Рецензії наДім дивних дітей Міс Сапсан (2016)

Новий фільм Тіма Бертона – «Дім дивних дітей міс Сапсан» – я чекав приблизно з того самого моменту як побачив трейлер. І що я можу сказати за фактом перегляду самої картини? Тільки одне – фільм мені дуже сподобався. Це якщо коротко. Подробиці та інший розбір польотів, як водиться, нижче.

Отже, свою мега-замітку про мега-фільм (адже він мені сподобався, ніхто не забув?) хотів би розпочати з сюжету. Раптовий поворот подій, згоден. Так ніхто не робить, а тому продовжимо. Отже, сюжет. Він є. Ні правда. Зазвичай мені хочеться написати щось типу "сюжет у фільму простий" або "сюжету фільм не має". Але зараз зовсім інший випадок і навіть існує така штука, як plot twist, або сюжетний поворот, висловлюючись по-простому. А ось з зав'язкою все дуже просто донезмоги. Головний герой – звичайний підліток на ім'я Джейк (Ейса Баттерфілд), живе він в глибинці і дуже любить дідуся (Теренс Стемп), який з самого дитинства розважав його байками про свої пригоди в молодості. І треба сказати, що не всі цим розповідям вірили. Однак дідусь вмирає і наш герой вирушає на острів, де виріс його дід, щоб переконатися особисто для себе – правдиві всі ці історії або ж ні.

Ось така от закарлюка зав'язка у фільму. Аудіовізуальна складова (так-так, без поділу на "звук" і "картинку") також на високому рівні. Всі ефекти до свого місця, у мене, як у глядача, ні разу не виникло відчуття пересичення від надлишку CGI. Просто тому, що цього самого надлишку і немає! Та й композитори (Майкл Хайем, Меттью Марджесон) постаралися на славу, чого вже гріха таїти.

О, а ось і ви! Так-так, ласкаво просимо мої любителі перекладачів-наркоманів. Звичайно ж, настала черга моєї найулюбленішої рубрики: «машинний переклад надмізків». Парам-парарам-пам-пам! Що хочеться сказати? Чесно кажучи, нічого. Я б промовчав, та не можу – совість не дозволяє. Так ось, перекладачі все ще наркомани, і вони все ще не вміють переводити. Чого-чого? Ах, прикладів... Ну хоча б взяти офіційний переклад картини в українському прокаті: «Дім дивних дітей міс Сапсан». По-перше, це спойлер. Ні, не так... По-перше, власні імена не перекладаються, а, по-друге, це спойлер! Так, і якщо хтось вирішив, що офіційний дубляж від «Мосфільму» краще, той помиляється. Перекладачі «Мосфільму» перевели краще тільки назву, в смисловий складової там теж безпросвітна туга-печаль =). А взагалі, в кіноіндустрії є тільки один-єдиний приклад вдалого перекладу (саме перекладу, а не транслітерації) "говорячого" імені. Як вже всі здогадалися, мова йде про Джека Горобця... хмм... капітана Джека Горобця! Але у нас тут інший випадок, так що якщо є можливість – дивіться фільм в оригіналі, не втратите нічого, тільки придбаєте. Адже гра слів і все таке...

Однак я знову до позитиву повернуся, адже зараз я буду віщати про акторський склад. І найяскравішою у фільмі мені здалася саме сама міс Перегрин (Єва Грін). Громадянка Єва має цілком собі непоганий послужний список, проте саме ця її роль мені запам'яталася найбільше і саме в такому образі я буду собі уявляти актрису в подальшому. До слова, велика заслуга тут саме художниці по костюмах Коллін Етвуд, за що їй полум'яний привіт. Бо костюми всіх героїв шикарні і повністю передають атмосферу dark fantasy. Знову ж таки, якщо хто читав книгу (ех, ну мода зараз така – по бестселерам знімати кіно всяке), міг деяких персонажів представляти по-іншому. Але я книгу не читав, а тому до образів персонажів поставився максимально нейтрально, адже фільм повинен бути самостійним продуктом, навіть якщо в основі все одно лежить літературний твір.

Хм... я взагалі про персоналії хотів поговорити, так ось... Що Джейк, що інша компанія, яких грає ціла купа нікому невідомих дітей, перебувають на своїх місцях. Я рідко таке пишу, але тут зірки так співпали. Каст теж відмінний, що поробиш. Мені складно виділити тих початківців акторів, які мені запам'яталися найбільше. Всі гарні по-своєму. І рудоволоса піромантка Олівія (Лорен МакКрості), і друідесса Фіона (Джорджія Пембертон), і дивні близнюки (Джозеф і Томас Одуелл), і навіть сам-собі-на-розумі ляльковод Енох (Фінлей Макміллан) і всі-всі-всі. А якщо вже торкнулися молоді, безумовно присутня в кіно і романтична лінія між Джейком і Еммою (Елла Пернелл). Куди вже без der Romantik?

За підсумком – фільм чудовий. Рекомендується всім: як шанувальникам Тіма Бертона, так і тим, що проходять повз. Незадоволених не залишиться.

