Рецензія на фільм «Аннетт»
Фантасмагоричний вальс під час шторму

27 вересня 2021,  22:37 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Мюзикли найчастіше асоціюються у нас з чимось яскравим і святковим – грандіозні музичні номери, грандіозні костюми, грандіозні декорації або локації, усе в найкращих традиціях Голівуду. Але не святом єдиним, так би мовити. Наприклад, чого тільки вартує похмурий, готичний мюзикл про криваву помсту «Свіні Тодд, демон-перукар з Фліт-стріт» Тіма Бертона, а тепер свій незвичайний внесок в піджанр мюзиклу-від-якого-деколи-стає-не-по-собі вирішив внести і скандальний Леос Каракс, сховавши розпачливу історію трагічного кохання під милим ім'ям «Аннетт».

«Аннетт» починається як звичайна романтична лав-сторі з життя знаменитостей – успішна оперна співачка Енн Дефрасну з першого погляду закохується в «поганого хлопця» Генрі МакГенрі, вельми скандального стенд-ап коміка, незабаром вони одружуються і стають батьками дівчинки, яку називають Аннетт. Зі сторони їхня пара здається дуже щасливою та успішною, такою, якій глядачі новинних зведень про зірок можуть лише заздрити... Але чи варто? Чи добре Енн знає Генрі та його душу? Каракс бере їхні відносини і через любовні пісні буквально вивертає навиворіт за першу годину фільму, поступово перетворюючи казку про палке кохання на справжнє пекло. Ах, мила Енн, якби ти тільки знала, на що здатний жартівник Генрі...

На ролі Генрі та Енн Каракс взяв Адама Драйвера, до цього моменту новачка у світі мюзиклів, який лише пару раз співав у фільмах, та Маріон Котійяр, яка вже отримала «Оскар» за втілення легендарної співачки Едіт Піаф у фільмі «Життя в рожевому кольорі», і в цей раз Котійяр дійсно сама співала в кадрі, причому наживо (за винятком оперних партій Енн). І хоча навряд чи хтось раніше припускав, що Драйвер і Котійяр колись зіграють разом в мюзиклі закохану пару, у них вийшов відмінний симбіоз для такого фантасмагоричного кіно про трагічне кохання. А коли Драйвер в образі МакГенрі виступає зі своїм провокаційним стенд-апом або коли Маріон в образі Енн грає на сцені в своїй хітової опері – то одразу ловиш себе на думці, що було б цікаво подивитися їхны повноцінні концерти наживо, оскільки вони дійсно вміють зачарувати публіку. Та й сам Каракс під час їхніх виступів ніби переносить нас у глядацький зал, дозволяючи споглядати їхні таланти в першому ряду.

Але мюзикл Каракса неспроста називається «Аннетт», а не «Генрі» або «Енн». Народження дитини назавжди змінює життя його батьків, але в разі Генрі та Енн їхні стосунки стали змінюватися ще до народження Аннетт. Егоцентризм Генрі, якого в той же час наздогнала творча криза і який має більш ніж достатньо спільного з головним героєм фільму «Американський психопат», перетворює «казковий» шлюб двох зірок на тортури, і незабаром одна трагічна подорож молодої сім'ї в шторм обертається жахливою катастрофою. Генрі залишається єдиним батьком Аннетт, і в той же час у маленької дівчинки розкривається музичний талант, очевидно, успадкований від покійної матері-співачки. І тут Генрі приходить в голову план – використати талант Аннетт, щоб заробити грошей і не влізти в борги, адже його кар'єрі прийшов кінець. Так дівчинка-вундеркінд Аннетт стає зіркою світового масштабу, приносячи Генрі славу і багато грошей, і це, здається, остаточно позбавляє його розуму.

Щоб зробити свій мюзикл ще дивнішим і дивнішим, Каракс замість маленької актриси бере на роль Аннетт... ляльку. Тому не лякайтеся, коли в кадрі з'явиться замість дитини лялька-маріонетка, оскільки таким чином Каракс втілює головну метафору свого фільму – метафору експлуатації талантів дітей їхніми нечесними та жадібними батьками, що в шоу-бізнесі трапляється досить часто. Взяти, наприклад, нещодавну історію Брітні Спірс, яку її сім'я експлуатувала з юного віку, а потім її батько й зовсім захопив над нею фінансовий та юридичний контроль, або історію сестер Олсен, які назавжди покинули кінематограф, щойно стали повнолітніми і змогли вирішувати за себе самі, або історію зірки фільмів «Сам удома» Маколея Калкіна, який лише нещодавно зміг впоратися з травмами від свого зіркового дитинства... Тож і Генрі сприймає Аннетт як ляльку, як спосіб заробити собі грошей, тому ми теж бачимо її такою, недолюбленною і нещасною дитиною, яка виступає за командою батька, ніби маріонетка. І від цього дійсно стає не по собі.

Ключовим персонажем стрічки «Аннетт» також виступає Диригент, якого зіграв Саймон Гелберг, відомий завдяки комедійному серіалу «Теорія великого вибуху». І тут він абсолютно не схожий на Говарда Воловиця. Його Диригент спершу здається темною особистістю, що заздрить успіху й славі Енн (і під час своєї першої появи він навіть трохи схожий на маніяка), але друга частина фільму розкриває його з нового боку, показуючи його дбайливим «другим батьком» для Аннетт, який щиро піклується про дівчинку, поки Генрі заливає свою темну душу в клубах. Гелберг показує тут, що він ще багато на що здатний після «Теорії» і що він не боїться ризикувати, беручи участь в таких артхаусних проектах, тому хочеться йому побажати побільше головних ролей у кіно, щоб його талант розкрився сповна.

В результаті у Каракса, який ніколи не боявся ризикувати на великому екрані й балансувати на грані між реальністю і дикою фантазією, вийшов один з найдивніших мюзиклів усіх часів, якась дуже темна версія «Ла-Ла Ленда» з домішками «Свіні Тодда» й «Американського психопата», яка то зачаровує ніжною піснею «We Love Each Other So Much» («Ми так сильно кохаємо одне одного»), то викликає мурашки своєю моторошністю. Перед нами багатогранна і наповнена метафорами історія кохання, яка повільно перетворюється на психологічний трилер з елементами горору. За пісні та музику тут відповідає відомий американський поп-рок дует Sparks (в цьому році якраз вийшла цікава документальна стрічка «Брати Sparks» режисера Едгара Райта, присвячена цьому дуету), і навіть якщо ви раніше нічого не чули про цих талановитих братів, їхня творчість точно торкнеться струн вашої душі при перегляді «Аннетт». А разом з неймовірною грою Драйвера і Котійяр, що електризують навколо повітря, все це робить новий фільм Каракса обов'язковим до перегляду всім шанувальникам артхаусного кіно, які люблять бути шокованими і підкореними одночасно.

Ах, прекрасна Енн зі своїм янгольським голосом... Як же магічно ти співала, зачаровуючи повні глядацькі зали, які вибухали оплесками на твою честь. А тепер ти продовжуєш співати через свою дочку Аннетт, поки твій дух жадає справедливої відплати. Чи почують вас люди крізь свої крики захоплення?

1138 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: