Рецензія на фільм «Форсаж 4»

Сонячним квітневим днем, після довгої й виснажливої роботи, осідлають росіяни свої малолітражки й помчаться не поспішаючи, не порушуючи й по можливості не перевищуючи відмітку в 60 до найближчих кінотеатрів, щоб своїми очима побачити як перекачені, зататуйовані мужлани всіх кольорів і мастей, обліплені від голови до ніг дівицями абсолютно легкої поведінки, нарізають вночі кола по жвавих вулицях Лос-Анджелеса, незважаючи ні на спідометр, ні на ПДД, ні на банальну відсутність прав водія.

Приємно, що на цей четвертий раз череду молодців буде знову очолювати ніхто інший як сам Лисий Нянька, він же світлочутливий безшумний вбивця Річард Ріддік, він же товариш по службі всесвітньо відомого бійця Райана рядовий Капарцо, він же, власно, сам ... з купою старих друзів з першої частини фільму.

Божевільні перегони людей без яких-небудь монархів і престолонаслідників у голові на ультрасучасних «тачках», вартістю кожної в один малобюджетный фільм, по пересіченій місцевості, зустрічній смузі або «чорт-зна-де-десь-у-Мексиці» - ось та ізюминка, якої так не вистачає простому обивателю, виснаженому багатовіковими пробками, який мріє про заповітну синю кнопку "NITRO" і вільну гоночну трасу.

Коли серце від надлишку адреналіну починає стукати в унісон із двигуном; коли одна рука викручує кермо на всі 360 градусів, друга різко змінює передачі, третя хоробро й, головне, влучно застосовує вогнепальне за призначенням, і, нарешті, четверта показує всякого роду непристойності іншим учасникам руху - лише деяким довелося пережити стільки й відразу.

Але от у залі пристебнуть ремені, відкинуться зручніше в спинках крісел, шикнуть на божевільний молодняк десь позаду - і кіно, божевільним Люм’єрівським локомотивом, а точніше латиноамериканським бензовозом понесеться на глядача.

Вражаюче, але початок здався прямо-таки зразково-показовим і багатообіцяючим: яскравий і динамічний, повний ревучих машин і комп'ютерних цистерн! От таким, як мені здалося, і буде кіно - ні хвилини спокою: постійно щось відбувається, перевертається, стріляє, смачно лається по-іспанськи й вибухає бурхливим фонтаном полум'я!

Однак інтригуючий початок раптом різко переривається однією великою проблемою, яка буде переслідувати нас протягом майже всього фільму - ...діалоги...

В цьому фільмі з ними настільки все нудно й перезаклішовано, що мудра , яка прозорливо прочитала сценарій ще до початку зйомок, попросила жорстоко «вбити» себе вже на початку фільму.

«Ти повинен її забути й жити далі» - «Ах, я не можу» - «А може бути мені варто з'їздити на місце злочину - і все стане ясно як день! Мені для повного щастя не вистачає тільки величезної трубки й голосу Ліванова». Дизель може сміливо брати собі в напарники Даніеля з його фірмовим Peugeot-трансформером і зайнятися приватним розслідуванням хитромудрих ДТП.

Навіть сцени допиту проходять за доісторичною схемою мезозойської ери.

- (Він): Кому говорять: говорю говори!

- (Кримінальний елемент з відразливою зовнішністю): Я абсолютно нічого не знаю й не факт що що-небудь скажу!

*Далі йде глухий удар дерев’яним предметом або оглядовою екскурсією по визначних пам'ятках міста шляхом підвішування за одну ногу через карниз*

- Ну, як з пам'яттю!?

- Всесвітньо відомий фракієць Спартак підняв повстання проти римських гнобителів в 73 році до н.е.

Зачитувати весь список не варто через його тривалість. Однак одне питання мене дійсно тривожить: невже всю судову систему США захопили літні афроамериканці?

Проте режисер Джастін Лін дозволяє глядачеві передохнути, перемкнувшись на чергову барвисту гонку на жвавих міських вулицях - щоб після, з головою поринути в обійми Морфея, аж до того моменту, поки герої не додумаються знову сісти за кермо автомобіля.

Слово честі - хочеться знайти великий пульт і перемотати цей другосортний детективчик з невеликим натяком на драму й перейти, нарешті, як і годиться по всім законом жанру - до великих фінальних автопригод.

Варто відзначити, що під фінал фільм не зменшив обороти - навпаки: кінцівка радує око своєю «нестандартністю» й «відкритістю», всім своїм єством натякаючи що в 10ій частині Форсажу нас очікують запаморочливі перегони де-небудь на величезній міжпланетній станції в орбітальній зоні Сатурна.

В підсумку, як не парадоксально, 4а частина «Гонщиків проти Наркомафії» залишає після себе приємне враження. Якщо порізати більшість діалогів, наплювацьким чином поставитися до сюжетної лінії - то третина фільму, яка залишилася, буде просто чудова.

Хоча, можливо, більшість глядачів просто не зверне увагу й не стане так само критично ставитися до того, що діється в проміжках між феєричними гоночно-погонячними сценами - і будуть праві.

Ми адже винятково на машини прийшли подивитися, та на Дизеля, який, в черговий раз, опромінює весь зал своєю фірмовою переможною усмішкою - а заради цього, можна в крайньому випадку й потерпіти!

А тому - сміливо мчимося до кінотеатру! Однак не варто забувати, що в реальному житті навіть Дизель отримує штрафи за перевищення!