Мами і тата, бабусі і дідусі часом розповідають дитині перед сном різні чудні історії, щоб швидше його заколисати. І дідусь Джейкоба не був винятком. Ось тільки в його історії не було ні лицарів, ні драконів, а був таємничий будинок, де жили незвичайні діти, які вміють літати, запалювати речі, випускати з рота цілий рій бджіл і навіть оживляти мертвих. Подорослішавши, але продовжуючи вірити в дідові казки, Джейкоб відправляється на пошуки цього дивного будинку і його мешканців, які, виявляється, вже давно чекають на зустріч з ним.

Попередня кінокартина Тіма Бертона «Великі очі» була для нього певним експериментом у біографічному жанрі, тому повідомлення про те, що він екранізує «Дім дивних дітей» Ренсома Ріггза, звучало надзвичайно обнадійливо як для шанувальників творчості цього режисера, так і для тих, кому припав до душі цей незвичайний роман. Адже варто лише погортати його сторінки з тими старовинними і страшними фотографіями, як відразу згадується атмосфера фільмів Бертона. І ось вже цей світ оживає перед нашими очима на великому екрані, несучи в чудове минуле, приховане від сторонніх очей...

Головний герой на тлі всіх цих дивних дітей виглядає цілком буденним і банальним, але хоробре серце робить Джейкоба не менш особливим. Ну і що, що він погано стріляє з лука і не такий крутий, як його дід у молодості. Зате ці замкнені у своїй часовій петлі діти дивляться на нього з захопленням і готові боротися поруч з ним навіть з найстрашнішими монстрами, які вже стукають у їх двері. Ейса Баттерфілд відмінно вписався в цю роль. Так, «Хлопчик в смугастій піжамі» зріс і продовжує підкорювати Голлівуд. Але найкраще він виглядає в дуеті з чарівною Еллою Пернелл, що втілює обдаровану Емму Блум, здатну літати і керувати повітрям. Разом вони показали одну з найбільш безневинних і зворушливих історій кохання на великому екрані в цьому році.

Найяскравішою героїнею цієї екранізації, зрозуміло, є міс Сапсан, особливо коли її втілює Єва Грін. Після її шикарної появи в бертонівських «Похмурих тінях» відразу стало зрозуміло, що ця актриса і цей режисер просто створені одне для одного, а після її чарівного виступу в «Будинку дивних дітей» я вже з нетерпінням чекаю третього спільного фільму. Грін тут дійсно нагадує турботливу птицю, яка своїми кігтиками видряпає очі будь-кому, хто наважиться загрожувати її дітям.

А раз вже за сюжетом є стільки дітей з незвичайними здібностями, то на них повинен полювати такий же незвичайний, але повністю з'їхавший з котушок лиходій. Їм виявляється Баррон, що побажав стати безсмертним. Вже багато років він разом зі своїми огидними друзями безуспішно намагається добути еліксир вічного життя з імбрін і звик, що перед ним та його невидимими монстрами здаються всі. Але він ще не зустрічав Джейкоба і дітей міс Сапсан. Ось вони вже точно навчать його хорошим манерам. Не можу сказати, що це просто одна з кращих ролей Семюела Л. Джексона, але безперечно одна з найвеселіших і дивніших (в хорошому сенсі цього слова) в його фільмографії.

І, на додаток, другопланові персонажі тут дісталися таким видатним британським акторам, як Джуді Денч, Руперт Еверетт, Кріс О’Дауд, Теренс Стемп, що є приємним бонусом для всіх шанувальників кінематографа туманного Альбіону.

Сумбурність початку фільму тут швидко компенсується стрімкою подорожжю в чарівний світ, який ніби знаходиться в кроці від нас. Нехай діти міс Сапсан і живуть в одному і тому ж дні багато десятиліть, але раз потрапивши в нього, вже не хочеться покидати це дуже дивне місце. Тут на вас чекає маса дивовижних, страшних, чудових і надихаючих відкриттів, в тому числі і прослизаючі натяки на минулі фільми Бертона: сцена з поїданням очей ніби взята з «Бітлджуса», а в саду міс Сапсан шукайте одне велике зелене відсилання до «Едварда руки-ножиці».

До речі, про «Едварда». В екранізації «Дому дивних дітей» виразно відчувається, що режисер надихався тут тією самою зворушливою своєю казкою, де дивний хлопчик зустрічає звичайну дівчинку з іншого світу і закохується в неї. Тільки тут ці хлопчик і дівчинка обидва дивні. І фільм лише виграє від цієї чарівної наївності і чистого почуття, які в свій час стали душею того шедевра з 1990-х. Хто знає, раптом когось з юного покоління це нове фентезі зможе підкорити так само.

Ця неймовірна подорож в створеному спільно світ Ріггза і Бертона пролітає на одному диханні, незважаючи на тривалість в дві години, і є одною з найкращих кінопригод цього року, прекрасно відволікаючи від дощової осінньої реальності і скрашуючи її божевільними чудесами.

Дивацтва бувають різні. І часом навіть за допомогою самих дивних з них можна захистити своїх близьких і дати відсіч жахливим монстрам, варто лише повірити в свої сили.

P.S. Не пропустіть камео самого Бертона в епізоді битви в парку розваг. Адже заглянути в гості до свого фільму – це для нього справжня рідкість.