«Юність»: фільм, який знімали 12 років

«В фільмі немає нічого документального, але стрічка спокушає тебе реалістичністю персонажів»

«Юність» Річарда Лінклейтера – історія однієї сім’ї, яку знімали з одними й тими самими акторами впродовж 12 років. 

Фільм розповідає про 6-річного Мейсона (Еллар Колтрейн) та показує 10 найбільш мінливих та важливих років з життя хлопчика – переїзд родини, сімейні негаразди, невдалі шлюби батьків, розлучення, потім знову щлюби, нові школи, перше кохання, втрата першого кохання, добрі часи, страшні часи та постійна суміш переживань та інтересів.

На початку стрічки ми зустрічаємо Мейсона в складний момент: його розлучена та одинока мама, Олівія (Патріція Аркетт), вирішує перевезти його та його старшу сестру Саманту (Лорелей Лінклейтер) до Х’юстона саме в той час, коли їхній батько, Мейсон старший (Етан Хоук), що довгий час був відсутній, повертається з Аляски, щоб налагодити стосунки з родиною. 

IFC Films представляє фільм виробництва Detour Filmproduction – ЮНІСТЬ. Сценарист і режисер Річард Лінклейтер («До опівночі», «Берні»). В ролях: Патріція Аркетт, Ітан Хоук, Еллар Колтрейн та Лорелей Лінклейтер. Продюсери: Річард Лінклейтер, Кетлін Сазерленд, Джонатан Серінг та Джон Слосс. Оператори: Лі Деніел та Шайн Келлі. Художник-постановник Родні Бекер. Редактор Сандра Адейр.

ІГРИ З ЧАСОМ

Кіно – це завжди гра з часом в певному сенсі. Але чи може сучасний фільм показати життя людини від дитинства до юнацтва? Саме це питання досліджував режисер Річард Лінклейтер, знімаючи стрічку  «Юність» протягом 12 років. Починалося все з того, що режисер хотів показати емоції та досвід дитинства, але дитинство – це така велика територія, що він не знав, звідки почати. А потім його осінило: 

“Чому б не зняти усе?”, - згадує режисер.  

Лінклейтер міг знайти десятки причин, через які це було неможливим: це дуже складно з креативної точки зору; це неможливо з фінансового боку; де знайти акторів, знімальну групу та студію, яка б підтримувала проект протягом такого періоду; і це взагалі проти правил сучасного кінематографу.

Це ніби як зазирнути у майбутнє, - говорить Лінклейтер. -  Більшість художніх спроб повинні піддаватися контролю, але в моєму проекті є багато елементів, які проконтролювати просто нереально. Ми намагалися передати фізичні та емоційні зміни. По суті, наш фільм  - суцільна співпраця з часом, і я вам скажу, що час може часто бути хорошим, і навіть передбачуваним, партнером.

Потім Лінклейтер заручився підтримкою студії IFC Films і домовився з ними про продакшн, що триватиме більше десятиріччя. Після цього він почав говорити з потенційними акторами та знімальною групою, пояснюючи, що вони збиратимуться кожен рік на 3-4 знімальні дні. Також в ході зйомок Лінклейтер (разом з Сандрою Адейр) редагуватиме відзнятий матеріал. Ніхто окрім акторів та фільммейкерів не знатиме, чим вони займатимуться ці 144 місяці, і тільки по закінченні останнього знімального дня вони зможуть розповісти світу про свій проект. 

Лінклейтер був здивований тим, скільки людей зголосилося працювати з ним.

Це просто неймовірно, що IFC Films погодились на проект, і я знаю, що Джонатан Серінг [президент IFC Films] відстоював його, - розповідає режисер. – Він кожного року був змушений доводити правлінню, чому проект не можна кидати і чому ще кілька років вони не можуть побачити відзнятий матеріал. Мені пощастило. Я не знаю, що б робив в іншому випадку.

Фільммейкери шукали для проекту акторів, не подібних до тих, що ми звикли бачити в кіно і на телебаченні. Вони повинні були впродовж 12 років знаходити час в своїх графіках для зйомок, а також бути готовими до занурення і дослідження світу своїх персонажів не один раз, вони повинні були «жити з ними».

Це було щось абсолютно нове і захоплююче

, - говорить Патріція Аркетт, яка грала Олівію, маму, яка самотужки намагається тримати свою родину вкупі.

Немає іншого такого проекту або чогось аналогічного, це до нас ніхто не робив, - говорить Лінклейтер. – Не існує таких речей, як контракт на 12 років. 

Справа не тільки в часових стрибках, для цього потрібно неабияке терпіння, погляд і робота на перспективу, що абсолютно не є стандартом для Голлівуду. Все це було так складно пояснити, що Лінклейтер переважно мовчав.

ХЛОПЧИК

Одним із складних завдань було знайти хлопчика для «Юності».

Ми шукали когось, хто міг би бути з нами протягом 12 років – а це не те, що може обіцяти 6-7-річна дитина, - говорить Лінклейтер. – Це було просто божевілля, коли я дивився на дітей і думав «ким же ти станеш, коли виростеш і як складеться твоє життя?»

