Рецензія на фільм «Дім дивних дітей Міс Сапсан»
Супергерої по-бертонівськи

Мами і тата, бабусі і дідусі часом розповідають дитині перед сном різні чудні історії, щоб швидше його заколисати. І дідусь Джейкоба не був винятком. Ось тільки в його історії не було ні лицарів, ні драконів, а був таємничий будинок, де жили незвичайні діти, які вміють літати, запалювати речі, випускати з рота цілий рій бджіл і навіть оживляти мертвих. Подорослішавши, але продовжуючи вірити в дідові казки, Джейкоб відправляється на пошуки цього дивного будинку і його мешканців, які, виявляється, вже давно чекають на зустріч з ним.

Попередня кінокартина Тіма Бертона «Великі очі» була для нього певним експериментом у біографічному жанрі, тому повідомлення про те, що він екранізує «Дім дивних дітей» Ренсома Ріггза, звучало надзвичайно обнадійливо як для шанувальників творчості цього режисера, так і для тих, кому припав до душі цей незвичайний роман. Адже варто лише погортати його сторінки з тими старовинними і страшними фотографіями, як відразу згадується атмосфера фільмів Бертона. І ось вже цей світ оживає перед нашими очима на великому екрані, несучи в чудове минуле, приховане від сторонніх очей...

Головний герой на тлі всіх цих дивних дітей виглядає цілком буденним і банальним, але хоробре серце робить Джейкоба не менш особливим. Ну і що, що він погано стріляє з лука і не такий крутий, як його дід у молодості. Зате ці замкнені у своїй часовій петлі діти дивляться на нього з захопленням і готові боротися поруч з ним навіть з найстрашнішими монстрами, які вже стукають у їх двері. Ейса Баттерфілд відмінно вписався в цю роль. Так, «Хлопчик в смугастій піжамі» зріс і продовжує підкорювати Голлівуд. Але найкраще він виглядає в дуеті з чарівною Еллою Пернелл, що втілює обдаровану Емму Блум, здатну літати і керувати повітрям. Разом вони показали одну з найбільш безневинних і зворушливих історій кохання на великому екрані в цьому році.

Найяскравішою героїнею цієї екранізації, зрозуміло, є міс Сапсан, особливо коли її втілює Єва Грін. Після її шикарної появи в бертонівських «Похмурих тінях» відразу стало зрозуміло, що ця актриса і цей режисер просто створені одне для одного, а після її чарівного виступу в «Будинку дивних дітей» я вже з нетерпінням чекаю третього спільного фільму. Грін тут дійсно нагадує турботливу птицю, яка своїми кігтиками видряпає очі будь-кому, хто наважиться загрожувати її дітям.

А раз вже за сюжетом є стільки дітей з незвичайними здібностями, то на них повинен полювати такий же незвичайний, але повністю з'їхавший з котушок лиходій. Їм виявляється Баррон, що побажав стати безсмертним. Вже багато років він разом зі своїми огидними друзями безуспішно намагається добути еліксир вічного життя з імбрін і звик, що перед ним та його невидимими монстрами здаються всі. Але він ще не зустрічав Джейкоба і дітей міс Сапсан. Ось вони вже точно навчать його хорошим манерам. Не можу сказати, що це просто одна з кращих ролей Семюела Л. Джексона, але безперечно одна з найвеселіших і дивніших (в хорошому сенсі цього слова) в його фільмографії.

І, на додаток, другопланові персонажі тут дісталися таким видатним британським акторам, як Джуді Денч, Руперт Еверетт, Кріс О’Дауд, Теренс Стемп, що є приємним бонусом для всіх шанувальників кінематографа туманного Альбіону.

Сумбурність початку фільму тут швидко компенсується стрімкою подорожжю в чарівний світ, який ніби знаходиться в кроці від нас. Нехай діти міс Сапсан і живуть в одному і тому ж дні багато десятиліть, але раз потрапивши в нього, вже не хочеться покидати це дуже дивне місце. Тут на вас чекає маса дивовижних, страшних, чудових і надихаючих відкриттів, в тому числі і прослизаючі натяки на минулі фільми Бертона: сцена з поїданням очей ніби взята з «Бітлджуса», а в саду міс Сапсан шукайте одне велике зелене відсилання до «Едварда руки-ножиці».

До речі, про «Едварда». В екранізації «Дому дивних дітей» виразно відчувається, що режисер надихався тут тією самою зворушливою своєю казкою, де дивний хлопчик зустрічає звичайну дівчинку з іншого світу і закохується в неї. Тільки тут ці хлопчик і дівчинка обидва дивні. І фільм лише виграє від цієї чарівної наївності і чистого почуття, які в свій час стали душею того шедевра з 1990-х. Хто знає, раптом когось з юного покоління це нове фентезі зможе підкорити так само.

Ця неймовірна подорож в створеному спільно світ Ріггза і Бертона пролітає на одному диханні, незважаючи на тривалість в дві години, і є одною з найкращих кінопригод цього року, прекрасно відволікаючи від дощової осінньої реальності і скрашуючи її божевільними чудесами.

Дивацтва бувають різні. І часом навіть за допомогою самих дивних з них можна захистити своїх близьких і дати відсіч жахливим монстрам, варто лише повірити в свої сили.

P.S. Не пропустіть камео самого Бертона в епізоді битви в парку розваг. Адже заглянути в гості до свого фільму – це для нього справжня рідкість.