Рецензія на фільм «Флеш.ка»
Днів п'ять назад подивився художній фільм «Флеш.ка» з Катериною Гусєвою. Саме на «Першому каналі» показували, я й подивився. Тим більше навіть Веталь написав лист, де поцікавився, чому дотепер немає рецензії на «Флешку». І взагалі - відчуваю, потрібно що-небудь вже писати. Тим більше подивився фільмів багато, і враження - вони назовні просяться, а поки я не пускаю, вони там, у голові, між собою б'ються й навіть почасти плутаються. Треба якось розрулювати ситуацію й щось вирішувати.
Вирішую. У фільмі крім вже згаданої Гусєвої (в «Зірках на льоду» дуже вона мені сподобалася, дуже), грають... заграють ще Євген Стичкын, Ілля Шакунов і Андрій Ташков. Але це в більш-менш головних ролях, звичайно, але ж існують ще й ролі неголовні, у яких знімається безліч безіменних акторів. Імена їм видаються строго після успішних проектів. І якщо вважати «Флешку» успішним, то, можливо, незабаром ми й почуємо нові юні, смішні імена.
Гхм. Тепер власно про сюжет. Його розвиток. І так далі.
Живуть собі в стольному граді Москві добрий молодець Андрій і гарна дівчина Віка. Живуть, що характерно, разом. І працюють - теж разом, тільки Віка вище положенням вийшла. Історія змовчує, чи пролягав її стрімкий кар'єрний зріст через ліжко вищестоящого начальника, але судячи із загального, досить склочного, характеру - так, пролягав, причому неодноразово. Андрій із приводу згаданого зросту дуже сильно нервує й переживає. Ночами він плаче в подушку, не спить, а коли не спить і не плаче, то вилазить із ліжка й шустає по навколишніх кварталах як мовчазна примара. Непросто, непросто живеться в Москві молодим менеджерам середньої ланки.
А працюють вони обидва в банку. Практично, трилітровій, тобто дуже крутій. Живуть, таке враження, там же. Така інопланетянська квартира - Тарковський у труні вертиться від заздрості. Хто її такий обставляв, який вдарений на голову дизайнер? І один раз Віка-начальник дає Андрієві-підлеглому...яка фраза гарна... дає йому доручення. Знайти місцевого сисадміна Котика, у його компанії облазити локальну банківську сітку, знайти там всі компрометуючі банк дані... ну, типу сірі схеми всілякі. Скинути їх на флешку й принести їй. Найбільш здогадливі із читаючих ці рядки вже догадуються, що ця флешка має зіграти фатальну роль у всьому фільмі. Не дарма він навіть називається її ім'ям. І от Андрій з Котиком... гхм. Вони копіюють всю подвійну бухгалтерію на флешку, Андрій несе її додому... а вдома - Вікуся захоплено є6... захоплено копулює із сивим вищестоящим банківським начальником. А в Андрюхи саме поганий настрій. А в кишені - флешка з даними ринковою вартістю в 320 мільйонів американських зелених пельменів. А тут - Віка займається мітозом. І нітрохи його не соромиться. Вона йому, може, навіть щось таке сказала. Щось начебто «куди преш, дурень, почекай поки, бачиш, панянка зайнята». І махнула рукою так зарозуміло. А флешка лежить... Нехай.
Загалом, зрозуміла справа, Андрій розвертається через ліве плече й стройовим кроком направляється в одиночне плавання. Попутно він прихоплює мало чого тямущого адміна Котика, що - один у світі - знає, як ці дані дістати з флешки назад в реальний світ, і вони життєрадісно скачуть по містах і весях геть з корумпованої, аморальної Москви на зелену, незаплямовану людською присутністю природу. Цурюк цур натур, як це вірно сказав товариш штурмбанфюрер Мюллер.
А за ними по п'ятах, звичайно, скаче служба безпеки банки. На вертольотах і із собаками. А під водою тихо й зловісно крадуться банківські аквалангісти. Під землею похмуро бурять землю банківські шахтарі. І за всім цим прищуленим оком стежить сучка Вика. Загалом, облава вдалася!
Загалом, фільма приблизно про це, і до самого кінця рухається по описаним вище рейкам. Тільки наприкінці там приходить справжній хазяїн, сильна рука, і цією самою рукою пускає кульку в голову всім зайвим персонажам. Зайвих виявляється багато. Зроблено неначебто динамічно, на дрібниці не заощаджували, дивиться легко. Але є кілька нюансів, які трохи псують враження й вислизають від розуміння. Зараз я про них розповім.
Знято. Знято типу як непогано, особливо в статиці. Але як тільки починається проїзд камери, вона починає дико трястися й шкандибати, начебто не по рейках їде, а шкутильгає на власних кривих лапах із плоскостопістю. Таку камеру, в армію, звичайно, не візьмуть, але дивиться це неприємно.
Діалоги. Не знаю, хто писав акторам діалоги, але зроблено це огидно. Мене на спецкурсах ЦК ВКП(б) вчили, що писати потрібно так, щоб нічого не можна було відняти, щоб все було строго до місця й виконувало важливу інформативну функцію. Щоб нічого зайвого. Написателі діалогів, мабуть, спецкурсів не закінчували, тому вписували туди все що завгодно тільки не те, що робило б персонажів схожими на реально живучих людей. Ми ж не в Японії живемо, чесслово. Не в театрі «Кабукі» граємо, нам подавай персонажів, схожих на людей, а не на примар духу тіні батька Гамлета. У фільмі цього видно не було - що тамтешні люди - це люди.
Актори. Ну вони в цей же пункт, взагалі ж. Актори теж не вразили. Ну, Андрюха трохи старався, це було видно. А адмін Котик, сучка Віка, невідомий Фелікс - як з дуба звалилися тільки що. Ні емоцій, ні переживань - відбарабанив репліку й весь день вільний. Особливо вразив начальник банкової безпеки зі звичками доброго гінеколога з восьмої поліклініки. Здивували.
Ну й до змісту теж є претензія. За самою логікою розвитку сюжету ссученій стерві Віці потрібно було наприкінці теж увігнати кулю в голову, щоб тільки мозки навколо полетіли й буйні голови пострибали, а труп скинути з вертольота у воду. Щоб її пухкі принадності лежали собі тихенько глибоко під водою, там де не видно світла, і не морочили голову серйозним людям. У підсумку все виявилося зовсім не так. Що засмутило.
Тому скажу так: фільм непоганий вийшов. Так, непоганий. На один раз, щоб телевізор працював, а ви в цей час сиділи за столом, пили пиво й горілку із друзями і їли смачну печеню, ковбасу й салат «олів’є». Оптимальний варіант. Інакше - часом буде сумно.
