Рецензія на фільм «Людина-Павук 3»

«...Таким чином, теза про перевагу ядерних танків WZ-160Я «Оверлорд» розробки Цинь Ши Тао над танками WZ-210 модифікації «Емперор» генерала Та Хун Квая представляється нам украй сумнівним. Підвищена маневреність і велика вражаюча здатність WZ-160 програє живучості «Імператора» навіть при малоймовірних у сучасній війні ситуаціях типу «танки проти танків». В умовах же бойових дій у складі бойових груп, для яких, власно, і був спроектований WZ-210, тобто при фланговій підтримці декількох танків Тип-101 «Беттлмастер» і мобільних ЕПД-Станцій, він стає майже невразливим, чим не може похвастатися ядерна модифікація WZ-160.» - Реддер закінчив довгий абзац й із задоволенням оглянув результат своєї праці. Стаття «Китайська бронетехніка 2008-2023» була майже готова, залишалося тільки відповісти на дилетантські коментарі критиків, які незрозуміло навіщо заганяли «Імператорів» у бої на міських вулицях. Дурневі зрозуміло, що 70-тонна двогарматна махіна, обладнана до того ж спареними кулеметами Гатлінга на вежі, зовсім не пристосована для міських боїв. Зате в пустелі йому рівних просто немає.

Сам Реддер, однак, схилявся до тісної взаємодії бронетехніки й авіації, при грамотній артилерійській підтримці.

- А піхота останнім часом себе не дуже й добре показує, ага, котейко? – поцікавився він, задумливо дивлячись на екран ноутбука, у свого кота Пижика, який дрімає на дивані. Пижик відкрив одне жовте око й уважно подивився на Реддера.

- Та бог з нею, з піхотою. І з танками теж. От фільми останнім часом пішли – просто атас. У поганому сенсі цього слова. От що погано. Таке враження, що громадяни режисери просто не знають, що б їм ще таке забабахати. Тому бабахають якусь дорогу, але абсолютно безглузду херню.

Пижик відкрив друге око й смикнув вухом.

- Вибачай, не стримався. Але іншим словом назвати продукти, які вийшли, просто не можна. Причому, що прикро, відбувається ця…... еее…фігня навіть із кращими з фільмотворців. Із самими перевіреними.

От взяти хоча б Сема Реймі. Який спочатку трешевик-витівник був! «Зловісні мерці»-це ж свято якесь! Мабуть, не гірше канонічного «Світанка мерців» Ромери та «Живої мертвечини» Джексона. Ні, не гірше. І навіть перехід Самуїла в іншу бюджетну й жанрову категорію – підліткових блокбастерів – спочатку не сильно позначився. Перші дві «Людини-павука» були цілком собі на рівні. Особливо друга – там громадянин Малина на прізвисько Восьминіг прекрасно бігав по стінах, хижо загрібаючи щупальцями. Які часи були!

Тут на диван прийшов другий реддерів кіт, Рижик, і з докором подивився на хазяїна.

- Так, Рижун, я пам'ятаю, зараз погодую. Одну хвилинку тільки. Отож про фільм – про третю людину-арахніда. Це ж просто атас – яка в результаті вийшла чухня. Товаришеві Реймі навіщось схотілося а) додати рожевих соплів – для глядачів предпубертатного віку й б) забрати стару добру схему протистояння поганих і гарних хлопців. У результаті з добротного фантастичного супергеройського бойовика вийшло щось слиняве, тягуче й украй малопереконливе. Як консерва «Віскас» яловичина з ягням – ну ви зрозуміли.

Обидва кота охоче насторожили вуха.

- Почну з першого пункту: за сюжетом головний герой продовжує жити в славному місті Нью-Йорку, наводячи хітиновою рукою порядок серед неорганізованої злочинності, караючи непричетних і зазнаючи від цього могутній кайф. Останнім часом, однак, роботи для Павучка зменшилося, так що він в основному запобігає техногенним катастрофам і переводить бабусь через дорогу. Гідне заняття для супергероя, впору вподібнитися негрові Хенкоку. Хоча той живе в Лос-Анджелесі, а це далеко.

Реддер почухав у найближчого кота за вушком. Той щось задоволено хрокнув і позіхнув в усі свої тридцять зубів.

