Рецензія на фільм «Беовульф»
Подивився закордонний фільм «Беовульф» режисера Роберта Земекіса. За фактом перегляду можна сказати багато чого, але зосередитися хотілося б на історичному підґрунті фільму. Зробити так треба тому, що «Беовульф» для більшості англомовних громадян - це приблизно як «Ілля Муромець» для нас - тобто відомий усім. І от з метою ліквідації цього прикрого пробілу для російської аудиторії хотілося б вставити тут пару-трійку (а може й більше) слів.
Отже, що таке «Беовульф», хто такий Беовульф, і чи не родичі вони часом? «Беовульф» - давньоанглійська поема 10 століття, яка розповідає про декілька епізодів з життя однойменного славного датського воїна. Мова в поемі йде приблизно про шосте століття. Що розказується в поемі? Там розповідається про те, як один раз із датським королем (одним з, там їх багато тоді було, королів) Хротгаром і його підданими трапилося нещастя. Одного разу пізно ввечері вони тихо сиділи у себе в замку, співали пісні, пили мед - і тут у замок вломився злий бабай на ім'я Грендель. Він поубивав купу воїнів, причому людська зброя його не брала, після чого зник.
Хротгар, звичайно, трохи засмутився, але це був тільки початок. На наступну ніч Грендель приперся знову, знову посіяв смерть і руйнування й безкарно зник. Тут вже Хротгар затурбувався всерйоз, тому що люди в його королівстві почали закінчуватися.
Але допомога вже йшла - з недалеких країн поспішав на порятунок молодий воїн Беовульф. Ішов, що характерно, усього з парою співгромадян - його король не дозволяв марно розбазарювати цінні людські ресурси. А до речі - чого громадянина звали Беовульф, і на які висновки це нас може наштовхнути?
Беовульф, як уже пояснювалося раніше - це на староанглійській «ведмідь». Тому трохи сумнівно, що це саме ім'я - скоріше прізвисько, дане за звірячу силу, живучість або ще якісь якості. Звідси випливає цікавий висновок - факт, що людина уникає називати своє ім'я, каже про те, що він під ним щось накоїв. Іншими словами, можна припустити, що громадянин Беовульф - бродяга й розбійник. Що, саме собою, не применшує його видатних військових якостей. І щодо прибуття на допомогу, почувши про тяжке становище Хротгара - теж сумнівно. Щоб чутки про жахливе чудовисько дійшли аж до сусіднього королівства - це повинно було пройти досить багато часу. Відповідно, хротгарові люди вже б давно закінчилися. Але ж ще й доплисти потрібно. Загалом, картина маслом «Беовульф поспішає на допомогу» - вона трохи спірна.
Беовульф, побачивши незавидне положення в королівстві, не розгубився. А навпаки, улігся разом зі своєю злодійською зграєю спати прямо в палаці. І вночі, як заведено, знову заявився злий Грендель. Але Беовульф, вже знаючи, що мечі й списи монстра не беруть, ухопився за нього голими руками й після довгої битви (коли стіни й стеля замка вже почали руйнуватися, як це написано в тексті) відірвав йому руку по саме плече. Щоб він зло й руйнування більше не сіяв. І це правильно - що посієш, то й пожнеш. Грендель із виттям утік до себе додому, на болота, де незабаром і помер. А Хротгар призначив Беовульфа почесним переможцем бабая, нагородив і напоїв. І до речі, не поцікавився, чи були в покійного Гренделя родичі.
А вони, між іншим, були. Точніше, була його мати, водяна відьма. І їй трохи не сподобалося, що її єдиного сина вбили. І вона прийшла в хротгарів замок, і повбивала там усіх. Тоді Беовульф взявся за неї серйозно. Він взяв свій подарунковий меч і запірнув в озеро, де жила відьма. Але та виявилася не ликом шита, вона схопила Беовульфа й стала тримати під водою, щоб він задихнувся. Але герой кинув свій меч, від якого однаково не було користі, схопив інший, який лежав на дні - і зніс тітці голову. Після цього подвигу його взагалі всі заповажали, Хротгар навіть подарував йому фамільний меч Неглінг, після чого Беовульф повернувся в рідне королівство, де якимсь невідомим чином зробився королем. Деякі джерела в цьому зв'язку глухо згадують полоній-210, брешуть напевно.
І через багато років, наприкінці століття, якийсь беовульфів раб краде золотий кубок з лежбища дракона (історія зберегла ім'я недоумка - Беггінс було його прізвище). Дракон не схвалив щурятництва раба й із криком «Моя краса! Злодій! Беггінс!» почав трощити й палити все, до чого міг дотягтися. А дотягтися він, з огляду на зріст і крила, міг до всякого.
