Рецензія на фільм «Після заходу»

Давним-давно, у невідомому царстві, у незрозумілій державі ( так-так, це Україна, ви праві) приніс мені Веталь DVD з купою фільмів. Серед інших там була фільма «33 нещастя» (“A Series Of Unfortunate Events”) із Джимом Керрі й «Після заходу» (“After the Sunset”) з Пірсом Броснаном і Сальмою Хайєк у головних ролях.

Першу фільму я подивився практично відразу ж, тому що багато чого чув. А от із другою вийшла похибка, я так глибоко заховав її в нетрі свого гвинта, що на очі вона могла мені попастися тільки чисто випадково. Але я, як послідовний детермініст (див. роз'яснення терміна в замітці про фільм «Поцілунок на вдачу»), геть-чисто відкидаю роль випадків у нашому житті. А тому, звичайно, фільма мені жодного разу з тих пір, як вона в мене з'явилася, а було це, дай Кришна пам'яті, у березні, з того самого часу на очі мені не попадалася.

Тому я її не дивився. Що цілком логічно.

А отут знайшов раптово. Зрадів, звичайно, станцював якусь подобу матроського танцю «гопак» у своїй широкій, добротно обставленій кімнаті, і сів дивитися. Це незважаючи навіть на те, що в черзі на перегляд нудяться такі гарні фільми як «Не бачу зла» і «Пагорби мають очі». Не кажучи вже про інші блокбастери з Куртом Расселом і Переслідування Грюнером.

До Пірса Броснана я ставлюся цілком терпимо. У ролі агента 007 ака Бонда він мені не особливо сподобався, а так - нормально. Ролі чарівних шахраїв у нього виходять дуже непогано. Злодіїв там, адвокатів. І так далі.

І от у цьому фільмі, що «Після заходу», він, Пірс, саме й грає такого собі шахрая. Тобто - злодія.

Що робить звичайний злодій? Він сидить у в'язниці, і в цьому йому допомагають суворі, але справедливі опера типу Гліба Жеглова. А що робить правильний, гарний злодій? Правильно - він краде в багатих і віддає бідним скупникам краденого. За моєї пам'яті я зустрічав усього одного гарного, правильного, прямо-таки колірованного злодія - Гарретт його прізвище. А може й ім'я, не знаю. А от тепер з'явився ще один злодій - і прізвище його Броснан. А ім'я - Пірс. Не мається наувазі «причал». А тобто - ім'я.

А на зорі пірсової кар'єри, пам'ятаю, наші талановиті перекладачі всі норовили його П`єром обізвати. П`єр Броснан, ага. Ще повезло, що не Безухов.

А до Сальми Хайєк у мене відношення й зовсім відмінне. Фактично, вона закриває трійку моїх улюблених акторок. Першою йде Джессика Альба, потім Анджеліна Джолі, а на третьому місці (винятково за віком) стоїть - або лежить, мені так більше подобається - громадянка Сальма. Замикає п'єдестал, так. Ну й там за п'єдесталом з тупотом біжать Кіра Найтлі й Вайнона Райдер, у них там четверте почесне місце, у двох відразу.

Загалом, це я все до того, що вибір акторів на дві головні ролі я рішуче схвалюю. Гарний вибір, особливо Сальма Хайєк. Вона там теж злодійка, до речі. На парі з П`єром.

Пь`єр і Сальма займаються вірними, ідеологічно вивіреними диверсіями - вони крадуть діаманти. І це правильно, товариші. Діаманти, як правильно зауважує група «ВІА ГРА» - вони кращі друзі дівчат, а не товстих дядьок з перманентною імпотенцією обох півкуль головного мозку. Тому вони їх, діаманти, викрадають. І продають. А гроші, звичайно, собі.

Мій знайомий Гарретт теж робив так само, крав, потім продавав, а гроші віддавав у дитячі будинки. Один з них, щоправда, потім згорів. Неприємне місце. І гроші теж, звичайно, усі згоріли. Він же їх не назавжди віддавав, а на зберігання.

І от після чергового вдалого пограбування П`єр із Сальмою рвуть кудись на Гаваї. Або, може на Багами. Або Каріби - мені це без різниці, я там ніде не був. Знято, доповім я вам, недурно, острова вийшли дуже красиво. Білі пляжі, синє море, зелені ліси. Не «Фар Край», звичайно, але теж дуже пристойно, і монстрів ніяких немає. Вистреляли, напевно, монстрів.

І от тут таке нещастя трапляється, ну просто немає слів. Прямо на ці Каріби-Багами прибуває спецлайнер з громадним брильянтом на борті. П`єру цей камінь просто, я вибачаюся, як мозоль на ж... животі - так хочеться стирити. А не можна, тому що по-перше, там охорона й сигналізація, а по-друге він обіцяв своїй Сальмі, що це був останній раз. Попередній тобто. Але є ще й по-третє - на острів прибуває, скрегочучи всіма своїми зубами, спецагент ФБР, що твердо переконаний, що П`єр спить і бачить, як би сперти камінчик. І в загалі-то, не помиляється. Тому агент має намір ретельно за П`єром стежити. І буквально не зводити очей. І не зводить.

А чим це все закінчується, довідається той, хто подивиться фільм до кінця, тому що ніяких військових таємниць я тут розкривати не збираюся. Скажу ще, що знято весело, з вогником, фактично, ледве не перетворивши фільм у типову американську комедію. Явний ухил намічався. Але потім продюсери спохватилися, зрозуміли, що були неправі, і від ухилу з наступним сповзанням утрималися. Що добре.

Фільм дивився фактично три рази, один раз у дубляжі, інший раз в оригіналі, і третій раз - теж в оригіналі, але в компанії з Rainbow, а це, як відомо, кардинально міняє весь наглядацький експірієнс. Не розчарованим виявився жодного разу.

Рішення суду: фільм - дивитися.