Вітер гнав по пустелі пісок і пил. Сонце ховалося за плоскими холодними хмарами, які повільно літали в небі до самого обрію. Старий шериф Ед Том сидів за столом у своїй кімнаті, читав газету, і час від часу відпивав глоток зі склянки з ананасовим соком, яка стояла на столі. Те, що відбувалося за вікном, шерифові рішуче не подобалося.
В дільницю, нечутно прикривши за собою двері, увійшов Венделл - помічник Ед Тома. Трохи пошарудівши паперами у себе за столом, він підійшов до шерифа й делікатно кашлянув. Ед Том подивився на нього поверх окулярів.
- Сер, прийшло підтвердження від поліції штату щодо тієї стрілянини в пустелі. Всі мексиканці, троє - громадяни Сполучених Штатів, інші - з того боку кордону. Із числа громадян ніхто не працює, живуть на допомогу. Тобто, я хотів сказати - жили.
Венделл ще раз прочистив горло.
- При них знайшли зброю, три мисливських карабіни, два «Калашникови», два «Інгреми», один дробовик, багато патронів. В одному з пікапів, на якому вони приїхали, виявлено двісті двадцять кілограмів героїну. Мексиканського, коричневого. Смерть у всіх наступила від поранень у голову й життєво важливі органи, швидше за все в ніч із другого на третє.
- Хмммм... - промурмотав Ед Том, знову поринаючи в читання газети. - Ну це все було зрозуміло й так, Венделл. Там ще, до речі, убитий собака був, ми з тобою вчора бачили. Про собаку нічого не написали, значить. А може, вони всі покінчили життя самогубством? Як ти вважаєш, Венделл?
Помічник заморгав.
- Не знаю, сер, не схоже. Навряд чи, сер.
Ед Том зітхнув і надпив ще ананасового соку. Венделл бачив, що шериф чимсь розстроєний.
- Щось не так, сер? - вирішив він нарешті запитати. Ед Том знову подивився на нього поверх окулярів і газети.
- З чим?
- Не знаю, сер. З усім?
Ед Том пожував губами.
- Це ти в яблучко потрапив, Венделл. Так, з усім світом щось стало не так. Всі як сказилися за останні роки. Взяти хоч цих мексиканців - перестріляли один одного за хвилину, не більше. І що в результаті? Вісім трупів, і п'ятсот фунтів героїну. І два мільйони доларів у валізі.
- Щодо грошей, сер, їх адже так і не...
- Та я пам'ятаю, Венделл, до цього я й веду. Цей хлопець, Ллевелін Мосс, він адже випадково потрапив у цю м'ясорубку. Помітив перестрілку, а може, почув, підійшов ближче, побачив трупи, валізу із грошима - і прибрав її до рук.
Помічник шерифа покачав головою.
- Не треба його засуджувати, Венделл. Жити в пустелі нелегко, буваєш радий будь-якому подарунку. Каністрі питної води, наприклад, або новим чоботям, які можна зняти із трупа, або пістолету з обоймою. Тим більше - такій величезній купі грошей. Не будь я шерифом, не знаю, що я зробив би на його місці.
Ед Том відставив убік порожню склянку й склав на колінах газету.
- Ллевелін вчинив так, як вчинив би кожний. Ні, я не можу зрозуміти іншого - другого хлопця, якого найняли, щоб повернути гроші.
- Шугар? - згадав Венделл.
- Шигур, Антон Шигур. Дивний тип, невидимий як примара. Ми знаємо тільки, що він божевільний, навіжений, як каналізаційний пацюк. Я не знаю, чому. Може, мама в дитинстві не дозволяла йому дивитися Гая Ломбардо по телевізору.
Венделл тихенько хмикнув. Ед Том зняв окуляри й уважно подивився на нього.
- А, це ти так смієшся, Венделл. Нічого страшного, я й сам іноді сміюся. Нічого іншого мені вже не залишається. Цей хлопець Шигур... Господи, Венделл, цей його кисневий балон із залізним штирем, який вискакує, для забію худоби - хіба це не божевілля? Вбивати людину, божий створіння, цією штукою - для мене це просто за межею. Я не можу зрозуміти. Звідки у світі стільки безглуздого насильства? Звідки гори трупів, звідки стрілянина, звідки калюжі крові, висаджені машини й переламані руки? А найголовніше, для чого? Для чого це все?
Старий шериф повільно покачав головою й важко піднявся зі стільця.
- Над світом встає хвиля насильства й смерті. Це як цунамі, як океан, який виходить із берегів і вже докочується до нас. І всі роблять вигляд, що нічого не відбувається. Я не розумію, Венделл. Напевно, я вже занадто старий, і не можу схопити цей новий світ за хвіст. Але одне я усвідомив точно. Це не Антон Шигур. Це нова, жорстока Америка заявляє про себе, вступає у своє володіння, і старим у ній місця більше немає.