Тоді до лігвища дракона, з метою припинити неподобство, висунувся обмежений контингент танів зі своїми воїнами й на чолі з конунгом Беовульфом. Що характерно, більшість танів, побачивши дракона в натуральний розмір, і, що називається, in operation, шустро намочила штани й здриснула з місця битви. Залишилися, за великим рахунком, тільки сам Беовульф і ще один відважний пацан - Віглаф. Удвох вони завалили дракона, але від отриманих у процесі заруби опіків Беовульф помер. Про долю Віглафа історія змовчує. А Беовульфа поховали як заведено - на березі моря, разом з його мечем і всім драконівським золотом. Поверх могили насипали високий пагорб, щоб моряки, пропливаючи мимо, бачили - тут лежить Беовульф, переможець Гренделя й вбивця дракона. І дотепер люди пам'ятають - був такий герой, жив як чоловік, і помер як чоловік, як справжній конунг. І легенда тому теж живе - вже другу тисячу років.
Загалом, на цій легенді заснована величезна кількість англомовної літератури, від толкінівського «Хоббіта» до кінгівських «Очей дракона». І в цьому немає нічого дивного. Дивно було, що за фактом донедавна був знятий усього один фільм - «Беовульф» 1999 року із Крістофером Ламбертом. Але там все було досить далеко від канону - постапокаліптика, радіація, кислотна музика від «Енігми», всі справи. Тому Роберт Земекіс і вирішив зняти фільм як треба - щоб ближче до джерел, як говориться. Чи вийшло в нього це? Питання спірне.
Почнемо з того, що знята версія «Беовульфа» - вона являє собою, як би це сказати, апокриф. Ряд сюжетних ходів змінений, щось викинуте, щось додане, головним чином з метою зробити його (сюжет) більш закрученим і драматичним. Для чого це було зроблено - зрозуміло не завжди.
От з'являється в кадрі палаючий християнський хрест. Для чого він? Датчани 6 століття аж ніяк не були християнами, це вже ближче століття до 10 до них ця мода докотилася. Ну як же, головні герої повинні бути християнами, тоді в глядача до них виникає симпатія - а інакше фільм не окупиться в прокаті, а за нього, за всю цю очманілу анімацію гроші величезні плачені. Тому - от так.
Беовульф в фільмі стає здоровенним хріном років тридцяти п'яти, який не відповідає першоджерелу - там сказано «молодий». А тридцять п'ять років - це вже практично «старий» за мірками вікінгів. Та й не тільки за їхніми мірками - гляньте, наприклад, як у нас Іллю Муромця в билинах називають, а йому між іншим і сорока не було.
Хротгар ніколи не робив такого ідіотського вчинку - не крокував з балкона вниз. Він був розумним королем і розумів, що кинути свою країну чужоземцеві - не найрозумніший хід. Відповідно, те, що Беовульф став правити замість Хротгара - це чисто режисерська фантазія. На мій погляд, не дуже вдала.
І Віглаф - він у фільмі вийшов чогось бородатим здорованем, на вигляд старше самого Беовульфа. Ролі в фільмі вважай не виконував ніякої, до вбивства дракона відношення не мав, зате зробив важливий несюжетний вчинок - урятував беовульфову королеву і його ж коханку.
А от що рішуче схвалюю - це вигадку з водяним демоном і її взаємозв’язки з Беовульфом. От це відмінно задумане й втілено, відразу з'явився драматизм і не аби яка глибина беовульфіного образа - тугу в його в очах було видно навіть крізь дорогенний motion-capture.
Ну й чисто по технічним питанням пронесемося швиденько: картинка - це так. Це, однозначно, нове слово в комп'ютерній анімації. Місцями навіть «Остання фантазія» нервово курить і давиться своїми нездоровими фантазіями - настільки все круто зроблено. Люди, фактично, як живі - не відрізнити. Дуже сподобалося. Єдине що - коней, я бачу, малювали з нуля - тому вони вийшли дуже товсті й мультяшні. Недоробка.
Актори - Рей Вінстон у ролі Беовульфа, Ентоні Хопкінс у ролі Хротгара, Анджеліна Джолі в ролі матері Гренделя - ага, вийшли чудово. Приз моїх симпатій, звичайно, іде до Анжелці - вийшла краще за всіх, навіть краще ніж у житті, напевно.
Фільм взагалі дуже пафосних і героїчний - чисто «300 спартанців». Що здивувало - смішних моментів практично немає. Єдиний епізод, явно задуманий як комічний, це коли Беовульф ледве не надівся дупою на шпиль вежі - і до речі, абсолютно зайвий, на мій погляд.
У цілому ж - вражаюча анімаційна варіація на легендарну тему. Дивитися, звичайно, потрібно тільки на великому екрані.
