Рецензія на фільм «Матриця: Воскресіння» («Матриця 4»)
Кіану Рівз та його втеча з комп'ютерної гри

29 грудня 2021,  02:50 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Пам'ятаєте ту легендарну історію, яка почалася з того, що Лоренс Фішберн запропонував Кіану Рівзу вибрати між синьою та червоною пігулками? А пам'ятаєте, як за цим слідувала трилогія, що змінила світ наукової фантастики та кіно загалом? Понад двадцять років тому сестри Вачовські зняли три фільми, про які тоді говорили всі і всі намагалися розшифрувати той глибокий філософський зміст, який вклали у них творці. Вони відправили нас у світ «Матриці», і мало хто залишився таким самим після подорожі туди разом з Нео та Трініті. Трилогія здавалася завершеним шедевром, як декілька років тому Лана Вачовські, цього разу вже без сестри Ліллі, вирішила зробити свій «стрибок віри» і воскресити улюблену історію на великому екрані, що отримала дуже відповідну назву «Матриця: Воскресіння». Але чи варто в цьому випадку займатися некромантією? Зараз розберемося.

Насамперед науково-фантастичний екшен «Матриця: Воскресіння» розрахована на затятих шанувальників оригінальної трилогії, які чудово знаються на цьому світі та його міфології, але при цьому є дуже великий шанс (судячи з оцінок фільму на різних сайтах), що саме їх це кіно може розчарувати найбільше. Адже навіть до виходу фантастики «Матриця: Воскресіння» було ясно, що вона не зможе стати такою ж революційною та культовою, як трилогія, оскільки такого просто ніколи не буває. З одного боку ми дуже хочемо знову побачити улюблених акторів в образах улюблених героїв на великому екрані, а з іншого – потім весь фільм будемо чіплятися до дрібниць і порівнювати з оригіналом, звичайно, не на користь чергового сиквела. Так що головна порада: відкиньте всі свої завищені очікування, оскільки «Матриця: Воскресіння» точно не є початком нової культової трилогії, а, швидше, даниною ностальгії за оригінальною «Матрицею».

Будемо відверті, ми всі йдемо у кіно на четверту «Матрицю» з двох головних причин: Кіану Рівз в образі Нео та Керрі-Енн Мосс​ в образі Трініті. А третя причина – побачити їх довгоочікуване возз'єднання і як вони знову борються пліч-о-пліч за свободу думки і розуму з підступною системою, придуманою машинами. І ось тут Вачовські трохи прогадала, оскільки до зустрічі з тим самим Нео, якого ми знаємо і любимо, який епічно ухилявся від куль, тут мінімум проходить півтори години фільму, а в його першій половині наш Нео нагадує взагалі людину під час локдауну, коли його дні йдуть по колу, і він не виходить за межі свого налагодженого алгоритму. Він знову застряг у «Матриці», що нагадує тепер нудну версію комп'ютерної гри «Sims», і є не «обраним» Нео, а Томасом Андерсоном, розробником гри «Матриця», яка стала у його вигаданому світі дуже популярною. Дивлячись на Томаса, одразу згадується мем «сумний Кіану», оскільки саме таким тут він і виступає.

Що ж сталося з Трініті? Тепер її звуть Тіффані, і вона проживає у світі «Матриці» свій «День бабака», застрягши в нудному сімейному житті з трьома дітьми та чоловіком-наглядачем, які маніпулюють її емоціями та змушують її сумніватися у своїх силах. Але десь у глибині своєї свідомості Трініті знає, що це не її доля, що колись – у минулому житті – вона рятувала світ разом із Нео. Ось тільки, на жаль, хоча в «Матриці» саме Трініті чіткіше почувається не на своєму місці, тоді як Нео повністю перейняв на себе життя Томаса, вгадайте, хто вибирається звідти першим. А їхні стосунки у четвертому фільмі більше нагадують роман на відстані, аніж «двоє проти системи», як було раніше. І якщо у Нео все ще центральна роль, хоча він виглядає дуже втомленим, ніби й справді постарів на 60 років, то у Трініті злочинно мало екранного часу, і назвати її головною героїнею можна лише тому, що вона була такою в трилогії. Що дуже несправедливо, оскільки Мосс ще здатна багато на що, а її Трініті тут зводять до стереотипної ролі «дівчини в біді, яку треба рятувати».

