Рецензії, в яких згадується Деніел Редкліфф

У далекому 1984 році на екрани вийшла пригодницька мелодрама «Роман з каменем» за участю Кетлін Тернер і Майкла Дугласа, де перша грала письменницю-затворницю, яка вирушає рятувати свою викрадену сестру в Колумбію, а другий втілив бравого героя, що допоміг їй вижити у джунглях. Фільм виявився настільки популярним, що незабаром було знято сиквел «Перлина Нілу», але це вже інша історія. З того часу «Роман із каменем» є еталоном пригодницьких мелодрам, і його лаври не дають Голлівуду спокою. Його успіх раз у раз намагаються повторити різні режисери з різними акторськими дуетами, і цього разу Голлівуд представляє ще один неофіційний рімейк «Романа» під назвою «Загублене місто», де письменницю-затворницю грає «Міс конгеніальність» Сандра Буллок, а її залицяльником став Містер «Супер Майк» Ченнінг Татум.

На просторах Інтернету, сховавшись за незрозумілим нікнеймом, кожен може відчути себе «сміливцем» і, озброївшись клавіатурою та мишкою, ображати незнайомців, які потрапляють під гарячу руку. Так і робив наприкінці кожного робочого дня невдаха Майлз, поки не розлютив не тих хлопців, які вирахували його адресу і прийшли до нього додому. Ні, не щоб побити за шкідливі коментарі, а щоб прикрутити до його рук пістолети і зробити його учасником жорстокого бійцівського клубу. Отже, новий раунд почався...

На початку 1980-х ізраїльський мандрівник Йоссі Ґінсберґ вирушив у далеку Болівію, сказавши рідним, що повернеться через рік. Його серце бажало пригод, які допоможуть йому знайти себе і запам'ятаються на все життя. І він знайшов ці пригоди, коли відправився в дрімучі джунглі, про що після писав у своїй автобіографічній книзі, що перетворилася цього року в кінокартину «Джунглі» з Деніелом Редкліффом у головній ролі.

Екранізацією небезпечних пригод Ґінсберґа, які його ледь не вбили, зайнявся австралійський режисер Ґреґ Маклін, який зняв торішній хоррор-триллер «Експеримент „Офіс“». Тому на вас очікує не гламурна подорож по райським місцям, а неприкрашена битва за виживання, де вся провізія попливла вниз по річці, ти не знаєш, де найближче поселення, і тобі нічим добувати собі їжу.

Спершу Йоссі, прибувши до екзотичної Болівії з Ізраїлю, заводить нових друзів, здійснює наркотичні тріпи з дівчиною, що сподобалася йому, філософствує про життя та пошуки себе, пізнає місцевий спосіб життя, загалом, все в дусі Джека Керуака. Але цей «ледачий туризм» не дає йому того, чого він туди приїхав, – гострих відчуттів, які його сильно струсонуть і допоможуть відкрити себе справжнього, захованого в коконі комфорту. Тому коли незнайомець розповідає йому історію про місця, куди ступали ноги всього декількох мандрівників, про індіанців і їх культуру, і які ховаються далеко від цивілізації в джунглях, Йоссі миттєво спалахує бажанням відправитися туди і стати цим першовідкривачем все ще незайманої людиною природи. Але замість теплих обіймів природа підготувала йому голод, холод, самотність, різні травми і зіткнення з хижими тваринами.

Останні шість років після завершення «Гаррі Поттера», який приніс Редкліффу всесвітню популярність, що тільки актор не робив, щоб позбутися від образа хлопчика-чарівника, але так далеко, як у «Джунглях», він ще не заходив. Бачили передачу «Голі й налякані» по Discovery, де пара голих людей виживає в дикій місцевості? Це практично вона, тільки тут головний герой один і не голий. Від випробувань, які йому довелося пережити в тих джунглях, стає не по собі. Складно уявити, як людина, потрапивши в таку ситуацію і не маючи підготовки Беара Ґріллза, дійсно змогла би там вижити. Так що всім шанувальникам Редкліффа дивитися обов'язково.

– Вночі джунглі просто незрівнянні. Всюди кипить життя. Стільки тварин, птахів, комах навколо... Вони ніби кричать тобі. Вся природа ніби пульсує... І, несподівано, тиша. Немає нічого. Тільки ти і те, що ти тут шукаєш.

Компанію Редкліффу в «Джунглях» складають троє маловідомих акторів: австралійці Алекс Расселл і Джоель Джексон і німець Томас Кречман. Двоє перших грають друзів головного героя, яких він зустрів у Болівії, а Кречман – підозрілого провідника, з яким вони вирушили в дрімучі джунглі. У фільмі завжди повинен бути лиходій (до цього нас привчили голлівудські картини), але спостерігаючи за цими чотирма чоловіками, не можна бути до кінця впевненим, хто з них зірветься з котушок і поставить під загрозу життя інших. Джунглі та їх небезпека змушують вилізти на поверхню їх найгірші людські якості, але після у кожного з них з'являється шанс показати себе і з іншого боку, перебороти свій страх і дати джунглям відсіч.

Розповідаючи дивовижну історію порятунку Ґінсберґа з чіпких лап дикої природи, Маклін залишається вірним собі, тому в цій пригодницькій драмі є моменти трилера і моменти крутіші, ніж у деяких фільмах жахів (особливо, якщо згадати, що це все відбулося насправді). Тут є досить сцен не для слабонервних, як та, де Йоссі розкроює собі лоба і дістає звідти червя (невже таке взагалі можливо?!) або сцена з мурахами, при перегляді якої шкіра напружується, наче тебе зараз теж покусає зграя комах. Але всі ці випробування голодом і самотністю, від яких у багатьох легко б скаламутився розум, герой переносить, не зупиняючись і продовжуючи боротися, і в нагороду він ніби перероджується, адже такий досвід, якщо він не зломив людину, робить його лише сильнішою.