- Але підступні сценаристи не дрімають! Назбиравши сил, вони зненацька підсовують для головного героя непросту моральну проблему – чи потрібно мститися мерзотникові, який вбив сто років тому його улюбленого дядька? Будь-якій нормальній людині начебто б повинно бути зрозуміло – мерзотника необхідно завалити якомога швидше. Але у фільмі все виявляється зовсім не так просто; і в результаті подається думка про те, що помста – останній притулок негідників. А цивілізована людина, зустрівши свого кровника, повинен з ним мирно поговорити, дізнатися, як він дійшов до життя такого, зрозуміти й саме собою пробачити. Режисерський задум разить до глибини душі.

В особистому житті у Пітера нашого Паркера теж все не заладилося – наречена влаштовує склоки й істерики, та до того ж істотно розжиріла в порівнянні з першою частиною. Весь фільм боровся зі спокусою дати їй як треба в чоло. Головний герой – взагалі ніякий, на мить, не герой – а слізлива панянка. Скільки разів він пустив сльозу в кадрі, порахувати точно не вдалося, але явно не менш п'яти. Навіщо це потрібно – зрозуміти утрудняюся.

Рижик насупився й ображено засопів. Він не любив довгі розповіді ні про що, але терпляче чекав обіцяного Реддером обіду. Пижик нічого не чекав, він знову дрімав, посмикуючи уві сні лапами й посміхаючись чомусь своєму.

- Ну й саме собою, як закономірний підсумок довбаного життя й дурних пікніків на дуже дикій природі, герой підхоплює якусь невідому науці болячку – симбіонта на ім'я Веном. Він наноситься тонким шаром на супергеройський павуковий костюм і змінює його колір на радикально чорний. Ще він нібито надає якісь особливі здатності, але за поведінкою Людини-Павука цього ніяк не зрозуміти.

Героєві цей барвник, що приповз з Малої Арнаутської вулиці, не дуже подобається, і він безуспішно намагається його відіпрати, але Вном люто не дається – бовдури, не в курсі, що тільки «Ваніш» допоможе батькові російської демократії. І от, на такому от мега-конфлікті героя й симбіонта й побудована більша частина фільму. Про драму з жирною подружкою можна взагалі забути, вона ні на що абсолютно у фільмі не впливає. І навіть обручка (не проста прикраса!), яку наш герой весь фільм носить за пазухою, нікуди зрештою не надінеться. Так що не зовсім зрозуміло, навіщо її взагалі потрібно було вводити в сюжет.

Рижик спробував наступити своєю пухнастою лапкою на тачпед і подивитися, що із цього вийде, але Реддер контролював ситуацію й нікуди наступити не дав. Зазнавши поразки, кіт улігся біля ноута й почав пильно дивитися Реддеру в очі. Це був безпрограшний хід.

- Так, котя, я вже закінчую. Другий пункт – про відсутність негативних героїв – він взагалі, на мій погляд, дикий. Їх там троє, хлопці – по буквах – Т-Р-И негативних персонажа. І, цуко, всі вони до кінця фільму виявляються до крайності симпатичними особистостями. Один просто сумлінно помилявся, але вчасно усвідомив свою помилку. Інший хоча й розніс півміста й убив купу людей, але – йому просто не пощастило в житті, а так він взагалі наймиліший хлопець, хоч і злочинець. Ну а третій – він взагалі знаходився не в той час не в тому місці, тому вийшло так, як вийшло. Уже не знаю, навіщо режисерові схотілося зробити такий фінт вухами, але фактично головний позитивний герой у ряді епізодів поводиться значно паскудніше, ніж деякі умовно-негативні персонажі.

Знято, звичайно, непогано. Відмінно знято, чого вже там. Польоти над містом, перетворення героїв, битви, погоні – все надзвичайно. Але ось ця незрозумілість із персонажами, плюс згадувана вже слізливість веде до якогось сумбуру в сприйнятті. Зовнішній бік фільму, виходить, переважає над змістом. А це неприпустимо.

І проте, незважаючи на досить критичні відгуки, фільм заробив у прокаті вісімсот дев'яносто мільйонів доларів – нечувана сума! Поб'є її – якщо поб'є, хоча шанси є – тільки найсвіжіший «Темний Лицар».Тому що Спідормана й Бетмана американський люд любив завжди й буде продовжувати любити зі страшною силою, що б там не сталося. Що недвозначно, до речі, вказує на можливість четвертого фільму по темі. Тільки я його вже дивитися не буду. Я все-таки, клин, не американець.

Реддер зберіг файл, закрив ноутбук і, супроводжуваний почесною вартою із двох рудих пухнастих кульок, відправився на кухню.