Вчора подивився нову серію "Управління гнівом" з Чарлі Шином. Серіал смішний, серія, традиційно - теж, але зараз не про це. А про момент, на якому зачепилося моє ліниве увагу при перегляді. Серія, до речі, називається "Чарлі і католицтво" (Charlie & Catholicism), і мова там йде про те, як дід Мартін хоче охрестити свою внучку Сем, а батьки проти.
Ну, по-перше радує реакція прогресивних американців на пропозицію хрестити дочку. Типу: "З фіга чи що? Чи бог на небі, чи немає бога на небі - науці поки невідомо. А значить, і сенсу в хрещенні немає". По-друге, доставляє задоволення зображення щиро віруючих людей - це або мямлящіе ідіоти-ретрогради (Мартін, Ед), або хитрі конформісти (священик-латиноамериканець).
Окрему порцію гегов прикріпили до Еду, який не в змозі відрізнити таїнство хрещення від утоплення нелегальних мігрантів.
Але найбільше задоволення я отримав від фінальної частини серії, коли мама Сем прийнялася вибирати, до якої конфесії краще буде прилаштувати дочу. Рівень набожності нинішніх американців вражає уяву.
Нагадаю, що пропаганда минулих років в основному протиставляла "безбожних комуняк" - "богобоязливим пуританам". А тут раптом таке - нинішнє покоління американців ставляться до бога в кращому випадку як до чергового супергероєві - він уміє літати і воскрешає мертвих, ну, і ще якісь суперздатності у нього, напевно, є. А так щоб щиро вірувати - та ну що ви, не дикуни ж вони, в самій-то справі.
Не секрет, що у всьому "цивілізованому світі" зараз йде масована антирелігійна кампанія. Бути атеїстом зараз модно і трендово. Жартувати над святинями - прогресивно і прикольно. Власне, приклад саме такого підходу ми і спостерігаємо у відмінному серіалі "Управління гнівом".
