Рецензія на фільм «Король Артур: Легенда меча»
Рыцарский эпос по Гаю Ричи

30 травня 2017,  16:45 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Легенда про короля Артура і його лицарів Круглого столу розбурхує уми кінематографістів мало не з самого винаходу кіно. Чарівний меч, відвага, влада і магія можуть закрутити голову кому завгодно, от і Гай Річі не втримався від того, щоб зняти свою осучаснену екранізацію пригод великого короля.

Поки всі з нетерпінням чекають третього «Шерлока Холмса», Річі продовжує експериментувати з жанрами, і після яскравого і веселого шпигунського екшену «Агенти А.Н.К.Л.» він взявся за фільм з довгою як для оригіналу назвою «Король Артур: Легенда меча», який розповідає про становлення легендарного короля Артура. Почати Річі вирішив з самого початку, – з глибокого дитинства головного героя, чиїм батьком був великий король Утер Пендрагон, від якого Артуру в спадок дістався Екскалібур.

Лицарське фентезі Річі своєю першою битвою, куди глядача кидають відразу ж, без будь-яких передісторію і пояснень, нагадує за своїм розмахом торішній «Варкрафт», що аж ніяк не на користь «Короля Артура», але поступово оповідання приходить у себе, стає ясно, хто, що і чому зробив, а епізод, показує непросте дитинство і дорослішання головного героя і зовсім є кращим в цьому фільмі. Далі ж Річі ніби експлуатує образ безрідного бастарда, якому судилося замінити свого загиблого батька і очолити його людей, зроблений в останні роки мегапопулярним завдяки Джона Сноу з «Ігри престолів». І хоча в «Грі» все ще є інтрига з приводу того, кому дістанеться Залізний трон, то тут все вже визначено долею і законами голлівудських блокбастерів, хоча сюжет і намагається з усіх сил непотрібними відступами відтягнути головну сутичку героя і лиходія.

Чарлі Ханнем без сумнівів виглядає в образі Артура круто, але його персонаж настільки осучаснена, що насилу вписується в канву легендарного епосу. Він багато працював над своєю фізичною формою для «Короля Артура», але його герой більше нагадує Сашу Білого з «Бригади», ніж великого короля Англії. В останній же сцені, де він вже став королем, Артур і зовсім схожий на братка, який прийшов до влади зі своїми подільниками, який буде вести королівські справи за поняттями.

В образі головного лиходія Вортигерна перед нами постає Джуд Лоу, який знімався у Річі в «Шерлока Холмса», і його осучаснили не менш ніж Артура. Я дуже люблю Лоу, але тут він виглядає смішно з усім цим удаваним пафосом. Він міг покінчити з Артуром ще в перші півгодини фільму, коли герой опинився в його темниці, але замість цього влаштував цирк з публічною стратою і дозволив втекти того, хто може покласти край його правлінню. Якийсь дуже дурний і ничуточки не страшний вийшов у нього лиходій.

Якщо подивитися на акторський склад фільму, то там можна знайти чимало акторок, але на ділі ролі більшості з них зводяться до однієї-двома сценами та однієї-двох фраз, і тільки героїня Астрід Берже-Фрісбі, яку ви можете пам'ятати по ролі русалки в «Піратах Карибського моря: На дивних берегах», отримує шанс розкритися. У «Короля Артура» вона зіграла мага, чиє чари вражає, але здається, що вона час від часу його притримує для того, щоб Артур сам завоював свій трон. З головним героєм у них досить іскристі відносини спочатку, але поступово їх хімія зводиться до нуля, хоча очевидно, що у них є почуття один до одного. Напевно Річі просто вирішив не давати ходу любовної лінії, а сконцентруватися на тому, як Артур повертає собі трон.

Батька головного героя тут зіграв Ерік Бана, і його Утер Пендрагон на відміну від головного героя є саме тим королем, якого асоціюєш з історією про короля Артура. Актор майстерно скористався кожною секундою свого екранного часу, що аж захотілося заради нього переглянути інший епос – «Трою». А для шанувальників таких фентезійних і пригодницьких серіалів, як «Гра престолів» і «Марко Поло», тут з'являються актори Ейдан Гіллен і Тому Ву. До речі, їх персонажі, що виступають на стороні Артура, не особливо відрізняються від їх серіальних героїв – хитрого Мізинця і майстри східних бойових мистецтв Стоокого.

З самих лицарів Круглого столу важливе місце в оповіданні займає лише сер Бедівер у втіленні Джимона Хонсу, який своєю кропіткою грою красномовно нагадує нам, що він вже двічі був номінований на «Оскар». Десь на задньому плані періодично мелькає Персіваль, але на ньому увагу не загострюється, а Мордреда тут і зовсім зробили темним магом. Він з'являється в одному з найбільш перевантажених і досить безглуздих (там є слони розміром з Тауерський міст!) прологов, які тільки є у фільмів жанру фентезі. Я до самого фіналу з надією чекала, що той хлопчина, що допомагав Артура та його друзям, виявиться маленьким Ланселотом, але на жаль найвідоміший з лицарів Круглого столу так і не був удостоєний у Річі навіть згадки.

«Король Артур» відноситься до тих фільмів, при перегляді яких на тебе тиснуть великою кількістю спецефектів, а коли виходиш із залу, то задаєшся питанням, що це взагалі таке було. Часом за своєю стилістикою кіно нагадує комп'ютерну гру з тією лише відмінністю, що ти не можеш керувати персонажами, і вони приречені бігати по колу, знову і знову переживати один і той же спогад з дитинства Артура, поки нарешті не відбувається його фінальна битва з головним лиходієм. Фух, фінал, завіса. І навряд чи до цього варто знімати продовження.

Народжений в замку, вихований в борделі... Так, це трохи не той король Артур, про який ми чули стільки легенд.

1926 

1 коментар

Kaktus

24 липня 2017, 13:03

На рахунок антагоніста стрічки я б посперечався. Він, у виконанні неперевершеного (погоджуюся з автором) Джуда Лоу, получився дуже крутим. Не вбив головного героя одразу тільки тому, що не був поінформованим, що йому можуть допомогти втекти. Та і там багато солдатів було по суті, все оточено. Про мага здогадатися взагалі було б важко дуже. 
Можливо, трішки пафосу і було, та харизма актора у поєднанні з глибиною прописаного характеру персонажа зробили з нього зовсім непоганого злодія. 
Шаблонний? Так. Але таке буває з людьми, яких засліпила заздрість та  бажання влади. Влада така... Все ж мені особисто дуже сподобалася поведінка цього персонажа і я не вважаю його слабкою стороною фільму. Більше того - він, разом із головним героєм, своєю харизмою тримають увесь фільм.
Що ж стосується решти персонажів, то так, вони розкриті поверхово, та це присутнє у всіх фільмах Гая Річі. Він одразу кидає у вир подій, не приділяючи уваги передісторії і т.д. Як на мене, це потрібно враховувати, коли критикуєш картини (я про "почерк" режисера). Якщо врахувати стиль Річі, то стрічка дуже навіть непогана, як на мене.
0 / 0 
Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: