Рецензія на фільм «Манк»
Монохромний шедевр Джека і Девіда Фінчерів

12 лютого 2021,  03:15 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Кінофільм «Громадянин Кейн», визнаний шедевр всіх часів т народів, який вийшов на екрани в 1941 році, вписав ім'я його режисера, продюсера, сценариста та виконавця головної ролі Орсона Веллса в історію кінематографа і американської культури. Навіть якщо ви його і не дивилися, то напевно чули про цей фільм та про його творця, якому було всього 25 років, коли він знімав свій шедевр, але мало хто знає ім'я сценариста, який придумав цю геніальну історію, – Германа Я. Манкевича, відомого в колі друзів і колег як просто Манк. І в своєму новому фільмі режисер Девід Фінчер вирішує виправити цю несправедливість.

Девід Фінчер практично з самого початку своєї кар'єри мріяв зняти фільм «Манк», сценарій до якого написав його батько Джек Фінчер, але даний проект з кінця 90-х ніяк не рушав з мертвої точки. Його батько помер в 2003 році, так і не побачивши екранізацію свого незрівнянного сценарію про одного з найвидатніших голлівудських сценаристів усіх часів, але, здається, що всі ці довгі роки вичікування дозволили його сценарію настоятися і перетворитися на старе і дуже смачне вино (або віскі, яке пив Манк), оскільки саме такі відчуття виникають при перегляді цього шедевра від батька і сина – ніби п'єш дороге вино, чий аромат розгортається поступово. Плюс, якщо б Фінчерам вдалося зняти «Манка» в 97-му році, то на головну роль в ньому вони б взяли Кевіна Спейсі, а всі ми знаємо, що Спейсі не так давно з хорошого вина перетворився на кислий оцет, і це негативно відбилося на всіх фільмах і серіалах, в яких він коли-небудь знімався. На щастя, творіння Фінчерів це жодним чином не торкнулося.

«Манк» починається з переїзду головного героя, який нещодавно поламав ногу в аварії, до відокремленого котеджу, де він за 60 днів повинен написати найвеличніший фільм усіх часів. Знаючи, що глядачам потрібно не тільки розважальне кіно, а й кіно, яке змушує думати та відображає на екрані непросту політичну ситуацію сучасного світу, Манк бере за головного героя свого хорошого знайомого газетного магната. Черпаючи натхнення з реальності, що його оточує, та помічаючи, як впливові люди зраджують ідеали своєї молодості на користь грошей, влади і політики, Манк вирішує викрити їх на тлі того, як в Німеччині до влади приходить Адольф Гітлер. Манк вірить у вище призначення кінематографа і залишається вірний цьому, поки пише свій епохальний сценарій «Громадянина Кейна». І хоча навколишні бачать його як простого блазня, що скрасить їхню вечірку, Манк доводить їм та самому собі, що він був народжений для більшого.

Ще кілька років тому було важко уявити, що Гері Олдман зможе перевершити свою роль Вінстона Черілля з фільму «Темні часи», що принесла акторові заслужений «Оскар». Але «Манк» показує, що у Олдмана ще багато козирів в рукаві, оскільки він хоча і не перевершив тут свого Черчілля (його просто неможливо перевершити), то зіграв на одному рівні. Спочатку його Манк здається звичайним голлівудським пройдисвітом з проблемами з алкоголем та кризою середнього віку, але це тільки фасад, за яким Олдман показує нам неймовірно талановитого і відданого своїй справі сценариста, готового заради свого сценарію ризикнути всім, і до кінця фільму Фінчера з ним просто не хочеться прощатися. А хочеться провести ще хоч трохи часу в компанії цього приголомшливого персонажа, який не боявся говорити, що він думає, і незрівнянно грав перед публікою.

З сюжету можна припустити, що головна жіноча роль у «Манці» буде у дружини Манкевича Сари, яку грає Таппенс Мідлтон і яка все життя терпіла божевільні витівки чоловіка, оскільки вона його дуже кохала і з ним «ніколи не було нудно», але в колі жіночих персонажів тут оразу затьмарює собою усіх комедійна актриса Голлівуду того часу Меріон Девіс. Аманда Сайфред настільки незрівнянна в образі Меріон, що про неї можна було б зняти окремий фільм. А потім дати Сайфред за нього «Оскар». Платонічні відносини Манка та Меріон зігрівають серце кожною їхньою спільною сценою, і здається, що якби в цьому фільмі були лише вони вдвох – ми б і не помітили, що когось не вистачає.

