Рецензія на фільм «Пригоди Піноккіо»
Казкова одіссея Маттео Гарроне

25 червня 2020,  02:40 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

П'ять років тому знаменитий італійський режисер Маттео Гарроне представив світу свою незвичайну фантасмагорію з Сальмою Гайєк у головній ролі під назвою «Казка казок», але його мрією завжди було зняти історію про дерев'яного хлопчика на ім'я Піноккіо, який втік з дому і відправився в епічну подорож, оскільки режисер зачитувався цією казкою ще з самого дитинства. І так на світ з'явився художній фільм «Пригоди Піноккіо», в якому Гарроне представляє свій неповторний погляд на легендарну казку Карло Коллоді.

Ви напевно з дитинства знаєте цю казку про непосидючого і неслухняного дерев'яного хлопчика, який не захотів ходити в школу і сидіти днями за партою, а потайки від батька відправився у подорож з ляльковим театром. Там він зустрів інших дерев'яних ляльок і злого директора театру сеньйора Маджафоко (відомого на пострадянському просторі як Карабас-Барабас), і це знайомство, що мало не обернулося для нашого героя багаттям, стало лише першим у низці його довгих і захоплюючих пригод, якими тут неодноразово дивує і навіть шокує глядача Гарроне, залишаючись вірним оригіналу та своєму унікальному баченню, яке можна порівняти хіба що зі стрічками режисера Гільєрмо дель Торо (він, до речі, теж планує в майбутньому зняти свою екранізацію казки про Піноккіо).

На роль дерев'яного хлопчика-непосиди Гарроне вибрав юного актора Федеріко Іелапі, і, незважаючи на цей складний грим на його обличчі, він жваво й безпосередньо відіграв кожну емоцію свого героя, наділивши його найбільш людяними рисами, головними серед яких є його доброта і щире бажання допомогти ближньому, нехай навіть він знає цього «ближнього» всього п'ять хвилин. Через що він нерідко потрапляє в халепу, але потім все одно знаходить спосіб, як виплутатися з такої ситуації і продовжити свій шлях.

Роль його батька Джепетто виконує тут лауреат премії «Оскар» Роберто Беніньї, якого ви напевно знаєте завдяки знаменитому фільму «Життя прекрасне», і він просто чудовий в цьому образі голодної й самотньої, але дуже талановитої людини, чиє добре серце перетворює зачароване поліно на чудесного і доброго хлопчика. За своєю сутністю його Джепетто є збірним образом всіх пречудових батьків нашого світу, які готові на все, щоб у їхньої дитини було світле майбутнє і світла голова. Навіть продати в холод останню куртку, щоб купити своїй дитині абетку. Так що в цьому образі Беніньї напевно порадує вас своєю неймовірною та зворушливою грою.

Незважаючи на те, що «Пригоди Піноккіо» грунтуються на дитячій казці, якщо у вас є маленькі діти, то для них ще в 40-х роках студія Disney зняла мультфільм «Піноккіо», а от фільм Гарроне – це казка для дорослого глядача. Я б навіть сказала для справжніх цінителів авторського європейського кіно, так що не варто тут чекати діснеївських пісень і танців. Більш того, Гарроне залишається вірним казці Коллоді, яка місцями може шокувати непідготовленого глядача. Наприклад, як та сцена з покаранням Піноккіо або з труною в будинку Феї (Мальвіни), яку заносять моторошні зайці, коли головний герой відмовляється приймати ліки і каже, що він не боїться смерті (після такого ви теж одразу побіжите пити ліки). Та й сцена перетворення Піноккіо на осла і епізод з його утопленням теж були зняті не для дітей, а скоріше нагадують епізоди казкового горора.

Нотки горора додає твору Гарроне і той дивовижний грим, який перетворив акторів на дуже реалістичних дерев'яних ляльок і найрізноманітніших тварин, як лис, кіт, птиці, равлик, цвіркун і навіть тунець. Цей грим одночасно і лякає, і зачаровує, а разом з чарівною музикою відомого композитора і лауреата премії «Оскар» Даріо Маріанеллі, який давно працює над голлівудськими стрічками, на чудових локаціях в мальовничій італійській сільській місцевості, перетворених на ілюстрації з книжки Коллоді, розгортається епічна історія маленької дерев'яної ляльки, яка відчайдушно хоче стати справжнім хлопчиком, тобто стати людиною. Ця одіссея Гарроне заворожує і вчить свого героя – і глядача разом з ним – безлічі важливих уроків.

Так, як не крути, але «Пригоди Піноккіо» набагато корисніше дивитися дорослим, пніж дітям. Оскільки саме дорослий і вдумливий глядач під час перегляду нового шедевра Гарроне відкриє для себе глибину і філософську складову даної «казки», яка нагадує не тільки про те, як важливо йти по світу з добрим серцем – тим, що й відрізняє нас від дерев'яних полін, – а й нагадує, що не потрібно боятися змін і що нам всім часом життєво необхідно залишити звичне позаду і відправитися на пошуки свого місця в житті. На прикладі своєї подорожі Піноккіо показує нам, що ходити в школу, звичайно, важливо, але не менш важливо пізнавати цей світ і за межами її стін. Саме в своїй пригоді головний герой набирається цінного досвіду, вчиться цінувати працю і розбиратися в людях, а також розрізняти справжніх друзів і обходити десятою дорогою шахраїв і злодіїв. Гарроне зняв дуже глибоку філософську притчу, яка ніколи не втратить своєї актуальності, і тепер дель Торо потрібно буде дуже постаратися, щоб створити щось ще більш вражаюче і атмосферне про дерев'яного хлопчика Піноккіо.

Одного разу потрібно перестати боятися і з головою пірнути в це прекрасне і непередбачуване життя, щоб пізнати його сповна, побачити світ та врешті-решт стати тією людиною, якою ви завжди мріяли бути. Якщо це вдалося Піноккіо, то точно вдасться і нам з вами.

2790 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: