Рецензія на фільм «Набережна Орфевр 36»

Анотаціям на фільми довіряти не можна, це зрозуміло. Власно, взагалі нікому на світі довіряти неможливо, це вже давно доведено, і доводиться щодня по-всякому, але анотації на кіно - це взагалі. Що на «Матрицю» якось читав - обриготався, що на фільм «Спиздили» - теж було дуже смішно. Створювалося враження, що анотації пишуться людьми, які аннотуємі фільми не дивляться принципово, а відштовхуються від вражень своїх душевнохворих друзів з легкими відставаннями в розумовому розвитку. Тому анотації намагаюся не читати - це надає перегляду звірячу несподіванку.

А отут читав інтерв'ю з одним запеклим шановним критиком, так він сильно позитивно про фільм «Набережна Орфевр 36» озивався. Треба ж, думаю, який фільм Дмит Юрич похвалив, треба подивитися. Дивлюся - а в нас цей фільм, виявляється, є. З відмінною анотацією невідомого майстра: «У Парижі узялася господарювати банда зухвалих і небезпечних злочинців. Чи ледве не щодня вони умудряються робити напади на добре охоронювані банки, і щораз виходять сухими з води. У двох поліцейських профі - Лео Врінкса, начальника Відділу по боротьбі з бандитизмом, і Деніса Клейна, глави Відділу по боротьбі з організованою злочинністю, з'являється реальний шанс піднятися по службовим сходам. Шеф поліції Роберт Манчіні, їхній добрий друг, ставить їм наступну умову: той, хто зуміє піймати банду грабіжників, стане Шефом поліції знаменитого Управління за адресою Набережна Орфевр, 36. Між двома суперполіцейськими розгортається справжня боротьба. Колишні друзі, а нині непримиренні вороги, випробовують розбіжності буквально у всьому - починаючи від методів піймання злочинців і закінчуючи вибором підлеглих. Крім того, от уже багато років між ними стоїть прекрасна жінка Камілль Врінкс. А якщо справа стосується жінки, то компромісів бути не може!».

Після такої довгої цитати потрібно розібрати і її, і, власно, сам фільм по дрібних кісточках, хрящикам і іншій яловичині. І ніхто не піде скривдженим.

Почнемо з початку.

«У Парижі узялася господарювати банда зухвалих і небезпечних злочинців. Чи ледве не щодня вони умудряються робити напади на добре охоронювані банки». Ляп номер 1 - злочинці, показані у фільмі, нападають не на банк, а на інкасаторів, переслідуючи зрозумілу мету - брати гроші не в спеціально охоронюваному приміщенні, де повно охорони, свідків, камер і сигналізації, а на пустельній дорозі, де все проходить значно легше. Але легше - не значить «легко», отут все залежить від дисципліни й організації злочинців. Отож - і те, і інше на висоті, діяли товариші з винятковою чіткістю. Саме так ця злочинність називається організованої, а зовсім не наші доморослі отморозки, які тільки ларьки трясти горазді. Хоча й нас геть недавно теж інкасаторську машину виставили, гроші забрали, винуватих, зрозуміло, не знайшли, грошей теж. Висновок – по перед батька в пекло несемося ми за цивілізованим світом.

Їдемо далі. «У двох поліцейських профі ... з'являється реальний шанс піднятися по службовим сходам. Шеф поліції Роберт Манчіні, їхній добрий друг, ставить їм наступну умову: той, хто зуміє піймати банду грабіжників, стане Шефом поліції». Ляп номер 2 - навіть, власно, цілих два ляпи. По-перше, Манчіні нічий не друг, і тим більше - не добрий. Він іде на підвищення, і повинен залишити на когось господарство. По-друге, немає ніде й мови про якусь умову й нібито «чесне» змагання. Манчіні просто хотів би бачити на своєму місці Врінкса, тому призначає його головою операції по захопленню бандформувануя, а Клейна - навпаки, віддає під його командування. Але й Клейн теж не дурніше деяких - він відмінно усвідомлює, що успішне проведення операції саме дасть Врінксу можливість стати шефом поліції - тому своєю прямою непокорою зриває її. Врінкс розжалуваний і сідає у в'язницю. Під час відсутності конкурента Клейн шустро стає головою поліції. Усі щасливі й задоволені.

Далі. «Між двома суперполіцейськими розвертається справжня боротьба». Ляп номер 3. Нісенітниця яка. Немає у фільмі суперполіцейських. Суперполіцейський - це Робокоп, це титанові сплави, сталеві руки й чавунні голови. Нічого подібного тут немає. Є два мужики, що роблять важку, криваву, огидну роботу. Так, вони вороги один одному, незважаючи на те, що роблять одну справу. Роблять як уміють. Тому що ця історія - не про суперменів, а про людей. Незважаючи на всі нинішні тенденції - робити кіно про роботів і зомбі - часом відмінне кіно! - цей конкретний фільм вийшов саме про людей, про французьких поліцейських, про нормальних мужиків.

До чого все це було? Не знаю. Не люблю просто анотації. Підійдемо з іншої сторони.

Актори у фільмі відмінні. Комісара Врінкса відіграв невідомий мені, але однаково дуже гарний актор Даніель Отой. Його не-зрозумій-кого - комісара Клейна грає Жерар Депардьє. На мій погляд, обоє грають вище всяких похвал - чудово. Крім згаданих двох громадян, у фільмі замічено багато гарних акторських робіт, перераховувати їх усіх - вантажити народ французькими іменами, які однаково ніхто читати й запам'ятовувати не буде. Одним словом - дорікань пред'являти ні до кого. Серед інших сподобався шеф поліції на прізвище Манчіні, актор цей грав разом з Депардьє у фільмі «Відок», причому теж - шефа тамтешньої й тодішньої поліції.

Непрості колізії фільму підкреслює музика. Музика, до речі - це теж зовсім не просто так, це один з найважливіших елементів будь-якого фільму, поряд з відеорядком й акторською грою. Не усе ще це розуміють, а ті хто розуміє, ідуть по найпростішому шляху - написав один трек до фільму, і можна відпочивати. Взяти наші вітчизняні блокбатери - що «Бригада», що «Бумер», що «Бій з тінню», що мега-фільм всіх часів «Майстер і Маргарита». Саундтрек мені особисто з останніх сподобався тільки в «Своїх», там він до місця й до настрою. В «Набережній Орфевр» теж сподобався, там треків трохи, і від усіх віє нелюдським сумом і безвихідністю. Я таке дуже люблю.

Що сказати в підсумку? Фільм вийшов дуже гарний. Це не драма, і не бойовик, хоча й сліз, і стрілянини з вибухами й кулями в чоло там досить. Ще раз скажу - фільм вийшов не про спецефекты, як «Денний Дозор», і не про порятунок світу, як 90 відсотків інших фільмів. Проте, навіть такому звірячому цинікові як я, сподобався надзвичайно. Подивитися варто обов'язково.