Біографія Ровена Еткінсона

Біографія Ровена Еткінсона

«Ми з тобою серйозно розмовляємо! Негайно припини валяти дурня! Що за покарання ця дитина!» — ці слова син англійського фермера Роуен Аткінсон постійно чув із самого раннього дитинства. А тим часом він ніколи й не думав валяти дурня, а зовсім навпаки, був хлопчиком серйозним, тільки трохи занадто замисленим. Але коштувало Роуену про що-небудь задуматися, як на його обличчі сама собою виникала найбезглуздіша гримаса. Такий уж він уродився. Вічно пропускаючи мимо вух догани батьків і двох старших братів, хлопчик то грізно супився, то широко посміхався одному йому веденим думкам. І обличчя при цьому мав найдурніше... Сидячи за партою в ньюкаслській школі, він часто мріяв, не зауважуючи, що вчитель уже кілька хвилин звертається безпосередньо до нього, Аткінсону. При цьому він, зрозуміло, посміхався. Однокласники називали його «косміт – рот до вух» (це прізвисько запам'яталося Роуену настільки, що через багато років він взяв заставку до «Містера Біна» з космічної увертюри фільму «Термінатор»). При тім, що вчився Роуен непогано, у школі його вважали заплішеним дурнем. Він був жахливо наївний: скажи йому хто-небудь, приміром, що в нього вся спина біла – він покірно брав платтяну щітку і йшов до дзеркала – і так хоч десять разів за день... Єдиний у класі, хто не глузував з нього, був серйозний хлопчик по імені Тоні Блер (майбутній прем'єр-міністр Великобританії був захоплений навчанням, а не гримасами дивака Аткінсона). Найбільше на світі Роуен хотів стати таким, як всі, але в нього нічого не виходило. Добре ще, що вчителя швидко звикли до його мимовільних гримас і на атестаційних оцінках чудності Аткінсона не відбилися. Більше того, за успіхи в області фізики й математики він одержав напрямок в Оксфорд на інженерний факультет. Незабаром з'ясувалося, що в Оксфорді телепнів, що обожнюють познущатися над дивовижним хлопцем, не менше, ніж у ньюкаслській школі. І в лекційній аудиторії Роуен теж почував себе чужинцем. Зате там він познайомився з якимсь Ричардом Кертісом, активістом студентського театру. Ричард надоуміл Роуена спробувати свої сили в комічній пантомімі – і не прогадав: з тих пір він став беззмінним співавтором всіх скетчів, пантомім і сценаріїв Аткінсона й заробив на цьому куди більше, ніж хто-небудь із оксфордських насмішників. Один раз, готуючись до студентського капусника, Аткінсон битих годину будував забавні пики своєму відбиттю в дзеркалі. Кертіс, що заглянув провідати друга, запитав: «А в чим ти збираєшся виступати?» Роуен переміряв купу клоунських костюмів, узятих у костюмерній театру, але Кертісу нічого не подобалося. «Знаєш, було набагато смішніше, коли ти кривлявся у своєму звичайному одязі», — розсудив він. І Аткінсон вирішив виступати у власному твідовому піджаці із замшевими заплатками на ліктях – точнісінько такому ж, у яких ходять на роботу мільйони простих лондонців. Цей капусник вирішив долю Роуена Аткінсона. По-перше, оглушливий успіх змусив його залишити Оксфорд і податися в комедіанти. А по-друге, це було народження містера Біна: адже твідовий піджак із заплатками став незамінною уніформою містера Біна й... таким же незамінним талісманом містера Аткінсона. Акторській майстерності Аткінсон ніде й ніколи не вчився. Для успіху на сцені цілком досить виявилося його від природи рухливої особи й... рад друга Кертіса, що пішов за Аткінсоном у Лондон. Особливо Роуену вдавалася ексцентрична пантоміма, і моноспектакль, присвячений все тому ж персонажеві зі студентського капусника, збирав аншлаги. Правда, професійні успіхи ніяк не впливали на вміння Роуена знаходити загальну мову з людьми у звичайному житті. Талант до твору скетчів як і раніше уживався в ньому з... повною відсутністю почуття гумору, коли справа