Спочатку думав розписати все довго, у своєму дусі, але в підсумку вирішив зробити все по-швидкому, коротко про головне, у стилі камрада Max Cady. Ну отож, якщо коротенько, то фільм «Імла» (The Mist) - дуже гарний. Я б навіть сказав, відмінний.
Хто читав однойменну повість Стівена Кінга, за якою зроблений фільм, ті пам'ятають загальну зав'язку сюжету - після сильного урагану на невелике американське містечко опускається дивний туман, у якому шустають жахливі монстри. Група людей, захоплених туманом у супермаркеті, намагається від згаданих монстрів урятуватися, що виходить далеко не в усіх.
Фільм, на мій погляд, відмінно відобразив одну із двох основних думок повісті Кінга. Думка про те, що найчастіше люди бувають значно страшніше за монстрів. З останніми, принаймні, все відразу зрозуміло - монстри вони і є монстри, від них нерозумно очікувати чогось людського. А люди, вони такі, спочатку затаяться й начебто б нормальні, а потім - яааак стрибнуть! От із цими «яааак стрибучими» людьми й доводиться зрештою мати справу художникові Девіду Дрейтону (Томас Джейн). Виходить, загалом, непогано.
В оригінальному творі, однак, присутня і друга думкою - закінчується повість тим, що Девід із сином і ще парою-трійкою людей їде із залитого кровищею супермаркету, довго плутає по туманних дорогах, і в результаті зупиняються в якомусь отелі, де й займають кругову оборону. Фінальна ідея про те, що вони, загалом, залишилися в тій же самій в'язниці, що й раніше - вона прочитувалася досить легко. У фільмі режисер Френк Дарабонт зробив абсолютно інший фінал. На мій погляд, навіть більш вражаючий, це саме той випадок, коли хеппі-енд сприймається як власна протилежність. Випадок досить рідкий, і реалізований дуже грамотно, сподобалося.
Трошки пробіжимося по технічних деталях і крашанкам у фільмі. Девіда Дрейтона зіграв, як уже згадувалося, Томас Джейн, який відомий ролями в «Карателі» і «Ловці снів» (знову за Кінгом). Зіграв напрочуд непогано, хоча роль у нього була трохи картонна. Брента Нортона, звичайно, зробили негром, хоча він за книгою звичайний янкі-адвокат, геть-чисто білий і дивно нахабний. За що, власно, з ним і вчинили жорстоко - навіть не показали сцену смерті. Пропав і фіг з ним. У ролі божевільної міссіс Кармоді знялася Марсія Гей Харден, незважаючи на підозріле прізвище, вийшла теж нічого так, хоча я її собі трохи інакше уявляв. Найкраще вийшов менеджер Оллі (Тобі Джонс) - дуже з душею відіграв, казав розумні речі, влучно стріляв. Шкода, що з ним теж наприкінці недобре вийшло.
Із цікавих деталей можна відзначити картину, яка на самому початку фільму малював Девід - це обкладинка до знаменитої кінгової серії «Темна вежа» (The Darktower). Стрілок Роланд і все таке. На задньому плані в тій же сцені стоїть постер з фільму Карпентера «Щось» (The Thing) 1982 року. Начебто й незначна деталь, а цікаво й навіть трохи смішно.
До речі, коли міссіс Кармоді молилася, вона неодноразово повторювала “My life for you” («Життя за тебе»). Це теж сугубо кінгівська фраза, вимовлялася вона в багатьох його книгах під час присяги головному лиходієві (Волтеру, наприклад, та іншим різновидам Р.Ф.). Ну й звичайно - вже не знаю, навмисно це вийшло чи ні - дуже сподобалося, що кровища з голови громадянки Кармоді текла точно також, як з убитих монстрів. Що, загалом, трохи підкреслює їхнє духовне споріднення. І надає фільму ще більше глибини.
Загалом, фільм вийшов дуже добротним. Останнім часом пішла якась мода екранізувати Кінга - «Ловець снів», «Зелена миля» (того ж режисера Дарабонта), «1408», незабаром ще начебто збираються “From a Buick 8” поставити. Це, звичайно не кажучи про «Сяючого», «Христину» і шлак типу «Томмінокерів», «Лангольєрів» і « Той, що худне». Але з усіх перерахованих, даний фільм мені сподобався, мабуть, найбільше. Настійно рекомендую до перегляду.
