Рецензія на фільм «Пандорум»

«Пандорум» - назва інтригує. А сам фільм?

Показуючи картинку глибокого космосу, нам розповідають коротку історію освоєння людством його ж, починаючи з 1969 року. Вказують цифри збільшення населення планети аж до цифри 20 із чимсь млрд. чоловік. Потім війна за ресурси (ну куди вуж без неї), і як слідство, будівля величезного космічного корабля під назвою "Elysium". А це, між іншим важливо. Тупим американцям і невтямки, що так називався загробний світ у Древній Греції, а тому вони з відкритими ротами дивляться на величезну махину, не підозрюючи, як назва відображає дійсність.

Загалом, починається все досить банально. Нікому невідомий, але проте крутий капрал Бауер (Бен Фостер) прокидається від анабіозу. У нього дезорієнтація, амнезія і бла-бла-бла, але він знаходить свою шафку, фотку чи те дівчини, чи те дружини і класну лазерну бритву. От слово честі, собі хочу таку бритву. А на кораблі тиша. Загалом, на радість капралові й глядачам прокидається ще один член екіпажа - лейтенант Пейтон (Денніс Куейд). Перший діалог вражає із самого початку:

- Де ми, капрал? - мрячним голосом задає лейтенант настільки важливе для нього питання.

- На космічному кораблі "Elysium", сер! - як по нотах чеканить бравий капрал.

- Капрал, я ще раз запитую. Де ми?

- Еее... Не знаю.

Потім починаються пошуки чогось схожого на пульт керування. Спроба включення резервного живлення викликає загальний збій системи, все починає трястися, як при землетрусі... Бравий капрал Бауер озвучує по мікрофону якусь розумну нісенітницю про те, чому ж нічого не працює. Хм... Може він і не капрал, а інженер-механік? Втім, неважливо. Він однаково крутий. Але вся його крутість швидко зникає, лише він бачить у тунелі зацвілу мумію якогось Купера. Через хвилину він знову крутий, і в нижньому відсіку помічає силует дівчини. Він мліє, а вона тікає. Бравий капрал Бауер уже зрозумів, що забув попросити її телефон і тому помчався слідом за нею.

І знову невдача. Замість звабливої красуні він бачить знову мумію. Ну що ж за день. Однак, справжня красуня не дрімає та збиває його з ніг, поки наш бравий капрал розглядає труп. Вона, як і всі незнайомки, відмінно володіє будь-яким видом зброї, виглядає як амазонка, розмовляє незнайомою мовою й чогось хоче. У цьому випадку, взуття. Однак ця настільки романтична сцена закінчується криками в коридорі й плямканням напівзасохлої мумії. Потім ми все-таки бачимо винуватців урочистостей - злих зомбі-мутантів, Бауер знову в паніці і бла-бла-бла...

Потім були скажені погоні по всьому космічному кораблі від цих мутантів, зустріч із одноплемінником чарівної незнайомки (вони вдвох, між іншим, дуже схожі на членів гільдії ассасинів), які теж не знають англійської, а також дотримання головної мети - пошуки головного реактора бравим капралом Бауером. Тільки він може включити його й тим самим забезпечити живленням систему безпеки корабля. А це, у свою чергу, повинне означати кінець нечестивим зомбі-мутантам. Не всім зрозуміла мотивація, що та як і чому, а тому треба діалог:

- І який твій план? - вирікає красуня-амазонка.

- Включити реактор, а там подивимося! - капрал Бауер крутий і незворушний.

- Ти до нього не дійдеш.

- Чому? - у капрала від подиву навіть зморшки з'явилися.

- Ти йдеш не в той бік.

І все стало на свої місця. Однак, йдучи в правильний бік, наші герої зустрічали юрби зомбі-мутантів, трупів і руїн. Вони також умудрилися потрапити до божевільного кухаря-канібала, який трохи розкрив таємницю про те, що відбулося на кораблі під час криогенного сну екіпажа. Трохи з ним побалакавши й ледве не потрапивши до нього на обід, наша команда на чолі із бравим капралом Бауером продовжила шлях до реактора.

А в цей час лейтенант Пейтон зустрічає якогось капрала Галло. Черга подій прискорюється з кожною хвилиною. Ось уже й реактор, але поруч із ним на нічліг розташувалося біля сотні мутантів. А ось уже й у Галло дах поїхав або в Пейтона, а може й в обох відразу. Перезавантаження реактора, втеча від мутантів, сутичка з одним з них... А потім виявляється, що Пейтон і Галло – одна й та сама людина; шокуюча правда про те, що ж трапилося з кораблем насправді... П'ятихвилинна кульмінація фільму краще, ніж півторагодинна зав'язка сюжету.

Однак, це американський фільм, а тому хеппі-енд забезпечений. У всякому разі такий, який припустимо в подібному фільмі. Дуже навіть непогано, незважаючи на нуднувату серединку, злегка розведену скреготом, плямканням, ричанням й іншим шумом.