стосувалася чужих жартів. А як і раніше обличчя що не бажало ставати солідним сильно заважало Роуену з дівчинами. Коштувало якій-небудь красуні поговорити з ним кілька хвилин, як її починали дратувати зовсім що не йдуть до справи гримаси Аткінсона. Напевно, ці дівчата кусали лікті від досади, коли в 1990 році до відкинутого залицяльника прийшла справжня слава: з'явилася телеверсія спектаклю – саме в ній улюблений персонаж Аткінсона одержав ім'я містер Бін (по-англійському це значить «фасолинка», тобто щось маленьке, безпомічне, що можна покатати по столі або з'їсти). Світ захлиснула дійсна хвиля біноманії. Серіал зібрав за рік 123 мільйона фунтів стерлінгів – більше, ніж, скажемо, Пол Маккартні разом з іншими екс-бітлами й удовою Леннона – Йоко Оно. Чималу частину армії шанувальників Аткінсона становлять діти. Вони вважають, що Бін поводиться саме так, як хотілося б їм самим, але тільки їм не дозволяють батьки. Англійські жінки обожнюють його в якості «найзабавнішого секс-символу». А чоловіки люблять Біна за те, що його витівки зовсім не схожі на їхнє власне поводження. «Бувають же на світі дурні! Слава Богові, я сам не такий!» — приблизно так потай міркують рядові англійці. Зате представники британського істеблішменту не відносяться до числа шанувальників містера Біна. Зокрема, Тоні Блер як і раніше не знаходить колишнього однокласника смішним. Справа в тому, що англійці, освоюючи й скоряючи континенти, століттями плекали свій образ породистих, самовпевнених, вихованих і непогрішних людей – бездоганних джентльменів. А отут раптом увесь світ побачив, як смішний лондонець-«фасолинка» вічно попадає впросак, спізнюється на роботу, набридає всім своєю дріб'язковістю й безглуздістю. Від цього «одкровення», так ще вбраного у форму чарівного маразму, закордонна аудиторія прийшла в захват. А японська академія по підготовці керівників кадрових служб з'ясувала, що більшість японців, що утомилися від непроніцаємо-чиновних обличь своїх начальників, мріють бачити містера Біна як свого боса. Звичайно, Аткінсон грав не тільки Біна. Він багато знімався в епізодах – зокрема, у ролі начальника Джеймса Бонда – Коннері у фільмі «Ніколи не говори «ніколи», або священика в картині «Чотири весілля й одні похорони». А на сцені він переграв безліч ролей, включаючи ролі в постановках по Чехову. Але все це для Аткінсона щось начебто хоббі. Його дійсна професія – бути містером Біном. Він уважає себе актором однієї ролі й навіть пишається цим. Адже саме ця роль зробила його одним із найвисокооплачуваніших акторів Англії. «Десь у задній кімнаті мого будинку тихо гуде машина, що друкує гроші. Ця машина називається «підприємство містера Біна». Втім, машина вже переробила й мене самого», — розповідає Аткінсон. Словом, з деяких пір бути містером Біном стало не просто його професією, але і його долею. Приватне життя Аткінсона покрите такою непроникною завісою таємниці, що багато хто сумніваються – а чи залишилося в цій людині що-небудь, крім його персонажа. Звичайно, у Роуена є родина: дружина Сунетра Састрі (художник по гриму) і двоє дітей – шестирічний Бенджамін і чотирирічна Лілі. Всі вони живуть дуже усамітнено в розкішному замку XVIII століття в Оксфордшірі. За дев'ять років шлюбу він виводив свою дружину у світло не більше десятка разів. Справа в тому, що він... ревнує Сунетру до Біну. «Іноді мені здається, що це не я, а він одружений на ній. Та й із чого їй було виходити заміж за мене? Всім відомо, що я зануда. Словом, мені не хочеться водити дружину туди, де її можуть помилково назвати міссіс Бін», — зізнався один раз актор. Вся справа в тому, що Сунетра й Роуен познайомилися на крокетному полі в той момент, коли актор відпрацьовував один з комічних трюків для фільму про Біна. Як на зло, на Аткінсоні в той день