Рецензія на фільм «Точка обстрілу»
З невідомої причини не подивився фільм «Точка обстрілу» (Vantage Point) прямо в день його виходу, хоча інтенсивно чекав і навіть трохи смакував. Руки дійшли до перегляду тільки вчора. Що ж, варто глянути, і оцінити зірким оком - що там, власно, відбувається.
Зав'язка фільму вже була неодноразово розтиражована по трейлерах і впізнана всіма, хто цікавиться. Вона така - на міжнародний саміт глав держав, який проходить в іспанському місті Саламанка, приїжджає президент Північноамериканських Сполучених Штатів. І штовхає перед публікою промову. І його раптово вбивають.
Тут би всьому прогресивному людству й підняти руки вгору й прокричати «Аллілуйя!», і пуститися танцювати, але де там. Борзі агенти служби президентської безпеки починають шастати по панікуючій юрбі й дивитися, хто це стріляв, і навіщо. В одного бідного вухастого негра навіть відбирають його відеокамеру, подивитися, кого він знімав там перед пострілами - а ну як убивцю! І тут, «суворим крещендо кудеграса» хтось кидає в президію бомбу! А вона як жахне!
Загалом, справа ясна, що справа темна. І щоб зробити її ще темнішою, підступні творці фільму показують нам його поперемінно з позицій восьми безпосередніх учасників подій - охоронця президента, самого президента, вухастого негра-оператора, терориста-вбивці, і так далі. Виходить цікаво.
Власно, як уже згадувалося, все вищенаписане мені було відомо ще з трейлера. Тому сам фільм дивився в основному з інтересу - чи вистачить режисерові куражу розв'язати всі загадки й завершити оповідання з належною часткою майстерності й добірності? І загалом, повинен визнати, і того й іншого режисерові вистачило.
Ну, по-перше, сам прийом оповідання від імені різних персонажів - він,загалом для західного кіно досить оригінальний і, не побоюся цього слова, нетрадиційний. Плюс дивляться ці персонажі на ту ж саму подію, і через це їхні розповіді періодично перетинаються - часом у найнесподіваніших місцях. Хоча, як мені тут правильно підказують, японський гігант Акіра Куросава у фільмі "Расемон" використовував той же прийом, причому значно раніше. Хоча Японія, звичайно - це все-таки зовсім не Америка, там навіть фільми інші.
Але в цілому, темп, взятий зі старту, не падає до самого кінця - всі події відбуваються легко, динамічно й трохи непередбачено. Тому, до речі, ті, хто з розумним виглядом розповідав «я відразу зрозумів, хто там убивця», можуть йти лісом. Хто вбивця, всі й так знали ще до початку фільму - злісні мусульманські терористи. Питання було в тому, як це в них так все спритно вийшло. Ну, от у фільмі ми саме й спостерігаємо - як.
З погляду логіки, там, звичайно, не все рівно. Зокрема, незрозуміло, як в оточення президента Ештона міг потрапити такий пацюк. Це ж вам аж цільний президент САСШ, а не хрін з гори! Тому осіб, наближених до його тіла, повинні перевіряти краще, ніж космонавтів - а воно он як вийшло в результаті. Традиційна невбиваємість головного Славного Хлопця теж сподобалася - машина після зіткнення з величезним бензовозом зім'ялася в корж, а наш герой цілком собі живий, здоровий, пістолетиком махає. Цікаві справи.
Тут багато хто розповідав про офігенно зняту дорожню погоню наприкінці. Ну, типу не знаю. Для мене еталонна дорожня погоня - це «Матриця: Перезавантаження» і «Трансформери». А такі погоні, як в «Точці обстрілу», мені не подобаються зовсім. Камера трясеться, шини верещать як різані свині, нічого толком не розібрати - ні, не люблю.
Акторські роботи теж якось ніяк не проявилися. Денніс Квейд весь фільм проходив із хмурою кривою мордою - така похмура сволота. Метью Фокс взагалі нічим не запам'ятався. Сігурні Вівер запросили, повне відчуття, з жалості. От хіба що Форест Вітейкер у ролі негра-туриста непогано виступив. Взагалі, талановитий дядько. А краще за всіх вийшов, на мій погляд, головний терорист Суарез, роль якого відмінно виконав Саїд Тагхмауй, дуже колоритний персонаж вийшов, кожну його фразу можна на афоризми розтаскувати. Шкода, від власної доброти загинув.
Ну, і наші надмозки не були б надмозками, якщо не умудрилися б споганити простенький, загалом, фільм, своїм зло**учим перекладом. Я дивився не кінотеатральну дубльовану версію, а якийсь виродковий двоголосний варіант. За ходом перегляду, неодноразово офігівав. Тому що якщо вникати в переклад, то всі персонажі фільму страждають важкою формою шизофренії. І від цього їхні репліки страждають нею же.
От головний поганець Суарез повчально каже співучасникам “For the moment the Americans think they've dodged the bullets”. У перекладі: «Зараз американці думають про кулі». Чому американці думають про кулі, чому роблять це саме зараз? Ну, ці арабські терористи такі дивні хлопці, вони ще й не те можуть сказати. Тим часом, насправді фраза звучить так: «Американці зараз упевнені, що застраховані від будь-яких неприємностей», що в контексті фільму звучить винятково злобливо й іронічно. У перекладі - нічого схожого. Та й сама назва як звичайно перебрехана донезмоги. Vantage point, хлопці, це всього-на-всього точка зору. Про обстріл там нічого й близько немає. А фільм так називається тому, що відтворює ту саму ситуацію з восьми різних точок зору. Ага? І такого у фільмі повнісінько.
Загалом, фільм сам по собі дуже непоганий. Цікава ідея, розумна її реалізація. Загалом й у цілому - рекомендую до перегляду.
