Рецензія на фільм «День, коли Земля зупинилась»
Металева сарана прилетіла, сіла, багато чого з’їла, але далі вже не полетіла. От короткий зміст нового голлівудського блокбастеру з прибульцями.
Звичайно, це маленьке перебільшення, однак сутність при бажанні можна звести і до цього. Хоч це й римейк класики наукової фантастики, з глибоким змістом цього разу, фактично, не склалося. Принаймні такого, який би прозвучав переконливо і не банально.
Якусь аргументацію можна почути лише в одній – найкращій у фільмі – сцені, де з’являється Джон Кліз і вказує прибульцю на логіку, якої той не врахував. Проте чи зрозуміє людство, чого від нього хочуть, чи хоча б спробує змінитись? Таке враження, що найменший натяк на відповідь авторів не цікавив. Ні, звичайно ж, не треба довгої фінальної промови з вуст якогось прогресивного політика або кадрів, де всі люди, взявшись за руки, йдуть на зустріч світанку, але хоч якось окреслити перспективу можна було б. Без цього вийшло зовсім безпросвітно.
Людство у стрічці представляють суворі урядові тітки, безжалісні й безпорадні військові і темношкірі павліки морозові – комплект не дуже привабливий, можна було і не рятувати.
Тому й виходить, що сутність звелася до одного великого спецефекту, на якому побудовано всі видовищні сцени останньої третини фільму (у перших двох третинах цих сцен не так вже й багато). Спосіб винищення людства обрано дійсно досить оригінальний і такий, якому дуже важко протидіяти. Ловиш себе на думці, що хочеться побачити ще більше наслідків діяльності «сарани», бо це найцікавіший елемент картини – показник досить сумний. Доля людства – такого, яким воно є у фільмі – цікавить набагато менше, бо все одно ж врятують, не випадково прислали доброго Нео, а не чи , скажімо.
А таки дійсно часом хочеться, щоб з тарілки вийшов інший актор – хтось більш живий і, якщо відверто, більш обдарований – можливо, чи інший лицедій такого калібру. Клаату має виглядати відчуженим, чужим, однак у за відчуженістю вся духовна еволюція інопланетного гостя, яка, власне, і повинна бути змістом фільму, втрачається або ховається настільки глибоко, що її і не розгледиш.
Підсумок: місцями видовищна, місцями напружена стрічка, яка мабуть, у прокаті щось-таки збере, проте до звання розумного блокбастера не дотягує, а саме це намагались зробити автори.