Він знайшов інстинктивну відповідь на це запитання, коли на проби прийшов Еллар Колтрейн з міста Остін.

У мене виникло відчуття, що Еллар стане в якомусь сенсі художником, навіть в малому віці. Частково – тому що його обидва батьки художники, а частково тому, що у мене було якесь унікальне враження від нього, - згадує Лінклейтер. – І мені здалося, що світ, в якому він зростає, сприятиме тому, що ми замислили. Чим далі, тим більш очевидним ставало, яким кмітливим і цікавим він зростає, я отримував задоволення, спостерігаючи за тим, як розгортається його життя. З кожним наступним роком він все більше включався в проект.

Для Колтрейна участь в проекті «Юність» означала те, що його власна юність відрізнятиметься від інших дітей, що все його життя покажуть на великому екрані всьому світові. Але від початку він навіть не уявляв, у що вплутується.

Я не міг осягнути все, - розповідає він. – 12 років – це був мій вік, помножений на два, коли все почалося. Мені і зараз важко уявити, де я буду протягом наступних 12 років, а тоді це взагалі було неможливо. 

Навіть перші роки зйомок для Колтрейна мають характерну дитячу «розмитість» в пам’яті, тільки кілька чітких спогадів. Він згадує, що спочатку ним чітко керував Лінклейтер, і що йому доводилося багато запам’ятовувати. Але коли він зростав разом із Мейсоном, він почав все більше включатися в процес і підключати все більше творчих інстинктів і, як наслідок, почав отримувати все більше задоволення від проекту.

Знайти сестру Мейсона, Сем, було легше, тому що Лінклейтер вже знав дівча, яке завжди було поруч і яке хотіло зніматися: це його 9-річна на той час донька Лорелей. «Вона була в тому віці, коли діти співають і танцюють, і роблять це на публіку, і на той час вона хотіла зніматися, - згадує він. – Це було досить практично, тому що принаймні я мав певний контроль за її присутністю».

Але все ж Лінклейтер не міг знати, як з часом зміняться її вподобання і чи захоче вона продовжувати. «З віком вона почала цікавитися візуальним мистецтвом, до якого має хист, а інтерес до акторства почав згасати. Був один момент, коли вона не хотіла вдягати певні речі для зйомок, вона підійшла до мене і, сміючись, спитала: «Чи може моя героїня померти?», - згадує режисер. 

МАМА

«Юність» в такій самій мірі розповідає і про материнство. На роль Олівії, матері-одиначки, яка б’ється за благополуччя своєї родини і прагне стати вчителем і мамою двох чудових дітей, Лінклейтер запросив Патріцію Аркетт. Триразова номінантка на премію «Золотий Глобус» за роль в телесеріалі «Медіум», Аркетт також відома своїми ролями в таких фільмах, як «Ед Вуд» Тіма Бартона та «Справжнє кохання» Тоні Скотта. 

Але такого проекту як «Юність» у неї ще не було.

Коли Рік подзвонив, я так зраділа. Пам’ятаю, він спитав, що я робитиму наступні 12 років, - посміхається Аркетт. – На той час сценарію не було, і це не було те кіно, яке легко можна було собі уявити, але це була така чудова ідея, раніше такого ніхто не робив, тому я вирішила, що знайду спосіб це зробити. 

Патріція дуже талановита, вона одразу увійшла в роль, - говорить режисер. – Вона не боїться досліджувати Олівію. Олівія складна, часто пасивна та аморфна, але я також вважаю її хороброю мамою – жінка, яка завжди намагається балансувати між власними інтересами та тим, що найкраще для її дітей.

Аркетт розповідає:

Мій персонаж поступово розкривався мені. У мене не було наперед готового образу. Спочатку Рік попросив мене проводити час з Елларом та Лорелей, тому ми ночували разом, займалися спільними арт-проектами. Це був процес віднаходження сімейних стосунків між героями фільму в реальному житті.

Аркетт і сама є мамою, тому вона перенесла на героїню і свій власний досвід, але вона говорить, що в кінцевому результаті Олівія стала амальгамою багатьох аспектів і концепцій, і багатьох різних мам.

У мене з Олівією є багато спільних і так само багато відмінних рис, - говорить актриса, зазначаючи, що і її мама в той час, як вона була дитиною, пішла в коледж, щоб стати вчителькою. – Наприклад, сцена, коли Мейсон йде до школи, була прямо протилежною тому, коли я відправляла власного сина навчатися, але я пам’ятаю, що це також було складно. 

ТАТУСЬ

Дитинство Мейсона пройшло за розлучення батьків – як і дитинство 50% американських дітей – і за відсутності його батька, який потім несподівано з’являється саме на початку дії фільму. Батька Мейсона грає давній знайомий Лінклейтера, триразовий номінант на премію «Оскар», актор Ітан Хоук. 

На той час, у 2002 році, коли почалися зйомки «Юності», Лінклейтер вже встиг попрацювати з Хоуком на кількох проектах.