Нео та Трініті є не єдиними персонажами трилогії, яких воскресають у новій «Матриці», але більшість знайомих героїв з'являються вже з новими обличчями. А це, як ви розумієте, вже не те, хоч би як не намагалися нові актори. За винятком хіба що Морфеуса, якого цього разу круто втілив Яхья Абдул-Матін II (він же Чорна манта в «Аквамені»). Він та його шикарні костюми – один із найкращих моментів фільму «Матриця: Воскресіння». Хоча, Фішберн, тебе явно не вистачало. А з нових персонажів складно не полюбити капітана Багз, яку зіграла Джессіка Генвік із серіалів «Гра престолів» та «Залізний кулак». Для неї така bad-ass, тобто надираюча зад роль – це великий стрибок вгору кар'єрними сходами, і вона його безумовно заслужила. І, оскільки у неї екранного часу набагато більше, ніж у Тіффані/Трініті, її навіть можна вважати неофіційною головною героїнею четвертої «Матриці».

Дуже складно давати оцінку такому фільму, як «Матриця: Воскресіння», оскільки очікування є великими, як і спадщина трилогії, якій дуже складно відповідати. Звичайно, хотілося б, щоб це був той випадок, коли улюблених героїв повертають на великий екран для епічної пригоди, яка просто повинна бути розказана, але найчастіше все обертається розчаруванням, як у випадку четвертого «Індіани Джонса» або нескінченних сиквелів франшизи «Термінатор», де в останніх фільмах раз у раз переказують стару історію на новий лад. Трилогія сповна розкрила ідею Вачовських про вибір між двома світами – реальним, але суворим, та фальшивим, але з приємною ілюзією для розуму. І про те, чи є у нас взагалі цей самий вибір, чи все визначено заздалегідь долею, за якою ми прямуємо, щоразу опинившись на роздоріжжі. Ці думки та ідеї повторює і четверта «Матриця», але вона не пропонує нічого нового. Так що не чекайте нового «порно для мозку», як називають «Матрицю» розробники ігор з компанії Томаса/Нео у вигаданому світі.

Звичайно, можна з цим посперечатися, адже у фільмі присутні сцени, що розмірковують про спадщину «Матриці» та її героїв, а також сцени, в яких розробники гри, що створив Томас/Нео, планують створити сиквел до трилогії, тобто виходить якась «Матриця у квадраті», адже озвучує сюжет реального світу, причому не світу Нео і Трініті, а нашого, але подібним вже давно займається франшиза «Форсаж», яка частенько руйнує «четверту стіну» та звертає увагу глядача на шаленство своїх трюків і сюжетних поворотів, так що навряд чи тут «Матриця: Воскресіння» є якимсь першопрохідником. А також при перегляді виникає таке відчуття, що ця історія набагато краще виглядала б окремим фільмом поза трилогією «Матриця» із зовсім іншими персонажами та акторами. Тоді на фільм не давила б величезна спадщина трилогії, і у глядачів не було б завищених очікувань. Але якщо ви не проти зайвої ностальгії та сентиментальності і не очікуєте від нової «Матриці» чогось абсолютно нового та революційного в плані наукової фантастики, то вона цілком може вас розважити.

Набагато цікавіше розглядати нову «Матрицю» з погляду метафори на трансгендерну ідентичність, про що минулого року розповіла світові Ліллі Вачовські. Як виявилося, вибір між червоною та синьою таблетками та перехід з одного світу в інший є алегорією на зміну статі, яку пережили Вачовські вже після релізу трилогії «Матриця». Звичайно, що двадцять років тому говорити про це прямо було не прийнято, тому сестри перенесли свій досвід на великий екран за допомогою дуже складних та заплутаних науково-фантастичних метафор, які для більшості глядачів сприймалися буквально – боротьба між реальним та іншим світом, до якого героїв «Матриці» заганяють насильно. Але її герої все одно виборюють свою свободу бути тими, ким вони є, а не тими, ким їх хоче бачити система, як себе відчували й Вачовські до свого переходу. І у фільмі «Матриця: Воскресіння» ця метафора продовжується, адже місцями Нео та Трініті здаються двома частинами одного цілого, і вони не можуть бути щасливими, доки не об'єднаються і не будуть у гармонії одне з одним, хоча весь світ проти них. Все це безперечно робить фінал четвертого фільму набагато поетичнішим, аніж він може здатися на перший погляд. Але це, на жаль, не рятує нову «Матрицю», скільки б глибокого та прихованого сенсу їй не приписуй.

Складні метафори, вкладені режисерками Вачовські, що, напевно, будуть важливими для трансгендерних людей, які пережили такий перехід у своєму житті, — це, звичайно, добре і змушує під новим кутом подивитися на цю культову історію, але «Дівчина з Данії» в цьому плані безумовно була простішою до сприйняття для більшості нетрансгендерних шанувальників «Матриці», адже говорила про це відверто і прямо. А тут, як не крути, боротьбу добра і зла, боротьбу із системою та симуляцією життя й боротьбу людей за власний вибір та свободу розуму ніхто не скасовував. І дані теми виглядають виразно слабкими на тлі улюбленої мільонами глядачів трилогії, яка з самого початку не потребувала воскресіння.

14855 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: