Рецензія на фільм «Особливо небезпечний»

Філософія вбивства

Ким ти є і що вартий у цьому світі, хочеш бути тим, хто допомагає здійснитися долі, або ж однією із безлічі піщинок у пустелі незрозумілого всесвіту. Ось такі запитання ставив шеф братства вбивць їхньому новоспеченому членові. Ось такі запитання прозвучали у стрічці Тимура Бекмамбетова «Особливо небезпечний».

Про це кіно варто говорити не тому, що ці питання розкривають зміст стрічки і її філософське спрямування, подібні ідеї прозвучали не вперше, не тому, що російський режисер зняв справжнє голлівудське кіно, і зовсім не тому, що тут грає Анджеліна Джолі, а тому, що «Особливо небезпечний» – це фільм, який вміщує у собі усі жанри сучасного кіно та нові ідеї. Картину потрібно побачити через її композиційну основу, продумані діалоги, цікаву гру головних героїв, та таємницю, що робить стрічку більш насиченою та інтригує. Тимуру Бекмамбетову вдалося перетворити звичайний фільм на цікавий та неординарний. Хоча стрічка громіздка із бюджетом у 150 мільйонів доларів.

«Особливо небезпечний» починається просто: у головного героя Веслі Гібсона не було нічого, що б він любив та чим би пишався. Він вважав себе найнещаднішим серед людей, адже страждав на приступи паніки (так він вважав), які заглушав тоннами заспокійливих таблеток. А ще дівчина зраджувала з його другом – тут не те що зненавидиш людей, а в першу чергу самого себе, що дозволив цьому трапитися. Отож в такому стані Веслі й знайшла Фокс, слова якої кардинально змінили життя головного героя. Отак Веслі познайомився із братством вбивць.

Йому розказали казочку про те, що його батька вбив Крос – колишній член братства, а тепер зрадник, який полює на них. Шеф цього братства – Слоан, повідомив, що прискорене серцебиття у Веслі – це не напади паніки, а здатність загострювати всі свої відчуття. Подібне вміння було й у головного героя «Матриці». За допомогою своєї наставниці Фокс, Веслі перетворюється із заляканого тихоні на професійного вбивцю. Проте, коли він ставить питання про те, чи правильно вони чинять, вбиваючи зовсім незнайомих людей, йому показують верстат долі.

Секретне братство ткачів, яке зародилося ще у древні віки, навчилося передавати свої знаня через полотно. Верстат, який витикає букви, закодовані у матерії є верстатом долі. Призначення його таке: людина, ім’я якої виткається у кодованому вигляді на цьому верстаті, повинна померти. Ось для цього й існує братство вбивць – ті, які виконують волю верстату. Це пояснення влаштовує головного героя до тих пір, поки він не дізнається, що вбив власного батька, полюючи за зрадником Кросом. Тепер черга помирати самому Веслі Гібсону – верстат виткав його ім’я, а виконати волю долі цього разу має Фокс.

У стрічці є багато невикористаного потенціалу, тому вона залишила по собі відчуття чогось недомовленого. Ідея верстату долі – оригінальна, проте трішки незрозуміла. Про те, як працює цей апарат, можна було б розказати більше. Наприклад, хто саме витикає імена, і чи справді цей механізм є караючою рукою долі. Режисер не використав всі можливості актриси Анджеліни Джолі, яка у стрічці залишається на другому плані. Складається таке враження, що у фільм її запросили лише для того, щоб підняти касу картини. Отож її персонаж просто вбиває себе й інших членів братства вбивць, рятуючи головного героя.

Ще один момент: перестрілка у поїзді над прірвою, де Веслі дізнається, що його батько насправді живий, де йому потрібно пережити моральну травму від того, що його батько загинув через нього. Хоча, якщо режисер прагнув цими недомовками заінтригувати глядачів, то це йому вдалося.

Потрібно ще виділити цікаву гру Моргана Фрімена. Ось актор, який у будь-якій ролі відчуває себе як риба у воді. Він показав нам такого реального Слоана, якого не міг би показати ніхто інший. Слоан наділений харизмою, яку йому створив Фрімен, це щось середнє між впевненістю у свою могутність та боязнь її втратити. Щодо Анджеліни Джолі, то актриса ідеально зіграла свою роль, адже у її творчому запасі немало подібних перевтілень.

Філософія картини проявляється у ідеї. Пулі не обов’язково повинні летіти прямо, як пояснює головному герою один із убивць братства, вони повинні вбивати, тому завжди летять так, як цього хоче той, хто їх випустив. Кожен сам коригує обставини свого життя і те, що має відбутися, може здійснитися лише завдяки людині, а не інакше.

Головне у стрічці, крім філософії, це спецефекти. Тут вони гармонійно вливаються у стрічку, створюючи психічну напругу. Кожного разу своїми несподіваними поворотами сюжету режисер ніби бавиться із глядачем, не дає вирахувати кінець картини та, незважаючи на трагічний кінець, залишає надію на хепі енд.