Рецензія на фільм «Одіссея» (2026)
Епічна подорож негероя Троянської війни
Епічна поема давньогрецького поета Гомера «Одіссея», що розповідає про десятилітню подорож головного героя після Троянської війни додому, є одним з найголовніших творів античної літератури, на якому базується чимало інших пригодницьких епосів. Тож цілком закономірно, що вона привабила одного з найвидатніших кінематографістів-візіонерів нашого часу Крістофера Нолана. Проте він не просто переносить «Одіссею» на великий екран з таким масштабним розмахом, якому позаздрять інші цьогорічні блокбастери, а повністю розвінчує в своїй екранізації міф про Одіссея та Троянську війну.
Ми всі знаємо, що Одіссей прославився завдяки Троянській війні, адже саме завдяки його хитрощам греки захопили Трою, як пишуть в підручниках з історії та міфології. Проте Нолан не героїзує цю загарбницьку війну, без прикрас показуючи, як греки під проводом жадібного царя Агамемнона вчинили геноцид у неприступній Трої, тож протягом фільму приємно спостерігати за тим, як їх усіх наздоганяє кара богів (чи можете називати це кармою для ґвалтівників та вбивць). Епік Нолана вкотре нагадує про те, що історію пишуть переможці, і на руках цих переможців часто багато крові невинних. Навіть після війни воїни Одіссея продовжують вбивати й грабувати, бо таке їхнє нутро. І ніякі красиві шоломи й обладунки не роблять з них героїв. Важливіше, хто знаходиться під ними.
Ще на початку фільму (чи протягом його першої години) нам повідомляють, що заради попутного вітру цар Агамемнон приніс в жертву богам свою маленьку донечку. І навіть тоді в Одіссея не з'явилося думки про те, що може не варто слідувати за таким полководцем. Та й під час спалення Трої Одіссей вбивав і грабував разом з іншими греками, тож всі ті біди, що спіткали його під час десятилітніх мандрів додому, абсолютно заслужені (хоча 7 років на острові з Шарліз Терон складно назвати справедливим покаранням за вбивства невинних). Його єдиною спокутою було врятувати рідну Ітаку, тож доля рано чи пізно мала привести його додому. А може він сам боявся цього повернення, тож всіляко відкладав його?
Нолан запросив чимало відомих акторів в свою «Одіссею», але далеко не всі вони змогли вразити своєю грою. З Метта Деймона вийшов дуже правдоподібний Одіссей, який всі ці роки ніс на своїх плечах тягар війни, намагаючись повернутися додому, і це точно одна з його найкращих ролей. Те саме можу сказати про гру Енн Гетевей, яка стала його царицею Пенелопою. Пенелопа 20 років чекала Одіссея з війни й правила Ітакою, тож особливо запам'ятовується та сцена, де вона з гнівом каже Телемаху, що трон не пустував всі ці роки, вона на ньому сиділа, але ніхто не приймає в їхньому світі жінку-правительку. Ця сцена сильніша за їхнє возз'єднання з Одіссеєм й може принести Гетевей ще один «Оскар».
Поки Одіссей мандрував, його палац окупували залицяльники, які хочуть одружитися з його дружиною, вбити сина й наплодити своїх спадкоємців. Наймерзенніший серед них — Антіной, якого втілив Роберт Паттінсон. Він тут виклався на всі 100%, адже вам дуже швидко захочется зробити так, як каже Пенелопа, тобто спалити його та інших залицяльників усіх разом. Проте більше емоцій під час перегляду викликає сліпий Евмей, що став найкращою роллю в кар'єрі Джона Леґуїзамо. Йому співпереживаєш найбільше, адже він залишається вірним своєму царю Одіссею, чого б йому це не коштувало.
Багато расистського бруду полилося на володарку премії «Оскар» Лупіту Ніонґо, коли в соцмережах стало відомо, що вона зіграє Єлену Троянську. Але вона зіграла Єлену та її сестру-близнючку Клітемнестру так блискуче, що хотілося б бачити її на екрані частіше. Коли Телемах відвідує Менелая та Єлену в Спарті, то бачить її понівечене чоловіком обличчя, і глядач дізнається гірку правду цієї жінки — вона завжди була заручницею, і хоча на неї чоловіки повісили відповідальність за свою десятирічну війну, насправді ж єдиною причиною Троянської війни завжди було роздуте его та жадібність Агамемнона. А коли тирани прагнуть війни, вони знайдуть собі будь-яку причину. Українці знають це з власного досвіду життя з божевільним тираном по-сусідству.
Протягом усіх трьох годин перегляду відчувається, скільки сил та коштів було вкладено в новий епік Нолана, а особливо вражають сцени «Одіссеї» у жанрі горор, як зустріч Одіссея та його людей з циклопом та з чарівницею Цирцеєю. А все тому, що для цих сцен було використано величезну ляльку-циклопа та аніматроніків, за допомогою яких Цирцея перетворювала воїнів на свиней. Саманта Мортон заслуговує на всю похвалу, яка лунає на її адресу за роль Цирцеї. Вона перевершила тут майже всіх більш відомих акторів, які отримали більші гонорари. А ще поціновувачам фільмів Нолана точно сподобається його таємнича версія Афіни, яку втілила Зендея.
У Нолана вийшов першокласний антивоєнний епік, що засуджує й волею богів карає загарбників, проте через те, що Одіссей був одним з таких загарбників, дуже швидко перестаєш переживати за головного героя. Ви б переживали за те, чи якийсь руснявий генерал, який спалив українське місто, повернеться додому? Отож. Але принаймні Нолан не закриває очі на злочини Одіссея та його воїнів (а ті глядачі, хто у захваті від Агамемнона повністю не зрозуміли суть фільму, адже його костюм створено таким, щоб висміяти роздуте й ненаситне его грецького царя). Але чи зрозумів це сам Одіссей? Чи розкаявся він по-справжньому перед душами тих, кого загубив? Наприкінці фільму він все одно називає себе героєм Троянської війни, тож навряд.
