Рецензія на фільм «Другий у команді»

Сюжет: у Молдавії все погано, бідна країна на межі військового перевороту. І тільки добра Америка в особі коммандера Сема Кінена (по-нашому - капітан 2-го рангу або підполковник) і купки морпехів здатні змінити ситуацію.

Доблесні американці укривають у будинку посольства тутешнього президента від розлюченої й озброєної до зубів юрби заколотників-опозиціонерів і займають глуху оборону до прибуття регулярної армії. Ну а революціонери, відповідно всіма силами намагаються вбити нещасного главу держави шляхом обстрілу й штурму посольства...

Для кого знято:

1.Для відданих шанувальників Ван Дамма, які продовжують із завидною впертістю дивитися всі його нові фільми.

2.Для вкрай невибагливих аматорів бойовиків, які не вимагають великого бюджету, оригінального сюжету й потужних спецефектів. Тобто для тих, хто готовий дивитися бойовики тільки через те, що хтось там бігає, б'ється, стріляє й т.д. і т.п.

3.Можливо, для аматорів фільмів у стилі «Напад на поліцейську дільницю №13», тому що деякі паралелі простежуються, хоча саспенсом тут і не пахне.

Що вийшло (по пунктах):

1.Незважаючи на те, що дуже багато хто обвинувачують Жана-Клода в повній відсутності драматичного таланта, є в нього пара-трійка ролей (добре, якщо будуть ще), де Ван Дамм, не те, щоб уже дуже добре зіграв, але, принаймні не виглядав безпомічним акторським бездарем. Я б виділив співзвучні за назвами фільми останніх років «Пробудження смерті» і «До смерті». В першому Жан-Клод більше менш переконливо зобразив вбитого горем месника, а у другому - запеклого героїнщика, який півфільма ходить із таким виразом обличчя і погляду, що починаєш думати, що Ван Дамм знову повернувся до наркотиків.

Власне кажучи, і в даній картині роль у Брюссельського Мускула більш драматична, ніж бойова. Це взагалі властиво новим вандаммівським фільмам, все-таки вік та й фізична форма вже не ті, щоб активно ногами махати, як у старі добрі часи. Тільки тут ця сама драматична роль абсолютно невиразна. Нема чого грати, просто кажучи. Так, звичайно, є образ мужнього офіцера, який організував відчайдушну оборону проти переважаючих сил супротивника, тільки зігране все це з кам'яним обличчям без яких-небудь емоційно-психологічних нюансів.

Природно, даний опус не шекспірівська трагедія, та й акторська гра далеко не найважливіший критерій якості гарного бойовика, тільки більше нічого цікавого пан Ван Дамм нам не показує. Безповоротно пішли в давнину ефектні фішки, типу удару ногою в стрибку з розворотом та інші балетно-каратешні па, а на зміну залишилися мляві найпростіші прийоми рукопашного бою, у яких немає ніякої ефектності й оригінальності. Так що дивитися «Другий у команді» через Ван Дама варто тільки за умови безмежної й відданої любові до нього, коли просте перебування актора в кадрі викликає буру позитивних емоцій.

2.Так само, як і у випадку з виконавцем головної ролі дивитися «Другий у команді» тільки тому, що це бойовик, варто, якщо вам досить того, що одні люди будуть стріляти в інших людей без яких-небудь візуальних вишуканостей, а просто за схемою « вистрілив-потрапив-ранив або вбив». Сцени екшена у фільмі вкрай звичайні й невидовищні. І, як я вже казав раніше, ніяких гарних бійок за участю Ван Дама не чекайте. Їх немає.

3.«Напад на 13-у дільницю» (класика Джона Карпентера або слабенький рімейк Жана-Франсуа Ріше - без різниці), мені згадався лише через споконвічну ситуацію, на якій побудований сюжет: купка людей, які обороняються й відрізані від зовнішнього світу в будинку проти переважаючих сил супротивника з дуже маленькими шансами на щасливий кінець. Хоча, можливо, режисер взагалі ніяк не керувався «Нападом на...», а просто використовував схожий сюжет.

Як би там не було, «Другий у команді» звичайно не витримує ніякого порівняння із класичним трилером, який придбав статус культового фільму не стільки через бойові сцени, скільки через талановито створений потужний саспенс. Тут же напруги й занепокоєння не більше, ніж у будь-якому іншому низькопробному бойовику.