплення, хочуть жити ними, але обом ніяк не вдається дійти до тієї омріяної мети. І ось життя звело їх один з одним...

«Ла Ла Ленд» – це американська мелодрама, мюзикл одного з найперспективніших режисерів сучасності Дем’єна Шазеля із Емою Стоун та Раяном Гослінгом у головних ролях. Картина була номінована на 14 статуеток Оскар, в шести номінаціях стала переможцем, отримала усі сім нагород премії «Золотий глобус». Фільм дуже тепло прийняли як критики, так і глядачі. Після перегляду можу впевнено сказати, що «Ла Ла Ленд» заслужив усі ці нагороди!

З перших же хвилин картина заряджає позитивом та енергією. Надзвичайно красива операторська робота, чудово підібрані декорації, яскраві костюми, незвичне освітлення – усе це разом із танцями та співами головних героїв виглядає просто неперевершено, неначе переносить глядача із похмурого реального світу в інший, казковий.

Не можна оминути увагою музичного супроводу картини – енергійний джаз, чуттєвий вальс, піаніно, вокал. У фільмі всього цього вдосталь, але підібране воно із ідеальним відчуттям смаку та дуже гармонійно виглядає на екрані. Усю красу стрічки просто неможливо передати словами, це потрібно побачити. Гадаю, назви отриманих статуеток Оскар скажуть все за мене: «кращий режисер», «краща операторська робота», «краща пісня», «кращий саундтрек», «краща робота художника-постановника».

Окремої згадки варті головні герої стрічки – Мія (Ема Стоун) та Себастьян (Раян Гослінг). Гра акторів неперевершена. Ема виклалася на всі сто відсотків, вклала усю свою душу і весь свій талант у даного персонажа, якому співпереживаєш, разом з яким відчуваєш як невимовну радість, так і гірке розчарування, сум. Раян зіграв теж дуже добре, серйозно поставився до своєї ролі. Актор тривалий час відвідував заняття гри на піаніно, досконало навчився виконувати всі показані в фільмі композиції, тому дублери та спецефекти навіть не використовувалися. Обоє виглядають дуже красиво разом, настільки добре втілили своїх героїв на екрані, що, дивлячись на них, відчуваєш всі ті емоції, що вирують між ними, ту іскру, яка між ними спалахує. А таке трапляється не так часто.

Але красива візуальна частина, музика, атмосфера, чудова акторська гра – це не все. «Ла Ла Ленд» справді особливий завдяки саме своїй казковості, про яку вже згадувалося вище. Сама назва фільму означає «втекти від реальності, літати в хмарах» (американський сленг), що дуже точно описує його. Картина розповідає про двох творчих людей, яким світ здається занадто малим для них. Головні герої неначе живуть у своєму власному світі, вони мрійники, ідеалісти. І цими мріями вони і живуть. Проте, мрійливість у даному випадку не означає, що Мія та Себастьян сидять в кімнаті цілими днями і чекають чогось, літаючи в хмарах. Їхня мрійливість проявляється у тому, що вони живуть так, як хочеться їм, а не іншим. Вони бачать світ по-своєму, бачать суть життя по-своєму, вони переповненні натхненням, вони знають, що таке щастя і не бояться жити заради цього. Для таких людей і знятий цей фільм, бо саме вони зможуть повною мірою оцінити дане творіння. Стрічка не для раціонально мислячих глядачів, не для реалістів. «Ла Ла Ленд» не для людей, які мають у житті лише цілі, він для тих, хто мріє і живе так, як хоче сам, а не як кажуть інші. Така казковість заворожує від самого початку перегляду і тримається до кінця стрічки.

Сам фільм умовно можна розділити на кілька частин. Творці поділили його на чотири (формально п’ять, але змістовно – чотири), які названі так же, як і пори року. Цікавий поділ, відображає розвиток героїв, їх стосунків, а на їх прикладі й наші з вами життя. Фільм неабияк мотивує до життя, показуючи, як легко в ньому змінюються «пори року», що вони прив’язані не до циклів природи, не до віку, а саме до нас, до тих чи інших подій, які з нами трапляються, які нас змінюють, які на нас впливають.