Під час своїх постійних флешбеків «Манк» представляє чимало ключових фігур Голлівуду 30-40-х років, як Луїса Б.Майєра, одного із засновників студії Metro-Goldwyn-Mayer, Ірвінга Тальберга, провідного голлівудського продюсера, чиє ім'я зараз носить почесна премія «Оскар» за внесок в кінематограф для видатних продюсерів, і, звичайно, того самого Вільяма Рендольфа Герста, впливового медіамагната, який і став прототипом громадянина Кейна. На їхні ролі Фінчер покликав Арлісса Говарда, Фердинанда Кінгслі і Чарльза Денса (він же Тайвін Ланністер з «Гри престолів»), і вони прекрасно зіграли свої ролі, показавши непрості відносини своїх героїв з норовливим Манком. І неможливо не відзначити Лілі Коллінз в образі секретарки Манка Ріти Александр, яка намагалася тримати його подалі від випивки, щоб він закінчив сценарій у термін, а потім дізналася про нього одну приголомшливу історію, що змусила її побачити цього сценариста-алкоголіка в зовсім іншому світлі та навіть стати його другом.

Звичайно, Фінчери не могли обійтися в своєму фільмі про створення «Громадянина Кейна» без самого Орсона Веллса, роль якого виконав Том Берк, зірка серіалів «Війна і мир» і «Страйк». За сюжетом Веллсу 24 роки, він є молодим вундеркіндом в Голлівуді, який стоїть на порозі створення свого головного шедевра, але у Берка, якому вже 39 років, вийшов більше Веллс в ролі Кейна, аніж Веллс в ролі самого себе, і це аж ніяк не псує фільм, а навпаки, показує, як реальність в даному випадку тісно переплітається з кінематографом та набуває міцного шекспірівського драматизму.

Бажаючи створити не просто кіно про Голлівуд 30-40-х років минулого століття, а відправити глядача в дивовижну кіноподорож, порівнянну з самим «Громадянином Кейном», Фінчер зняв свій байопік про Манка в традиціях кінематографа того часу – чорно-білим, нуарним і дуже атмосферним, і дуже шкода, що він вийшов на Netflix, оскільки він має бути побаченим на великому екрані для максимального ефекту, як і все, що знімає цей режисер. Буде дуже несподівано, якщо оператор Ерік Мессершмідт не отримає за свою роботу номінацію на «Оскар», як і дует композиторів Трента Резнора і Аттікуса Росса, які до найменших тонкощів відтворили музику кіно того часу, чиї звуки переносять нас у давно минулу епоху.

Незважаючи на непросту історію його створення, через стільки років у Фінчера нарешті вийшов не просто шедевральний байопік, що на даний момент є вінцем його фільмографії, а й блискучий триб'ют усім сценаристам, чиї імена, як і ім'я Манка, пішли в небуття, оскільки історія в основному пам'ятає акторів і режисерів. Як і ім'я його батька, який створив такий дивовижний сценарій, що став не менш дивовижним фільмом, просоченим любов'ю до чорно-білого кіно і до «Громадянина Кейна». Він трохи нагадує своїм посилом оскароносні картини «Артист» і «Ла-Ла Ленд», але замість епічної кіноісторії кохання чоловіка та жінки на тлі Голлівуду показує епічну історію кохання автора сценаріїв до своєї роботи. Браво, Фінчер, браво, Олдман, браво, Сайфред! Перед нами один з найвеличніших фільмів не тільки 2020 року, а й 21 століття, скільки б статуеток «Оскар» він не отримав. Головне, що Манк все-таки не відмовився від свого імені в титрах і отримав свій «Оскар» за «Громадянина Кейна».

Часом історії про створення великих кіношедеврів є не менш грандіозними й захоплюючими, аніж самі кіношедеври. І історія Манка та «Громадянина Кейна» якраз належить до таких. Від яких просто неможливо відвести погляд.

3664 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: