Рецензія на фільм «Плетена людина»
Всі нормальні люди вже цей фільм подивилися давним-давно в кінотеатрах. Ледачі - теж давним-давно, але на дисках, DVD і злочинницьки викачаних з мережі піратських екранках. А я, як мега-перекладач і взагалі зайнята людина - от, тільки недавно глянув. Спочатку він мене щось не цікавив, але потім представилася можливість - чого б і ні? Дійсно.
Загалом, зустрічаємо фільму «Плетена людина» (“The Wicker Man”) з Ніколасом Кейджем у головній ролі.
Зустрічаємо ми її млявими оплесками й бадьорим свистом, тому що фільм - саме такий, ні риба, ні м'ясо, ні баба, ні мужик, ні навіть мега-перекладач. Нудний він і нецікавий. І хоча заявлено, що це підступний трилер, а то й зовсім - звірячий ужастик, де лякатися - ніде не зрозуміло. Тому не лякає ніде. Але почнемо як заведено - з початку.
От є така людина - Едвард Мейлус. Його грає сам Кейдж. І працює цей Мейлус, я вибачаюся - поліцейським. І навіть не зовсім поліцейським, таким, розумієте, шерифом у капелюсі, з наганом у правій руці й чекушкою у лівій кишені (звучить музика Еннио Морріконе), а таким, взагалі, сержантом ППС. Він їздить на залізному мотоциклі випуску Іжевського заводу, і перевіряє порядок на дорогах. І де необхідно, його залізною рукою наводить.
Але незважаючи навіть на залізну руку, у поліцейського Мейлуса все не так просто в особистому житті. Один раз він не зміг запобігти страшній аварії, у якій загинула якась тітка і якесь дівчисько. З тих пір його мучать кошмари, і він не може спати спокійно. Ще п'ять років тому він переспав з якоюсь іншою тіткою, і із цього приводу його теж мучать кошмари. Мабуть, тітка була страшна. Хоча по ній, як стає потім видно, і не скажеш. Загалом, Ніколас Кейдж зображує зовні сильного й десь навіть твердого поліцая, але розгубленого й переляканого в душі. Згодом він лякається ще більше, а під кінець фільму й зовсім упадає в нікчемність.
Ніколас Кейдж як актор поваги в мене не викликає ніякої. Більшість фільмів з його участю можна дивитися тільки з ретельно прихованою уїдливою усмішкою. Тому що незважаючи на ясно видимі на обличчі Ніколаса спроби вжитися в образ, щораз неодмінно стає зрозуміло, що це не характер, не особистість, це актор Кейдж імітує особистість і персонажа. Імітує бездарно.
У тому числі через малу професійну придатність Ніколаса Кейджа не дивився черговий фільм з його участю “World Trade Сenter”, от він нещодавно зовсім ішов. Тому що чує моє серце, що там буде навіть не про катастрофу 11 вересня, а про непрості трудові будні звичайних нью-йоркських пожежників, міліціонерів і інших представників органів. Усе в кращих традиціях радянських фільмів 50-х років. І потім, під кінець фільму, Кейдж, треба думати, пожертвує життям заради блага інших, простих американців. І останніми його словами будуть «Передайте моїй дружині, що я кохаю її». І після цього він помре на руках вірних друзів, що не стримують при такому випадку сльози. Ну та й фіг з ним, тут я зараз пишу не про це. А, нагадаю, про Плетену Людину.
Одного раз, коли постовий Мейлус самовіддано сидів у себе вдома й думав про всяке, йому ні з того ні із сього прийшов лист від тієї самої тітки, з якою він спав п'ять років тому. Судячи з його голодної фізіономії, з тих пір з тітками в нього не дуже ладилося. А тут йому раптом раз! - і написала коханка. Типу приїдь терміново, вантаж апельсини бочками, графиня, що змінилася в обличчі, біжить до ставка. І зворотна адреса, квиток, запрошення, і три презервативи.
«Що б це могло значити?» - насупившись, промурмотав метикований постовий. Але довго супитися не став, взяв небагато грошей на шампанське й тортик, і поскакав миритися до своєї колишньої суженої.
Гроші, щоправда, довелося витратити не на солодощі й горілку, а навпаки - скормити їхньому жадібному водієві гідроплана, що відвіз Мейлуса на острів, де живе тепер тітка. Жадіна-говядіна, пустая шоколадіна, - сказав пілотові на прощання Мейлус. І більше він нічого не сказав, і пішов. А пілота потім убили.
Шустрий поліцейський швидко розуміє, що острів цей - він не просто острів, а дуже дивний. На ньому процвітає звіряча язичеська громада, що займається людськими жертвоприносинами. І ще вони підступно розводять бджіл, на яких в Мейлуса алергія. І жеруть мед як божевільні. А він мед терпіти не може. От так усе відразу стає непросто.
Але думати довго ніколи. Мейлус зустрічає свою колишню дівку (у виконанні Кейт Біен), і вона повідомляє йому страшне - у неї є донька від нього! І цю доньку викрали злі язичники, і хочуть її незабаром жертвопринести. І тільки-тільки оправившись і втерши холодний піт від першої новини, Мейлус ледве не відкидає ковзани від другої. І це цілком зрозуміло. Ще б - доросла дочка на острові в руках могутніх фанатиків, збройних бджолами! Це вам не жук начихав! Мейлус ледь не впадає в нікчемність, але вчасно приходить у себе. І починає на острові натуральне поліцейське розслідування.
У принципі ґрунт для нагнітання страстей і інших жахливих жахів цілком благодатний. Таємничий острів та інше - це ще в Жуля Верна було. Або в Рабле. Але, як уже згадувалося, оригінальні акторські дані товариша Кейджа намертво гроблять всі благі починання. Він весь фільм бігає по острову, висунувши язик й витріщивши очі. Або навпаки - витріщивши очі й висунувши язик. І в піджаці, що розвівається, із краваткою. Піджак і краватка Ніколаса Кейджа - це, звичайно, дуже страшно, тут двох думок бути не може, але все-таки не настільки, щоб називати фільм трилером.
Бджолині натяки й вказівки чітко прочитуються на двадцять п'ятій хвилині фільму, але проте, нам їх наполегливо продовжують підсовувати аж до самого його кінця, на випадок, якщо ніхто ще не здогадався. І навіть фінальний акорд - «все зовсім не так», він не робить враження взагалі ніякого. Тому що дуже вже ідіотично все. Дуже вже тупо.
Привертає увагу оригінальний спосіб заманювання самотніх чоловіків на острів. Якщо на кожного стороннього мужика витрачати по п'ять років заманювання, це можна померти раніше. Але це, напевно, не цілком режисера вина, і навіть не цілком сценариста, фільм, виявляється, був поставлений по книзі якогось Девіда Піннера. Мабуть, до нього й варто висувати всі претензії.
У загалі-то, просто черговий дешевий нібито трилер. Приємно, що громадянин Кейдж опустився від фільмів класу «А» («Сімейна людина») до трилерів класу «Ж». Але зважаючи на все, йому й тут не цілком комфортно. Так що незабаром варто очікувати його появи у фільмах класу «Х» разом з Майклом Дудікоффом і Олів`є Грюнером.
Будемо чекати.
