Рецензія на фільм «Трансформери: Помста полеглих»
*switch to w00t mode*
Що я можу сказати із приводу фільму «Трансформери 2: Помста полеглого» режисера Майкла Бея? Я можу сказати наступне: якщо чесно, після виходу даного фільму всі режисери й продюсери фантастичних бойовиків повинні піти в добровільну відставку. Тому що сказати щось нове в цьому жанрі після виходу «Т:ПЗ» практично неможливо.
Чому так? Дуже просто: у даному фільмі є абсолютно все, що можна вичавити з теми протиборства величезних людиноподібних бойових роботів. І маленьких негуманоїдних розвідувальних роботів теж. І ще кіборгів-поліморфів. І моторошних кібердемонів, тоннами хаваючих пісок. А також гігантських акробатів, що їздять на одному колесі. І ще бог знає чого.
Більшу частину фільму я взагалі сидів, розкривши рот до повної деформації морди обличчя. Іншу частину просто лежав під лавкою, виконуючи прийом «залягти й відкотитися». І навіть, думаю, слів таких нема, якими можна було б описати «Трансформерів 2» так, як вони заслуговують. Це навіть не мега-фільм. Це супер-мега-чудо-шедевр у своєму жанрі. Це планка, до якої всім іншим фільмам ще тягтися кілька найближчих років, і яку однаково ніхто не перестрибне. Крім, може бути, самого Майкла Бея з його параноїдальними задумами на третю частину.
*switch to normal mode*
Так. Але про все по черзі.
Сюжет у фільмі, між іншим, теж є (що нехарактерно для фільмів подібного роду). Він такий: після подій перших «Трансформерів» пройшло два роки, автоботи схилилися до співробітництва з доблесною Армією США й люто патрулюють увесь світ, знищуючи секретні місця лежання десептиконів. Десептикони, меж тим, ніяк не кінчаються й взагалі поводяться досить нагло, грубіянячи Оптимусу навіть безпосередньо перед смертю. Ну, щось таке в дусі «Стріляй, комісарська морда, усіх не перестріляєш! Пацани тебе ще знайдуть!» І це, звичайно, наводить на певні роздуми.
*switch to w00t mode*
ААААААА!!!! Але як злісний Демолішер носився по Шанхаю, збиваючи мости, розмахуючи кулаками й давлячи всіх своїм єдиним колесом!! Це ж просто блиск і повна захоплена незаметненність! Колесо Фортуни, хе-хе. Вже за перші п'ять хвилин фільму йому можна пробачити абсолютно все. Навіть якби далі почалася сумовита тягомотина про криваву гебню з Олів'є Грюнером. Але вона не почалася.
*switch to normal mode*
А от Самуїл Вітвікович (єврей-емігрант із міста-героя Одеси) ні про що подібне не знає, не відає й не цікавиться. А все тому, що живе в повній гармонії зі своєї дівчиною Мкаелою і німим татарським автоботом Бамбл-бей. Фактично, шведська родина виходить. Але у Самуїла є свої турботи - він вступає до коледжу. Нефігово для 22 років, так. Однак! У коледжі з Вітвіковичем починають відбуватися дивні речі - на стінах йому бачаться дивні символи, у мозках повна каша з екстратеррестриальної фізики й астрономії, а крім того, на нього дуже недвозначно поглядає фігуриста студентка Еліс. І це, як сказав би старий Джокер, "is all part of a plan". І напевно, захіхікав би при цьому.
Але ж я ще нічого не сказав про покражу Іскри із секретного сховища, про пожвавлення Мегатрона, про прихід Крутого Папи на ім’я Фоллен, про смерть Оптимуса й ще купу інших цікавих речей. А не сказав я цього тому, що не хочу спойлерити, от.
В принципі, тут і спойлерити зовсім даремно, тому що переказувати фільм можна скільки завгодно, але безглуздо, його потрібно тільки дивитися. Можна нудним голосом сказати «Предакон Реведж висадив нанодесант у серце американської військової бази, яка викрала Іскру, після чого вогнем лазерних гармат придушив опір і покинув поле бою». А можна просто подивитися цю трьоххвилинну сцену, тихо підвиваючи від захвату. І так весь фільм.
*switch to w00t mode*
А побоїще в лісі! А побоїще в пустелі! А зруйнований вщент авіаносець! А розбірки між десептиконами! Ах чудо!
І це вже не кажучи про зовсім шедевральні комічні моменти, які вдало розбавляють бойовку, фічі про долі світу й інший пафос. Маленькі роботи - це просто мега-знахідка! Просто мега!
*switch to normal mode*
До речі, по фільму десептикони показують істотно зрослий бойовий і промисловий потенціал. Їх стало істотно більше, через працюючу на орбіті Сатурна трансформерну фабрику, а також спонтанні викрутаси Іскри, відповідно, розширилося бойовище, збільшилися масштаби операцій. Розвідувальні десептикони з рівним успіхом пролазять у замкову щілину й атакують орбітальні супутники. Монстри-конструктикони, люто дзенькаючи яйцями, валять все, до чого можуть дотягтися. А автоботи в цей час мляво сперечаються з людьми та спілкуються із Самуїлом у дусі «Ти був обраний, щоб врятувати цей світ».
Але я взагалі ж про інше хотів сказати. Незважаючи на зовнішній вигляд немудрого дитячого бойовичка, де все бабахає, ричить і вибухає, фільм несе в собі цілком певні ідеї та, не побоюся цього слова, цінності. Він, наприклад говорить, що заради правої справи, заради своїх друзів, своєї родини й своєї любові можна пожертвувати життям. Що героїзм - не абстрактні роздуми, а конкретні вчинки. І що зрадника завжди буде покараний, ворог - розбитий, а перемога знову буде за нами.
Але це, так сказати, побутові ідеї фільму. Що важливо, режисер успішно проштовхує ідеї стратегічного масштабу. Наприклад, що Армія США непереможна. Що будь-який мега-агрессор, нехай він навіть буде розміром з десятиповерховий будинок, отримає від доблесних джи-ай таку відсіч, що буде ще довго харкати кров'ю, й однаково здохне без прощення. І що немає таких фортець, які б не взяли згадані джи-аї. Недарма в Майкла Бея відмінні відносини з військовими, вони йому навіть техніку для фільмів надають із неабиякими знижками. А той показує US Army так, як вважає за потрібне, що йде сугубо на користь як його фільмам, так і бойовому духу в цієї самої "ARMY". У нас, я дивлюся, цієї нехитрої істини ніхто з режисерів поки що не осяг.
Загалом, що я тут кажу та кажу, а висновку дотепер не зробив? Фільм - офігенний. На мій погляд, еталон жанру фантастичного бойовика. Дивитися в обов'язковому порядку, в кінотеатрі, голосно й захоплено кричати в найбільш потужних моментах (тобто, приблизно дві третини фільму). Не розчарує.