Знімати кіно 12 років – це найбільш унікальна ідея, про яку я будь-коли чув, - згадує Хоук. – Я ніколи не брав участь в подібних проектах. Та я й не думаю, що щось подібне існує. Коли люди чують про цю ідею, вони думають, що це щось типу документального кіно. Але це не так. Це історія про час, яку Лінклейтер розповів так, як ніхто інший це не робив до нього. 

Ми зустрічаємо персонажа Ітана саме тоді, коли він прийняв важливе рішення: він буде частиною життя своїх дітей і намагатиметься стати хорошим батьком, - розповідає Лінклейтер. – Я думаю, він з тих, кого батьківство спіткало ще до того, як він набув зрілості. Ми зустрічаємо його в той час, коли він сам тільки вчиться бути дорослим. 

Роль «батька на півставки» стала інтригуючою для Хоука, який і сам є дитиною розлучених батьків, і мав власний досвід розлучення під час зйомок «Юності».

Думаю, що вплив досвіду дитини з розлученими батьками і власне розлучення – це цінна «знахідка» для нашого фільму

, - говорить він.

Лінклейтер навмисне не знайомив Хоука з іншими членами акторського складу і не запрошував його на знімальний майданчик протягом першого року зйомок. Він хотів підкреслити відчуття батька, який бачить своїх дітей тільки уривками і не є частиною їхнього щоденного життя. Водночас Хоук стверджує, що на зйомках було певне відчуття близькості. 

В ході продовження зйомок натуралізм всього, що відбувалося, вразив Хоука. «Станіславський був би в шоці! – жартує актор. – В фільмі немає нічого документального, але стрічка спокушає тебе реалістичністю персонажів. Тому навіть найдрібніші деталі такі цікаві».

Задля дотримання принципу реалізму Хоук навіть написав кілька пісень для свого героя-музиканта, щоб він виконав ці композиції в фільмі. Він говорить, що відкритість Лінклейтера до поєднання кіносценарію та реального життя і є той стрижень, що тримав знімальний процес в тонусі всі 12 років. 

ЗМІНИ

Головним завданням Лінклейтер вважав те, щоб фільм був цільним, щоб в ньому не було вирваних моментів, які б передавали перерви в зйомках.

Я прагнув, щоб від фільму було враження чогось єдиного, не дивлячись на те, що місце дії і персонажі змінюються

, - говорить режисер.   

Навіть рішення знімати повністю на плівку 35мм було ризикованим, тому що плівка сама по собі є застарілим форматом.

З кожним роком було все складніше й складніше знімати на плівку, - розповідає Лінклейтер. – Але це давало нам відчуття безперервності процесу.

Він також вивчав неспинні зміни, що відбувалися протягом 12 років в культурній сфері – одяг, тренди в дизайні, поява різних гаджетів, нова музика та інше. Про музику Лінклейтер говорить:

Зазвичай я обираю для своїх фільмів пісні, які щось значать для мене – але в даному випадку я думав про музику, яка щось означала б для Мейсона. Важливо, щоб музика відображувала культуру в той момент часу, коли відбувалася дія стрічки – це було доволі складно.

Еллар Колтрейн мало в чому міг тут допомогти Лінклейтеру, оскільки він має еклектичний смак в музиці. Тому він звернувся по допомогу до кількох молодих консультантів, щоб вони розповіли про свої музичні вподобання, починаючи від 2000го року й далі. Починаючи від Weezer та Coldplay, які супроводжували дитинство Мейсона, і до Arcade Fire та Daft Punk під кінець фільму. 

Це було трохи схоже на літній табір, - жартує режисер. – У нас була постійна група одних й тих самих людей, які збиралися разом кожен рік протягом 12 років, і ми стали в певному сенсі родиною. Але ми розширювалися, в результаті ми мали акторський склад із 143 осіб, а знімальну команду – з 400 осіб. 

Перший перегляд фільму був дуже емоційним для всієї команди. Лінклейтер запропонував Еллару та Лорелей подивитися його самостійно кілька разів. Колтрейн говорить, що дуже вдячний Річарду за цю ідею.

Це було емоційно дуже напружено, адже я дивився на ту частину свого життя, яку здебільшого не пам’ятаю, - говорить він. – І в той же час це глибоко особисте, це надзвичайно захоплюючий досвід. Це наче вікно в існування людини, в багатьох сенсах час, як Рік і говорить, є тут головним героєм. Це велика частина мого життя, але це також і цілий всесвіт, тому що цей фільм дає нам усім те, чого нам бракує – цінність кожного моменту таким, яким він є.

Лінклейтер говорить, що він пережив найбільш зворушливий момент з усіх зйомок вже наприкінці, коли знімали останню сцену, як вже юнак Мейсон їде в гори в перший день навчання в коледжі. Є відчуття, що з цього моменту життя Мейсона може повернутися так, як ніхто не очікує, але все, що нам відоме – це тільки його минуле.

Я пам’ятаю, як стояв там, сонце саме сідало, це було неймовірне відчуття, - згадує Лінклейтер. – Це був останній кадр 12-річного процесу, і в мене не було слів, щоб описати це. Це не той досвід, який можна повторити.