Рецензія на фільм «Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа»

У далекому й тепер уже безповоротному дитинстві я любив грати на восьмибітній приставці (це в перервах між підпалами смитника, сплавом на саморобному човні по річці, подорожами на занедбаний завод й іншими малолітніми витівками). Приставка, як можуть смутно пригадати старожили, називалася «Сюбор», й ігри на ній були просто атомні. «Контра» і «Суперконтра», наприклад – контрстрайкери, мовчати! Це інша гра! Ще “Battle Toads Double Dragon” – казка, чудо й благодать. Це, звичайно, не кажучи вже про гру “Crossfire” на радянській ігровій приставці «Мікроша». Враження були настільки потужні, що за напругою пристрастей Crysis і Unreal Tournament 3 просто нервово курять у сторонці.

Однією з найулюбленіших у мене була іграшка під назвою “Revolution Hero”, де по жовто-зеленим джунглям бігали двоє карапузів на ім'я Кастро й Гевара, і мочили незліченні полчища ворогів. Цимес гри полягав у тому, що карапузи були безсмертними, патрони – нескінченними, а вороги не кінчалися. Прекрасна, прекрасна була гра, навіть крутіше ніж Crimsonland.

До чого цей, тривалий на два абзаци, флешбек про те, що безповоротно пішло? До того, що сьогодні мені здалося, начебто я випадково потрапив в Revolution Hero, тільки на великому екрані.

Правда, трохи пізніше з'ясувалося, що режисер-вівісектор підступно схрестив восьмибітний геймплей із шизофренічним сюжетом Red Alert 2: Yuri’s Revenge, що привело до прямо-таки неадекватних наслідків. Не знаю, скільки бочок клею «Момент» викурив автор сценарію Джордж Лукас, але фільм «Індіана Джонс і Королівство кришталевого черепа» - це насправді й не фільм зовсім. Це розважальний атракціон за мотивами двох згадуваних вище ігор. Плюс титульний Індіана як сполучна ланка.

Зав'язка атракціону така: надворі стоїть 1957 рік. На секретну військову базу десь у Неваді прибуває численний, глибоко законспірований і переодягнений в американську форму загін радянських розвідників. Підступно знищивши весь персонал бази (приблизно чотири чоловіки), лиховісні «сов’єти» витрушують із багажника сильно покоцаного, але не зломленого морально доктора Джонса. Далі діалог між вільним американським археологом і тоталетарним комуністичним варваром будується в точній відповідності з незабутнім галустянівським:

- Кажи! Кажи, Кажу! Кажи, кому кажуть, кажи! Кажи, де танк!
- Не скажу!
- Обшукати!

На обрії з'являється Кейт Бланшетт, яка наводить жах, у ролі української розвідниці Ірини Спалько (тричі кавалерши ордена Леніна!!! Героїні Соціалестичної праці! Комсомолки! Спортсменки! Ні, не красуні), і сюжет здобуває ще більшу ясність і кристальну відмороженість. Виявляється, Радянському Союзу потрібний артефакт, на слід якого напоровся Індіана у своїх подорожах по Латинській Америці – кришталевий намагнічений інопланетянський череп! З його допомогою (як саме – неясно, але створюється враження, що за допомогою чорної-пречорної магії), СРСР почне випроминювати спеціальні хвилі, які впливають на розм'якшені американські мозки й поступово перетворять весь світ в один суцільний Радянський Союз! Soviet Power Supreme!!!

Я, до речі, весь фільм завзято чекав, коли ж розвідниця стягне з голови дурну перуку, відклеїть брови й знайомим атональним голосом скаже що-небудь начебто "Join with Yuri!" Але Ірина обдурила, нічого не сказала.

Наш Індіан, однак, не здається! Прикинувшись, що готовий співробітничати, він зненацька збігає від проклятих комі, і вміло виконавши прийом «упав – відкотився», він прокрадається в прилегле американське містечко за допомогою. Але о жах! – в місті живуть самі пластмасові манекени, і взагалі на нього незабаром скинуть ядрьону бомбу! Не біда, Індіанич мистецьки сховається в домашній холодильник, де ніяка ударна хвиля йому не страшна – пролетівши п'ять кілометрів разом з нею, він, знесилівшись, падає на землю, встає, обтрушується, дивиться на грибну хмару в небі й далі йде пішки.

Хто вважає, що я хоч трохи спотворив події фільму, нехай марширує до Стівена Спілберга особисто, і кине в нього камінь.

Загалом, це тільки початок. Потім головний герой ще не раз зустрінеться з пані Іриною і її челяддю, дізнається, що в нього є син (звичайно ж, це Люк Скайвокер), вдосталь поскакає по джунглям, поїздить на машинках з кулеметами, втече від мурах-людожерів, тричі пірне у водоспад, поспілкується з дикунами з культу Ктулху й знайде-таки тринадцять примар – причому одна з них виявиться без голови. Все, ясна річ, закінчиться добре, улюблена жінка пробачить Індіанця, син-бельбас – почне поважати, а Ірина Спалько наберетьчся багато експірієнса й одержить левел-ап.

І тепер, коли сюжетна лінія стала ясна нам наскрізь, можна перейти до інших боків атракціону – акторів там, технічного виконанню, й іншого. Отож, актори тут ніяк не проявилися, але в творі такого роду це від них і не було потрібно. Харісон Форд – старий, Шайа Лабеф – молодий і нахабний, агент Ірина – підступна, череп – кришталевий. До речі, нижня щелепа в черепа була намертво прикручена біля верхньої, що побавило. Як же ці алієни між собою спілкувалися?

З технічного боку, втім, все влаштовано прекрасно – безсмертні герої стрибають, бігають, б'ються, витрачають свої нескінченні патрони. Юрби радянських ворогів набігають в кращих традиціях human waves – відомо адже, що тупі комуняки тільки так і перемагали, задавлювали масою. Так, вони тупі, проте їх багато. А якщо так, то вам і кулемет у руки – оптимизувати кількість комуністів на планеті. Дія не припиняється ні на мить, у кадрі засвітилося, здається, все, що можна впхнути в годину п'ятдесят дві екранного часу – підземелля й дракони, мумиї і ядерні випробування, злі фебеерівські особи й друзі-зрадники, перегони на комбайнах по джунглям і сплав по річці на радянській амфібії. І навіть стрибки по плитах, які убираються в стіни, а-ля Лара Крофт у наявності. І навіть сцена старту літаючої тарілки. І ще багато всякого. Хоч сідай і пиши книгу «Чого б такого зафігачити, якщо гроші на фільм є, і взагалі треба залишити заділ для сиквелу».

Висновок: смішна екранізація приставкової іграшки. За напругою ідіотизму й кількостю циркових трюків може сміливо посперечатися з «Пиратами Карибського моря 3». Загалом, непогано підійде для аматорів тупо пореготати.

А якщо серйозно - якось ніяк не вразило. Навіть дивно. На другий перегляд точно не потягне.