Фільми бувають різні. Бувають такі, що дивишся - і не розумієш, для чого ти це, власно, робиш, що хотів сказати даним фільмом його автор, і чому не сказав. Залишається незрозумілим, що це за погана гра акторів, що за дебільний сюжет, і чия зла воля порекомендувала тобі взагалі цей фільм запустити. А буває й навпаки - коли взагалі забувається, що ці люди, на екрані, вони не справжні, що це спеціально навчені й оплачені актори, що подій, які так яскраво й барвисто описуються, не було зовсім, і так далі. Після фільмів другого різновиду в голові осідає безліч думок про всяке. І вони там інтенсивно вертяться. Підстьобують, так сказати, розумовий процес. Після перегляду фільмів першого різновиду таких відчуттів не виникає.
До першої категорії відноситься недавно побачений не зрозумій навіщо фільм «Куб». Дуже він мені, цей фільм не сподобався. І це при тому, що мені його багато хто довго й люто рекомендував та пропагував. Вони розповідали, що перший «Куб» - це круть! Це тобі не жук начихав! Що друга частина (яку я дивився) - це повний відстій, навіть не жалюгідна подоба першої! (с) А от перша - це так! Багато різної нісенітниці розповідали, загалом, тому що друга серія, яка «Куб 2: Гіперкуб», на мій погляд, була значно бодріше й цікавіше цього так званого шедевра. Ну та нехай. Не про кубики тут мова.
Фільм другої категорії я теж недавно подивився. Називається він «Безтурботний їздець» (“Easy Rider”). Класика жанру байкерського кіно, поряд з «Дикуном». І рік виробництва - 1969. Порекомендував мені його камрад Big Jeka, знаменитий у певних колах байкер і просто гарна людина. Ну, напевно, це можна назвати «порекомендував» - він насідав на мене приблизно півроку, все наполягав, щоб я подивився. А я що? Я нічого, пройшло півроку, я й глянув - чого там показують.
І про що там? Про двох товаришів-байкерів, як вони їдуть по Америці, зустрічають різних людей, встряють у колотнечі, виплутуються з них, знайомляться й розстаються, п'ють і курять траву, радуються життю й помирають. Фільм відноситься до розряду « роуд-муві», і фактично є першопрохідником цього славного жанру. У вітчизняному кіно таких роудмувних представників, мабуть що, і немає, крім, напевно «Бумерів», першого і другого. Але там так... трохи про інше мова йде.
Після перегляду фільму довго думав. Чесно кажучи, ніякого немає бажання писати банальності типу «чітко зіграна роль Біллі», «вміло вписані в канву сюжети біблійні підтексти», «вдало відображені стереотипи середніх американців середини ХХ століття», «зріз сутності молодіжного протесту проти системи тотального лицемірства». Це було б якось... не знаю. Начебто прийти на чиюсь могилу й маркером намалювати на ній «БУГОГА». Нікчемно й мерзотно. Тому хотілося б тут сказати трохи про інше.
Один раз в 1969 році до актора Пітера Фонда прийшов інший, не дуже відомий, але сильно питущий актор Денніс Хоппер, і запропонував зняти фільм. Пітер погодився, вони написали вдвох сценарій про двох нерозлучних друзів-байкерів, потім Хоппер взяв на себе роль режисера, і почалися зйомки. У головних ролях знялися, звичайно, вони самі.
Режисером Денніс Хоппер був так собі - вмілим, але з дуже важким характером, що збільшувалося постійними пиятиками й регулярним прийомом наркотиків різного ступеня важкості. Тому частина знімальної групи незабаром розбіглася, і до роботи стали залучати різних сторонніх людей - потримати камеру, витягти плівку з каструлі із проявником. Це призвело до низки непередбачених ситуацій - наприклад, один раз дорогу плівку частково засвітили, але перезняти засвічену сцену грошей не було, тому все залишили як є - це виявилася сцена з прийомом ЛСД, так що вийшло десь начебто б навіть в тему.
Ну, ця ситуація взагалі нерідка - можна згадати хоча б «Кримінальне чтиво», яке критики навперебій розхвалювали за інноваційні монтажні рішення, а Тарантіна на це тільки мовчав й зубасто посміхався. А потім виявилося, що величезні шматки плівки просто засвітилися, і довелося монтувати те, що залишилося. Змонтували як уміли. Вона як класика ж створиться.
Крім того, з метою більшої автентичності акторської гри, що Хоппер, що Фонда вважали, що якщо в тому або іншому епізоді персонажі курять гаджубас або п'ють горілку, то й у реальності вони повинні пити й курити саме ці субстанції. А оскільки таких сцен у фільмі - кожна друга, легко здогадатися, наскільки широкими кроками йшов знімальний процес і розширювалася свідомість акторів.
Варто пам'ятати, що надворі стояв 1969 рік - негрів у США тільки-тільки перестали спалювати суворі дядьки в білих капюшонах з добровольчої організації «ККК», і стали пускати в громадські місця. Консервативні набожні фермери, типу типів у вантажівочці з вінчестером, становили більшу частину населення країни, особливо на Півдні, в «діксі». А тут - двоє патлатих, п'яних, обкурених пацанів на величезних гарчащих чопперах - ну чи не нахабність! (Особливо вирізнився тут байк Пітера Фонда - його змінили капітально. А Хоппер перший раз сів на мотоцикл саме в цьому фільмі, так що його байк так радикально чопперувати не стали). Пацани, втім, і самі не дуже піклувалися, як би тепер сказали, про підтримку позитивного іміджу - пили без перестану, приймали таблетки й безупинно курили траву, знімали повій і спаровувалися з ними на цвинтарі - загалом, поводилися неналежним чином. І їх у результаті вбили. Спочатку одного, а потім і іншого.
Є чи у фільму мораль? Є, і навіть не одна, і я навіть їх обидві озвучу. Перша - як вірно помітив молодий ще Джек Ніколсон, який епізодично з'явився, люди бояться волі. Вони багато про неї говорять і почасти начебто б навіть її люблять - але носіїв волі бояться до одуру. А відбоявшись - починають ненавидіти. Часом настільки, що або дрюком по голові, або із дробовика - у груди.
Але з іншого боку, абсолютна воля, яку демонструють наші байкери - чи гарна вона? Всі ці постійні напаси цілодобово, це бухання, ці повії, ця торгівля коксом? Вони вільні, тут питань немає. Але - чи гарні?
Є думка, що на цьому питанні, на протиставленні, і побудований фільм.
Довгих висновків робити не будемо: фільм - класика, і дивитися його потрібно обов’язково.