Також фільм можна розділити й на дві частини. В першій – усе яскраве, життєрадісне, мрійливе та, власне, казкове. Після середини картини дія плавно переходить уже в реальне життя, тут уже все більш похмуре, буденне та реалістичне. Ці дві частини неначе показують, що стосунки між людьми завжди переживають як зльоти, коли у всьому світі є тільки ти і кохана людина, яка робить дні яснішими, відганяє повсякденність, переповнює тебе натхненням, так і падіння, коли через щоденний побут колись яскраві барви тьм’яніють, дні стають довшими, з’являються розбіжності в поглядах та сварки, коли ти розумієш, що живучи заради іншої людини, несвідомо забуваєш про себе. Це ж стосується і життя в загальному. Як би песимістично та егоїстично це не звучало.

Особисто для мене «Ла Ла Ленд» – це фільм настільки життєствердний, переповнений енергією, настільки надихаючий на життя, що після перегляду здалося навіть, що більше жодної іншої стрічки просто не потрібно уже дивитися, що все інше кіно не таке вже і важливе для того, щоб тратити дорогоцінний час свого життя. Звісно, буденність швидко цю думку вижене з моєї голови, проте не пам’ятаю, щоб якийсь інший фільм так впливав на мене. Картина дуже легка, прояснює голову, змушує задуматися над тим, що для кожного з нас справді важливе, що необхідне нам для того життя, яким ми хочемо жити.

Як підсумок хотів би сказати, що дана стрічка сподобається далеко не кожному або через жанр (мелодрами, драми у жанрі «мюзикл» до душі небагатьом, навіть для мене це в новинку), або через форму оповіді (багато мрійливості, фантазії двох натхненних творчих людей, а творчих людей взагалі важко зрозуміти). Проте, все ж, наполегливо раджу любителям змістовного кіно, яке залишить свій слід після перегляду, яке вплине на світогляд, змусить переглянути власне життя. «Ла Ла Ленд» – непересічне творіння Голівуду, варте того, щоб потратити на нього дві години свого життя як мінімум!

В 2016 году на экраны вышло немало громких кинофильмов, среди которых самыми популярными оказались всевозможные истории о супергероях и суперзлодеях, как вдруг в конце года экраны мира начала стремительно покорять музыкальная мелодрама с простым названием «Ла-Ла Ленд», в которую стали поголовно влюбляться как критики, так и простые зрители, а также голливудские звезды, вдохновившиеся этой историей. Чем же она смогла покорить поклонников кино всех возрастов?

Ворвавшись несколько лет назад в мир музыкального кинематографа со своей дикой «Одержимостью», Дэмьен Шазелл создает совершенно иной музыкальный фильм, волшебную мелодраму «Ла-Ла Ленд», которая еще стремительнее поражает зрителя в самое сердце.

«City of stars

Just one thing everybody wants

There in the bars

And through the smokescreen of the crowded restaurants

It's love

Yes, all we're looking for is love from someone else»

Манящий своими яркими софитами славы Лос-Анджелес некогда был главной локацией для самых громких голливудских кинокартин, но со временем кинематографисты стали стремиться  все дальше, на другой край света, чтобы снимать свои блокбастеры для голливудских студий там, где еще есть чем удивить зрителя. Шазелл же возвращает нас к истокам, знакомя с живущими в Лос-Анджелесе начинающей актрисой Мией и джазовым пианистом Себастьяном, которые прибыли сюда со своими мечтами об успехе, вдохновленные давно ушедшей эпохой кино и музыки. Она подает кофе в кофейне на студии Warner Bros., он играет надоевшие мелодии в небольших клубах. Судьба постоянно дает им пинок под зад, но они продолжают идти к своей мечте, как бы трудно ни было; и вот она заходит в его бар, и миры обоих переворачиваются. Любовь подхватывает их и несет вперед на своих крыльях, периодически поднося до небес, а потом возвращая эту парочку на землю. Смогут ли они осуществить свои мечты или присоединятся к тем многим мечтателям, которые сдались, устав слышать от жизни отказ?

