Рецензія на фільм «Сквот32»
Бунтарський дух української молоді

11 квітня 2019,  19:05 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

У великих містах є багато покинутих будівель, які поступово руйнуються під тиском часу, хоча можливо ще років 20 тому в них вирувало життя, збиралися представники богеми і влаштовували вечірки до ранку. Тепер вони перетворюються на сквоти – будинки, де збираються юні, творчі бунтарі, яким потрібен простір для самовираження. Про таку комуну творчої молоді і розповідає новий український фільм «Сквот32».

«Сквот32» знайомить глядача з сквотерською культурою крізь призму фотооб'єктива дівчини Лізи (Ганна Адамович), яка працює в банку неподалік від покинутого будинку. Монотонна робота з людьми і паперами не приносить героїні ніякого задоволення, та й про кар'єру в банківській сфері вона не мріє. Тому коли Ліза помічає в покинутій будівлі цікавих персонажів, її тягне туди, мов магнітом. Вона знаходить в батьківській квартирі свою стару фотокамеру і починає знімати життя творчих людей, підживлюючись і надихаючись їхньою свободою від правил та умовностей.

У сквоті Ліза зустрічає танцюриста Сашу (Олександр Богачук), і з їхнього першого зіткнення між героями проскакує іскра. Він показує їй абсолютно інше життя, і Ліза вирішує йти за своєю мрією. Здружившись з хлопцями й дівчатами зі сквоту, дізнавшись їхні історії, вона набирається хоробрості кинути роботу, яка очевидно підходить її батькам, а не їй самій, і з головою пірнути у творче життя без страховки. Часом Ліза може здаватися тихою, наївною і беззахисною, але хоча вона багато не говорить, її цілеспрямованість та готовність працювати не покладаючи рук, щоб стати хорошим фотографом, показують її внутрішню силу. Вона нікому, включаючи Саші, не дозволить себе зупинити і не погодиться на менше. Лізі багато чого доводиться пережити, але вона робить це з високо піднятою головою. По-моєму, це відмінний портрет сучасної української дівчини, яка знає чого хоче і йде до цього. І окреме спасибі сценаристам за те, що вони не вдарилися в Голлівуд і не перетворили «Сквот32» на слізливу мелодраму, це б зруйнувало фільм, а так глядач отримує рівно стільки лав-сторі, скільки потрібно.

Особливо чіпляє при перегляді історія 80-річної бабусі Фаїни, яка прожила в цьому будинку все своє життя і навідріз відмовляється виселятися. Вона згадує минулі часи, коли в домі збиралася богема міста: письменники, художники, поети, артисти і балерини. Але одного разу їх не стало, і тепер Фаїна залишилася зовсім одна. Тому вона з радістю приймає у себе в гостях цю молоду й гучну компанію танцюристів і музикантів, яким нікуди йти. На жаль, актриса і балерина Римаїда Онадська не дожила до прем'єри фільму, але її персонаж – це безперечно дух дому, дух часу, який додає глибини даній історії.

Нещодавно в український прокат вийшла картина «Давай танцюй» про українську танцювальну субкультуру, але «Сквот32» чіпляє набагато сильніше, а той перформанс героїв у кінці й зовсім заслуговує на оплески. Це навіть більше ніж перформанс – це маніфест жителів сквоту, які борються за свій рідний дім. Місцевий політик хоче зрівняти його з землею, заявляючи, що в будинку тусуються наркомани й бомжі, але тепер глядач знає, що це не так.

Це історія про молодих людей і старі будівлі, про мистецтво і пошуки себе, про бунтарський дух і дружбу, про кохання і фотографії, та про дорослішання. Для режисера Олександра Лідаговського «Сквот32» є дебютним фільмом, але це впевнений крок у напрямку хорошого незалежного кіно. «Сквот32» – це як молоде арт-хаусне вино. Вірніше кіно. Оператор Володимир Іванов своїм влучним оком знаходить красу у всьому, починаючи з сірих урбаністичних пейзажів і простоти життя головної героїні й закінчуючи живими людьми і стінами, що руйнуються. Тому незважаючи на свої прорахунки, фільм огортає тебе своєю атмосферою бунтарства q творчості, а після перегляду хочеться чи танцювати, чи малювати, чи писати вірші на стінах, як робив один з героїв, чи взяти в руки фотоапарат і подивитися на світ очима людини, яка замість перешкод бачить нові можливості. Дебютне творіння Лідаговського надихає, і це головне.

Становлення різножанрового українського кіно триває, і ми всі стаємо свідками цього. Воно, як і Ліза, знаходиться в пошуку себе, і це прекрасно. Нехай пошук триває.

5266 

1 коментар

Clod1

14 квітня 2019, 10:55

7 сценаристов не смогли толком прописать ни одного героя, фильм наполнен долгими немыми сценами.Много персонажей, но все они пустые.Авторы не понимали про кого они пишут.

0 / 0 
Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: