Біографія Меріл Стріп

Біографія Меріл Стріп

За більш ніж 20 років роботи в кіно вона зібрала цілу колекцію різних нагород, серед яких - два "Оскари": перший - за роль другого плану у фільмі "Крамер проти Крамера" (1979), другий - за "Вибір Софі" (1982).

Меріл Стріп народилася 22 червня 1949 року в Саміті, штат Нью-Джерсі, США. Її батько був службовцем фармацевтичної компанії, а мати - художницею. Давні предки Меріл були іспанськими євреями, які емігрували в Голландію в п'ятнадцятому столітті. Виявившись у новій країні, вони, не знаючи мови, почали підписуватися рискою, звідси й прізвище - Стріп.

"Я одержала дуже скромне релігійне виховання в недільній школі, - згадує Меріл. - Та й відтіля мене в 12 років вибили за погане поводження. Правда, я була безумно щаслива, коли це трапилося". Під "поганим поводженням" вона має на увазі пристрасть, що прокинулася в ній з дитинства, до драматичного мистецтва. У школі Меріл постійно смішила однокласників, пародіюючи вчителів; коли ж їй здійснилося 12 років, батьки дівчинки запросили для неї вчительку співу.

Звичайно, уже тоді її вабила артистична кар'єра, що для Мері Луїзи, в 15 років переіменувавшей себе в Меріл (до імені вона додала першу букву свого другого імені), почалася на сцені Вассар-колледжу. "Я була бридким каченям, - згадує вона. У мене буле темне волосся, я носила окуляри й була схожа на маленьку старушенцію. На щастя, до 15 років у мене вистачило розуму піти всупереч дорослим і зробити все по-своєму. Я перефарбувалася в блондинку, зняла із зубів дужки, вставила замість окулярів контактні лінзи й відразу ж стала королевою краси!"

Після закінчення Вассар-колледжа вона вступила в Єльський університет на відділення драми. І отут їй довелося несолодко. "На початку кожного місяця ми шикувалися в лінійку й викладач вибирав, хто буде грати ролі. Із усього класу вибирали завжди тих самих. Я завжди була в їхньому числі. Таким чином, між мною й моїми менш везучими подругами поступово назрівала напруга. Зрештою я не витримала й пішла до психіатра. Я довго розповідала йому про всі свої негоди. І він сказав: "Ви незабаром закінчите курс. Потерпіть. Я клянуся, що більше ніколи в житті вам не прийде випробовувати такі страшні емоційні перевантаження". І він виявився прав".

Паралельно з навчанням Меріл працювала в літніх театрах художником по костюмах. І по закінченні університету в 1975 році вона стала дипломованим знавцем образотворчих мистецтв. Тоді вона й вирішила почати професійно зніматися в кіно й грати в театрі.

…Різдво 1975 року залишиться в її пам'яті назавжди. Саме тоді пролунав телефонний дзвінок, і директор Public Theater у Нью-Йорку Джозеф Папп запропонував Меріл головну роль у постановці "Око за око", а також запитав, чи немає в неї бажання зіграти французьку принцесу в "Генріху V" . "Джо дав мені відразу дві ролі. Але ж він тоді не знав, чи зможу я вийти на сцену, не спіткнувшись. Я знаю, що багато хто його не любили, але навіть вороги називали його великим".

З п'єсою "Око за око" зв'язаний смутний роман Меріл з актором Джоном Кейзелом, що виконував там роль Ангела, більше відомим глядачам як Фредді Корлеоне з "Хресного батька" Копполи. Джон був одружений, хоча із дружиною його практично нічого не зв'язувало. З Меріл у нього почався бурхливий і жагучий роман. Вони стали жити разом і вже говорили про весілля. Але щастя виявилося трагично оманним. Джон разом з Меріл і Де Ніро був затверджений на одну з ролей у знаменитому фільмі Майкла Чиміно "Мисливець на оленів" (1978), що одержав згодом п'ять "Оскаров". Але при обстеженні в Джона виявили невиліковну хворобу - рак кістки. Про роботу у фільмі не могло бути й мови. Джон упав у депресію. Де Ніро поставив умову, що якщо його друг не буде зніматися у фільмі, то його продюсери теж не побачать. Джон залишився в картині, але його роль була практично вся вирізана.

Це був їх єдиний спільний фільм: умираючий Джон Кейзел і зібравша всю свою волю в кулак Меріл Стріп. "Мисливець на оленів" повний розпачу й безвихідного суму: трагедія солдата, що воював у В'єтнамі, і невиліковно хворого актора злилися в одне ціле.

Меріл використала всі можливості, намагаючись відволікти Джона від фатальної неминучості. Разом вони проводили вечори, читаючи його улюблені книги й прогулюючись. Тільки сила духу й енергія Меріл підтримували Джона. Однак Стріп чекали зйомки. Ще до хвороби Джона вона підписала договір про участь у телефільмі "Холокост" (1978). На два з половиною місяця їй довелося покинути Джона. Пізніше "Холокост" одержав 8 премій "Еммі", у тому числі й за кращу жіночу роль. Але Стріп не з'явилася на церемонії вручення. Кейзелу залишалося жити два тижні, і Меріл переїхала до Джона в лікарню, ставши йому турботливою доглядальницею й останньою розрадою. Джон Кейзел умер 12 березня 1978 року у віці 42 років. Його смерть зовсім спустошила Меріл. В інтерв'ю через півроку вона зізналася: "Що б я не робила, у мені живе біль. Вона залишає відбиток на всьому, що відбувається"...

Паралельно з роботою у фільмі Вуді Аллена "Манхеттен" (1979) Меріл Стріп шукала собі нову квартиру. Дон Гаммер, друг її брата, запропонував їй свою майстерню. Сам він збирався якийсь час провести в Європі. Дон займався дерев'яною й металевою скульптурою. Меріл мала намір покинути майстерню із приїздом хазяїна. Але Дон запропонував їй залишитися в невеликій кімнаті при майстерні... Шлюб Меріл Стріп і Дона Гаммера виявився одним із найудалих і міцних у Голівуді. Разом із чоловіком і чотирма дітьми - Генрі, Мері, Грейс і Луїзою - вона живе на ранчо в штаті Коннектикут. Акторка ретельно оберігає своїх дітей від фотоспалахів папарацці й намагається як можна рідше їхати від родини.

Незважаючи на бездоганну "сімейну біографію", Меріл однаково намагалися приписати "службові романи" - в основному з партнерами по фільмах. Зокрема, їй приписують роман із Клінтом Іствудом, з яким вона знялася в картині "Мости округу Медісон" (1995). Іствуд прокоментував слухи коротко: "Я нею захоплений. Але роман... Це, на жаль, неможливо". Що ж до самого фільму, то Меріл зіграла в ньому Франческу, провінційну домогосподарку, і увійшла до числа претенденток на "Оскар" за кращу головну жіночу роль. Взагалі, після виходу "шлюборозлучної" сімейної драми Роберта Бентона "Крамер проти Крамера" майже традицією стало включення Меріл Стріп у списки номінантов чи не щороку. В 2000 році Меріл Стріп висувалася на премію 12-й раз.

Втім, Меріл досить пессимістично дивиться на "висоти", які чекають у кіно жінок: "За рік я одержую всього три цікавих сценарії - усього три! Причому у двох з них ролі зовсім не для мене. Тому, якщо вдається знятися в одному фільмі, я вважаю, що мені нечувано повезло. І все-таки я завжди вірю, що мій новий фільм буде мати величезний успіх. Щораз, коли я дивлюся змонтований фільм, мені здається, що вийшло набагато краще, ніж можна було очікувати".