– Не смій зламатися. Не зламайся.

Якщо не опускати руки, вірити і продовжувати йти далі, то можна вижити і в найпідступніших джунглях, вчить нас мандрівник, якого ми запам'ятаємо з обличчям Редкліффа.

Несмотря на полное отсутствие выходных и сильную усталость, третьего дня посетил кинотеатр с целью посмотреть что-нибудь занимательное и хоть немного разгрузить мозг. Особых предпочтений не было, а потому сразу начал озираться в поисках постеров. Взгляд остановился на самой эпичной афише возле кассы, где красовались лица Данилы Рэдклиффа и Джеймса МакЭвоя, а подпись гласила «Виктор Франкенштейн». Собственно, билет именно на этот фильм я и купил. Хотелось мне узнать что-нибудь новое в этой старой истории. Ну а кроме всего прочего выяснить – останется ли за Данилой клеймо "вечного Поттера" или же он потихоньку начинает вырастать из этой роли.

Отмечу сразу, что концепция фильма – вести повествование от лица Игоря (Данила Рэдклифф), который был помощником известного доктора (Джеймс МакЭвой) – мне понравилась. Это на самом деле свежий взгляд на давнюю историю, ведь об Игоре вообще мало кто знал и слышал. А тут зрителю рассказывают и показывают всякое. Опять же, творческий дуэт Рэдклифф-МакЭвой смотрится очень гармонично. Да и в свои роли парни вжились неплохо, в их дружбу начинаешь верить с самой первой встречи. Дружбу, которая в итоге расставит все точки над i. А это дорогого стоит для фильмов подобного жанра.

Кстати, о птичках. Надо сказать, что трейлер данной картины я видел и раньше. Одним глазом, правда. Там непонятное показывали. А потому сразу же возникла мысль в кои-то веки представить себя рядовым зрителем (который обычно не читает книги) и сравнить впечатление от уже просмотренного фильма и своих собственных ожиданий перед ним. Не скажу, что был в полной мере удовлетворён. И дело тут даже не в самой кинокартине. Увесистого леща надо дать промоутерам. Почему так вышло и почему я акцентирую на этом внимание? Да потому что фильм вышел не таким, каким его видит зритель в рекламном тизере – это более глубокая, философская и драматичная картина, нежели очередной интеллектуальный экшн. И в этом состоит главная, на мой взгляд, проблема – обманутые ожидания. А быть обманутым неприятно. Идёшь вроде бы на очередную "жвачку для масс" типа «Трансформеров», а тебя режиссёр ненавязчиво заставляет переживать за героев. Это, конечно, совсем не плохо, когда есть пища для ума. Но… обманутые ожидания. Именно поэтому со всех сторон слышен ропот, мол "фильм плохой". Нет, фильм совсем не плох. Особенно для тех, кто читал произведение Мэри Шелли. Вот только об этом изначально забыли сказать зрителю. Или не захотели. А это уже, как говорят в Одессе, две большие разницы.

Впрочем, я обратно вернусь к повествованию. Кроме главного мужского дуэта кинокартины стоит отметить игру Эндрю Скотта (инспектор Тёрпин) и Джессики Браун-Финдли (гимнастка Лорелея). Камрад Скотт, на мой взгляд, сыграл инспектора Скотланд-Ярда убедительно. Конечно, его персонаж получился несколько противоречивым, но я ему поверил. Что же касается участия Джессики, тут не всё так гладко. Первая часть фильма напоминает историю любви Эсмеральды и горбуна Квазимодо, а вот дальше… Дальше я не увидел ровным счётом ничего, что заставило бы меня поверить в искренность отношений между Игорем и Лорелеей. И это печально.

Если отвлечься и внимательнее присмотреться к технической части, то и здесь имеются определённые огрехи. Во-первых, режиссёр Пол МакГиган нагло слямзил идею сэра Ричи. Да-да, я сейчас о «Шерлоке Холмсе» говорю с Робертом Дауни мл. в главной роли. Местами спецэффекты и манера съёмки настолько схожи с указанной картиной, что диву даёшься. Во-вторых, эффектов как таковых на весь хронометраж было недостаточно. Не думал, что когда-либо скажу подобную фразу, но… Фильму реально не хватает зрелищности для современного и порядком избалованного зрителя. Совсем чуть-чуть, но не хватает. Правда, нашлись в съёмочной группе и те, которые заслуживают похвалы. Это Крэйг Армстронг (композитор), а также художники по костюмам. Все они отработали на твёрдую пятёрку, за что я им искренне благодарен. Атмосфера наше всё.

Кратко подбивая итог, можно уверенно сказать – фильм вышел неоднозначный и понравится он далеко не всем. А потому вердикт следующий: в кино следует идти поклонникам МакЭвоя и Рэдклиффа, книги за авторством Мэри Шелли, а также любителям викторианской эдвардианской эпохи. Не разочаруетесь. Тем же, кто надеется увидеть бодрый экшн, строго рекомендую сидеть дома. Кино не про эффекты и всякое рубилово, вас промоутеры ввели в заблуждение.

P.S. Лично мне картина понравилась.