був той самий знаменитий твідовий піджак, надягши який, він уже й сам не розуміє, хто він – актор або персонаж. Де б не з'являвся Аткінсон, його привітають лементами: «Дивиться, містер Бін!» Згодом він і сам звик дивитися на себе тільки як на двійника свого персонажа. «Мені здається, що ми близнюки. Нас розлучили, коли нам було по дев'ятьох років, з тих пор я встиг подорослішати, а він так і залишився великою дитиною. Дев'ятирічним. Але коли я зустрічаюся з ним, я й сам стаю таким же», — зізнався актор. До речі, датою свого народження сорокачотирерічний Роуен уважає 1 січня 1990 року – день офіційної появи на світло телевізійного містера Біна. Навіть інтерв'ю він воліє давати від імені свого персонажа. «Так я почуваю себе набагато спокійніше. Адже навряд чи кому-небудь прийде в голову кривдити симпатягу Біна або задавати йому безтактні питання». На жаль, подібна «система безпеки» аж ніяк не бездоганна, адже вона не може захистити від... шаленої любові шанувальників. Три роки тому в Торонто, куди актор прибув для реклами свого серіалу, Аткінсона ледве було не розтерзали. Ще за три години до призначеного для зустрічі із глядачами часу в найбільшому торговому центрі міста зібралася юрба щонайменше в чотири тисячі чоловік. Поліція жахнулася, адже ситуація стала некерованою. Аткінсону рекомендували трохи остудити захват глядачів, вийшовши не в уніформі Біна, а в якому-небудь іншому костюмі, але актор рішуче відмовився. Він сам не потрібний цим людям, їм потрібний тільки містер Бін, розсудив Аткінсон. Отже, він вийшов до своїх шанувальників і вимовив: «Дозвольте представитися. Мене кличуть містер Бін» – і відразу... був вознесенний на повітря сотнями рук. Звільнитися він не міг, лементів про допомогу за ревінням юрби ніхто не чув. Тільки чудом поліції вдалося відбити блідого й переляканого актора. Знаменитий твідовий піджак із заплатками був розірваний у жмути... Але й ця історія не відучила Аткінсона від звички представлятися людям містером Біном і жити в його обличчя. І уж чого-чого, а твідових піджаків із заплатками в нього предосить. У серіалі містер Бін – як і треба «маленькій людині» – вічно роз'їжджає на машині «міні». Ця малолітражка зараз красується в спеціальному автомузеї зірок поруч із колосальним «бетмобілем» з голлівудського серіалу про Бетмена. Зате Аткінсон – власник цілої колекції надзвичайно дорогих спортивних машин марки «Астон Мартін». Пристрасть до гарних автомобілів – єдине, що безроздільно належить йому самому, а не Біну, уважає актор. А недавно він виклав кілька сотень тисяч фунтів за чудом уцілілий екземпляр найпершої моделі англійської гоночної машини – у подарунок лондонському музею автомобілів. Але Роуен не просто аматор-колекціонер. Час від часу він пише серйозні статті в професійний автомобільний журнал «Кар» (інженерні знання все-таки догодилися). До того ж Аткінсон ще й досвідчений автогонщик. Торік він навіть зайняв почесне для непрофесіонала восьме місце в національних перегонах Великобританії. Але останнім часом й у цей заповідний куточок життя актора проникнув невгамовний Бін. Один раз, помітивши, що стадіон уж занадто дружно хворіє за один з його суперників, Аткінсон у перерві між заїздами... надяг знаменитий твідовий піджак і розіграв коротеньку пантоміму. Публіка прийшла в захват і стала боліти вже за нього. «Містер Аткінсон досить нудний суб'єкт і тому нікому не потрібний. Зате Бін цікавий всім», — з відтінком легкої заздрості в голосі говорить актор.

Родина Ровена Еткінсона

Батько

Ерік Аткінсон –

Брат

Родні Аткінсон – старший

Брат

Руперт Аткінсон – старший

Дочка

Лілі Аткінсон – мати - Санетра Састре

Син

Бенжамін Аткінсон – мати - Санетра Састре

Дружина

Санетра Састре – познайомилися на зйомках фільму "Blackadder"; одружилися в 1990