Рецензія на фільм «Пандорум»
Фільм «Район №9», який не так давно вийшов на великі екрани, розпалив апетити публіки, яка нудьгує по старій добрій науковій фантастиці. Подивившись витвір Бломкампа, я чекав «Пандорум» з великою надією, наївно думаючи, що заокеанська кіноіндустрія побалує нас ще однією відмінною фантастичною картиною.
Звичайно «Пандорум» - це з самого початку фільм іншого плану, як видно із трейлерів, ближче до культових «Чужих'» і без гостросоціальної тематики. У будь-якому разі, хотілося чогось дійсно захоплюючого й вражаючого уяву, нехай і без помпезного спецефектинга, але з відмінною ідеєю - твердим стрижнем, навколо якого будуть витися сюжетні хитросплетіння. Як виявилося, «Пандорум» - щось інше. Фільм з багатообіцяючим сюжетом, але навряд чи вільний від банальних штампів, клеймом випалених на тілі сучасної кінофантастики.
На величезному космічному кораблі «Елізіум», який понуро дрейфує в незвіданій частині відкритого космосу, прокидається від анабіозного сну людина (Бен Фостер). Він не знає - хто він і де знаходиться. Корабель, судячи з усього, знеструмлений, а навколо ні душі. Незабаром він знаходить ще одного товариша по нещастю - Пейтона (
У міру просування в серце «Елізіуму» Бовер виявляє, що темні коридори й вентиляційні шахти таять у собі смертельну небезпеку: по них тут і там шастають кровожерливі макако-подібні зомбарі. Під час монотонного процесу порятунку власної дупи до нього повертаються залишки пам'яті, і він усвідомлює, що десь на кораблі знаходиться і його дружина. Бовер починає розпачливу боротьбу за порятунок «Елізіуму» поки макако-зомбі не доїли залишки екіпажа.
Інтернет повний захоплених відкликів, однак їхня більшість помічає деякий недолік натхнення в авторів картини. Трейлери лякають нас параноєю й загадковим «Пандорумом», але ними у фільмі пахне не більше ніж науковою вірогідністю в «Електроніці». Взагалі, тема «Пандорума» у фільмі майже не розкрита. Буквально пару хвилин екранного часу приділяється цьому таємничому психологічному розладу, а потім ця примітивна лякалочка йде на глухий задній план.
Нав'язливий півморок локацій фільму скоріше викликає роздратування, ніж змушує глядача шарахатися від кожного стукоту, а в залі кінотеатру лунає подих полегшення, коли Бовер зі своєю супутницею (так-так, у фільмі є ще й бойова тітка-доктор наук) заходять в освітлену лабораторію зореліта. Щоб якось розворушити глядача, який жмуриться, у фільм дбайливо додали «тупий зомбятник» з деякими претензіями на благенький екшн. Не знаю, як можна знімати екшн через дупу, руками, які ростуть з неї ж, але режисер Крістіан Алверт блискуче впорався із цим непростим завданням. Зрозуміти, що ж відбувається на екрані під час сутичок екіпажа з лютими зомбямі вдається з великими зусиллями - камера трясеться, безсовісно кувиркаючи картинку. Загалом, екшн- складова кульгає на лапку подібно деяким макако-зомбі.
Світлою плямою даного об'єкта фільмобудування є провідний акторський дует Фостер-Куейд. На мій погляд, дуже вдалий підбір акторів. Фостер украй старанний у своєму лицедійстві, яким найчастіше витягає навіть провальні сцени задерикуватого «зомбятника», а Куейд цілком стерпно тягне непросту роль досвідченого космольотчика за рахунок досвіду. Взагалі, треба було на хрін викинути зі сценарію всіляку нісенітницю, залишивши лише Фостера, Куейда й безлюдний корабель. Отоді було б де розгулятися параної, «Пандоруму». Але, на жаль, навіть на Ікар-2 прокрався зомбі, куди вже якомусь «Елізіуму».
У підсумку ми маємо заслуговуючий уваги науково-фантастичний супчик, незрозуміло навіщо розведений попкорном і кока-колою. Начебто щось знайоме, але, мабуть, несмачно. Мабуть нескоро ще знімуть який-небудь «Куб», «Чужий» або хоча б «Район №9», який зараз, між іншим, у топ-десятці кращих Sci-Fi фільмів на www.imdb.com.
