Рецензія на фільм «Кривавий Алмаз»

Нещодавно глянув новомодний американський фільм «Кривавий алмаз», і аж заковдобився - як там все непросто. Не всякому, як кажуть, дано.

От приміром, після перегляду «Коду да Вінчі» довго й завзято міркував, за що це американські кінематографісти так вирішили покарати Ватикан. Таким чиномвиставляти головну католицьку святиню - для чого? Так і не придумалося. Але ж комусь це було потрібно, як влучно помітив колись товариш Маяковський, з іншого, щоправда, приводу. Отож і тут - та ж фігня. Тільки цього разу голівудчани вирішили всерйоз взятися за нову, малоорану ще тему - про нелегальний трафік алмазів із країн третього світу. Вийшло, скажу чесно, неоднозначно. Дивнувато так вийшло, так.

Починається все з показу непростого буття простих синювато-чорних негрів у бідній африканській країні Сьєрра-Леоне. Там іде громадянська війна й усі стріляють. Але деякі негри не стріляють - вони переконані пацифісти. Або, може, дзен-буддисти. В числі останніх затесався й скромний єврейський негр на ім'я Соломон. Він, навпаки, не воює, а завзято ловить рибу й ростить сина собі на зміну. Він йому має намір передати це захоплююче вміння - виловлювати всіляких там карасів і окунів. Або, може, тамтешніх злих африканських піраній. Не знаю. І більше вони там нічого не роблять, не воюють, горлянки один одному не ріжуть. Не цікавляться політикою ці євреї-буддисти. Але потім звідкись із джунглів приходять інші негри, які цікавляться політикою - і мочать всіх наших пацифістів.

З всього села, власно, живим залишається тільки єврей Соломон. Причому залишається якось дивно - керівний ворожий негр, повне враження, тільки що звалився з дуба й прийняв таке дивне рішення - цього вбити, а цього не вбити. Теж єврей, напевно. Ну, тут зрозуміло... єврей євреєві око не викусить.

Пійманого Соломона відправляють на алмазні плантації - збирати з-під води алмази. Напевно хтось проходив там колись з алмазами, і розсипав трохи. А вони там тепер ходять як дурні й збирають. З-під води.

І Соломонові, звичайно, щастить. Причому не один раз, а відразу двічі. Один - коли він знаходить діамант розміром з кулак. І інший - коли саме в цей момент на плантацію нападають якісь зовсім вже ліві, треті негри, і всім відразу різко стає не до Соломона. І він, звичайно, збігає. І потрапляє у в'язницю.

А у в'язниці там нудиться білий і сумний Лео Ді Капріо. Він там грає такого хтивого брильянтового контрабандиста. Який возить крадені алмази із Сьєрра-Леоне в сусідню Ліберію. Або, може, Гвінею. Але цього разу в нього трапилася непогодженість, і його посадили у в'язницю. У ліберійську. Або, може, у гвінейську в'язницю. З огляду на те, що в Сьєрра-Леоне йде тотальна війна, може, це й на краще. Що в цій в'язниці робив Соломон, я, до речі, так і не зрозумів. Але проте - Ді Капря мигцем почув про алмаз і відразу наставив свої американські вуха. І в його голові народився такий план. У Соломона на батьківщині залишилася дружина з дітьми. І вміло захований під дерев'яним каменем алмаз. Мораль - бравий Ді Капря допоможе Соломонові звільнити його родину, а той натомість віддасть йому камінь. Просто й геніально. Але, зрозуміла справа, «не так сталося, як гадалося» (як це вірно кажуть на Івано-Франковщині - колисці української державності), і все трапилося зовсім навіть навпаки...

Після перегляду залишається не зовсім ясно - до якого жанру варто віднести фільм? По зав'язці - злісний бойовик з відрубуванням рук мачете й розстрілом села з калашникових. По продовженню - побутова драма про непрості будні контрабандистів. Потім у фільм просочуються осколки якоїсь мелодрами, і навіть Лео починає сумно сопіти в камеру й викладати подробиці свого особистого життя. Потім фільм набирається цивільної свідомості й гнівно засуджує безсердечних алмазних ділків. І наприкінці, добре булькуючи набраним усередину пафосом, видає одягненого в костюм замість звичної пов'язки, яка носиться на стегні, Соломона, що як і раніше відсвічує синім, і з блисом в очах розповідає в ООН, як у них там все непросто в Африці. За це фільм треба б списати у відстій. Але поки рано. Попинаємо фільм ще.

Акторську гру оцінюю як середню. Негр - він грати не вміє в принципі, а негр Соломон - тим більше. Але від нього цього й не було потрібно, його у фільм запросили для екзотики. Шкода, що не здогадалися Соломонові засунути кістку в ніс і змусити вирвати у ворога серце й зжерти його в кадрі. Обмежилися банальною совковою лопатою як зброєю відплати. Вважаю, недоробка.

Леонарда, з іншого боку, дарма що не зовсім ДаВінчі, відіграв напрочуд непогано. Вандейківська борідка а-ля «Банди Нью-Йорка+Відступники» його навіть, у принципі, не псує. І навіть почасти надає якоїсь брутальності. Хоча це, звичайно, дівчатам видніше.

Бойові елементи у фільмі вийшли, вважаю, найкраще. Бойня в столиці й наліт вертольота на алмазну копальню - взагалі краще, що в ньому, фільмі, є. Це вам не «Блек Хок Даун» (тобто «Ідіот на Чорному Яструбі») режисера Рідлі Скотта, де негри взагалі були не в курсі, як потрібно застосовувати гранатомети й станкові кулемети. Нііі, товариші, тут зовсім інший коленкор, тут ніхто не стріляє з калаша, тримаючи його однією рукою, і не дає дітям помповухи, тут все по-дорослому, дивиться дуже бадьоро. Плюс, звичайно, стає дуже радісно за колишню нерушиму батьківщину - в усіх у руках тільки «Калашникови» і тільки «Мухи», та й вертоліт не впізнати складно - наш це, рідний «Мі-24». Взагалі, бойові сцени у фільмі розцінюю як неприкриту рекламу російської зброї. Цікаво, скільки режисерові «Рособоронекспорт» забашляв?

Разом - у цілому дуже слабкий фільм з дивним сюжетом і незрозумілоюою жанровою складовою. Але за бойові сцени можна багато чого пробачити. На DVD, напевно, все виглядає ще крутіше, буду брати.