Актеры Эмма Стоун и Райан Гослинг уже третий раз играют на экране влюбленных, и каждый раз у них получается это сыграть, будто впервые. Их герои встречаются и влюбляются, и ты им веришь с первой до последней сцены, где за их счастье переживаешь уже больше, чем за свое собственное, поскольку они показывают такую историю любви, что дух перехватывает. Шазелл четко подметил, что Гослинг и Стоун напоминают своей динамикой и экранной химией знаменитые актерские дуэты старого Голливуда. Без этого фильм бы не получился таким на грани романтизированного прошлого и еще не потерявшей свою грандиозную мечту современности.

По старой дружбе Шазелл пригласил в «Ла-Ла Ленд» Дж.К. Симмонса, получившего за свою игру в «Одержимости» «Оскар» и еще кучу разных наград. Тут он воплотил жесткого владельца клуба, который заставляет играть талантливого Себастьяна приевшиеся праздничные мелодии, когда душа музыканта стремится импровизировать и играть джаз. А давнего знакомого главного героя по имени Кит, к которому Себ идет играть в стремительно набирающую популярность группу, воплотил певец Джон Ледженд, для которого это оказался просто идеальный кинодебют. И вместе с Гослингом они знатно зажгли на большой сцене.

«Ла-Ла Ленд»... Начиная с самого названия, весь фильм признается в любви старому Голливуду. В этих нехитрых нескольких слогах скрыт и запоминающийся хитовый мотив, и солнечный Лос-Анджелес, куда стремятся многие в надежде взлететь на Олимп кино и музыки, и сам Голливуд, колыбель западного кинематографа, чей знак на холмах раньше был чуть длиннее – Голливудленд. Этот центр индустрии производит в год 500-600 фильмов, постоянно двигаясь вперед, используя новые технологии и получая все больше прибыли, а Шазелл говорит нам своим волшебным мюзиклом: «Стоп! Куда вы спешите? Оглянитесь вокруг, у нас уже есть столько всего замечательного, о чем мы позабыли в этой дикой гонке за прибылью». Он обращается к сердцу каждого зрителя, вырывает его из серой реальности и вихрем закручивает в калейдоскопе чувств, желаний и мечтаний.

Временами «Ла-Ла Ленд» напоминает разные классические голливудские мюзиклы, как, например, «Поющие под дождем», но самая глубокая связь этой истории чувствуется с упоминаемой здесь «Касабланкой», где Хамфри Богарт и Ингрид Бергман сыграли одну из самых известных кинопар всех времен. Творение Шазелла одновременно вдохновлено той историей и преклоняется перед ней, понимая, что кинематограф тех времен остался в далеком прошлом, но это не значит, что мы не можем сейчас с таким наслаждением ностальгировать по тем фильмам.

Музыка здесь льется рекой, маня за собой, окрыляя и вызывая столько прекрасных эмоций и чувств, дополняющих друг друга. Композитор Джастин Гурвич все-таки смог после «Одержимости» превзойти самого себя и напомнить зрителю, насколько тесно музыка и кино всегда существовали друг с другом, и что именно музыка делает фильмы такими яркими и эмоциональными, затрагивая самые сокровенные струны души. И отдельно хочется отметить работу оператора Линуса Сандгрена, который вместе с командой «Ла-Ла Ленда» превращает каждую сцену в театральные подмостки, где происходит визуальная магия, переливаясь всеми цветами радуги и отправляя зрителя в новый удивительный мир. Особенно тронула та сцена, где главные герои танцуют в планетарии на звездном небе.

«Ла-Ла Ленд» – отличный способ начать новый киногод. Подарите себе и своему близкому человеку этот праздник, ведь после него хочется петь всем сердцем, а весь мир кажется волшебным местом, где все возможно. А в наше время почувствовать это получается очень редко.

«Here's to the ones who dream

Foolish as they may seem

Here's to the hearts that ache

Here's to the mess we make»

Мечтайте и любите, как это делают здесь Миа и Себастьян. И не думайте, что одно взаимоисключает другое. Ведь все в наших руках.