Рецензія на фільм «Хроніки Нарнії: Принц Каспіан»

Будучи малорелігійною людиною, фактично атеїстом, нещодавно подивився фільм, що роз'ясняє, на цю тематику. Фільм називався «Код да Вінчі».

Взагалі фільми, у яких щось там скидають і розвінчують, я інакше як з жалем дивитися не можу, дуже вже це все жалюгідно виглядає. Але отут довелося зробити виключення - такий галас навколо даного твору, що книги, що фільму, підняли, що не подивитися було складно.

Тим більше, що всі, куди не плюнь, уже фільму подивилися. А з тими, які фільму дивилися, жарти погані - вони відразу починають дивитися на всіх інших, які ще не дивилися, звисока. І зрозуміло піддають цих самих всіх, а значить і мене, самому гострому кізму. Найгострішому. Не в силах терпіти, таки приєднався до армії тих, хто подивився.

Тим більше, що підігнали непогану рулонку нібито DVD-шної якості, так що спокуса ще збільшилася. Як це говорив відомий камрад Оскар Уайльд «кращий спосіб побороти спокусу - піддатися їй». Піддався. DVD-шна якість виявилася на перевірку не цілком дівідішною, але, як говориться, через брак господарки маємо куховарку. Тим більше, що й куховарка - теж така досить нічого собі вийшла.

Каюся відразу, книжку я читав, ще давно. Не в оригіналі, щоправда, у перекладі. До такої неймовірної самопожертви я ще не доріс. Але, зрозуміло, ведуться роботи. Отож - книгу читав, а тому приблизно уявляв, про що піде мову. Тож, до речі - книга мені не сподобалася. Примітивно якось. Тим більше, зацікавившись предметом, поліз у джерела й прийнявся з'ясовувати, що сучасна наука думає по всьому цьому приводі. Викопав порядно, але про це - трохи пізніше.

Зараз - про фільм.

Дивився із двоїстим почуттям: з одного боку, всі маститі критики фільм уже подивилися й люто висловили із цього приводу своє високе «фе». Власно, думку можна було ховати ще на Канському фестивалі, на якому він продемонструвався вперше. Після цього, протягом уже двох тижнів кожний що подивився приєднувався до стрункого фекаючему хору. У таких умовах скласти позитивне враження трохи важко. Скажемо прямо - складно. Але я все-таки спробував.

Ну отож - не все так страшно, як могло здатися. Інтрига закручується досить добротно, убивства там, розслідування. І так далі. Фільма розвертається динамічно. Хенкс у ролі головного позитивного інтелектуального героя скакає по вулицях як молодий козлик. Дівка, його супровідна, акторка на ім'я Одрі й прізвища Тоту ( Амелі з однойменного фільму) скакає теж, усе без обману. За ними биком тупотить лиховісний комісар поліції Фаш у виконанні Жана Рено. (При слові «комісар» завжди пригадується старий анекдот: повзе після бою поранений комісар, тягне на собі ще більш пораненого бійця. Боєць: Комісар, кинь... Кинь, комісар, ну що ти.... Комісар... Комісар, кинь.... Так не мене, а рацію! - Але зараз не про це). За капітаном, гримотячи веригами й натільними хрестами, скакає ще більш лиховісний маніяк-чернець у маскувальному каптурі, підперезаний мотузкою. Ледве відстав, важко дихаючи, біжить товстий і підступний італійський кардинал Арінгароса (у перекладі з італійської - «червоний оселедець») - власне кажучи, винуватець всієї цієї катавасії. Іде позаду клишоногий дядько Лі Тібінг (такий собі Гєндальф, або Магнето) - англійський актор і лицар, людина й пароплав Ієн Маккеллен. По правді сказати, він саме нікуди не біжить. По-перше, йому це досить складно, у нього в руках два лижні ціпки, і він на них опирається, а ще часом славно б'ється. По-друге - навіщо? Всі й так біжать саме до нього, тому що він дуже розумний, і відразу все всім пояснить і розповість.

Є думка, і не тільки моя, що по суті дана мега-фільма сильно нагадує російську народну казку «Ріпка». Дідка там за бабку, бабка за внучку.... Мишка за кішку, кішка - ам! - і зжерла. Щось таке.

Але, незважаючи на деяку загальну дурість, все йде досить нічого собі. Знято непогано, нічого особливого, але непогано, діалоги прописані, і в порівнянні з оригіналом, помітно втрамбовані. Є навіть пара-трійка непоганих спецефектов у дусі каналу «Діскавері».

Іншими словами - з погляду зовнішнього фільм вийшов досить непогано. Але як тільки мова заходить про зміст - отут відразу гаси світло. Хоча, загалом, без різниці, гаси не гаси, у нас нічне бачення.

Увага, спойлери! Якщо раптом хтось ще не дивився (невже є такі?) - будьте вкрай обережні!

Що це за Пріорат Сіону? Що це за таємниця, яку потрібно дві тисячі років зберігати за сімома печатками? Що Ісус був людиною? Ну бля, яка ж це таємниця? Це єресь, всім давно й добре відома.

До речі, може я чогось не розумію, але взагалі-то на чолі пріората повинен стояти пріор - тому він так і називається. При яких отут справах Великий Магістр? Товариш Ден Браун не в курсі, що Великий Магістр - це масонський термін?

Що таке Опус Деі? Якого Вейдера вони взагалі вплутались у всю цю історію? Хто ще знаходиться в моторошному ордені, крім товстого єпископа, капітана Безю Фаша, і ченця-маніяка?

Ну й на закуску головне питання: Чому Жак Соньєр не сказав своїм однополчанам: «У випадку моєї смерті зв'яжіться із Софі Неві й візьміть її під свій захист? Що за ідіотський задум з кодами, криптексами, і постійною біганиною з однієї країни в іншу?

Оккам ріже вени своєю бритвою, коротше.

Ну й звичайно питання фактологічного змісту. Те, що я отут накопав за день, може сміливо повторити будь-який бажаючий.

Що за сутички між християнами і язичниками в Древньому Римі? У четвертому столітті н.е. християни становили 4% від загального населення Римської Імперії, служили в армії, і були повноцінними громадянами.

Що за мільйони спалених "вільнодумних жінок" у Середні Століття? Які жінки-проповідники? Що вони там собі "вільно мислили"? Спалювали, звичайно, але зовсім не тільки жінок, а й чоловіків, на загальних, так сказати, підставах, і зовсім не в мільйонних масштабах. Хоч би історію Європи почитав би товариш Браун, бля. Хоч би довідався, що в Середні Століття не було жодного жінки-проповідника. За винятком, зрозуміло, Марії Кюрі.

Що це взагалі за Грааль? Грааль - це середньовічна європейська легенда, приблизно ще язичеського німецького походження. Вона ніяк не могла згадуватися в Біблії, тому що Біблія була остаточно написана років за 800 до появи самого поняття "Грааль".

Що за апокрифічні євангелія? Переважна більшість дослідників вважає, що «гностичні євангелія» написані на століття пізніше, ніж канонічні Євангелія від Матфея й Марка.

Що за нісенітницю з апостолом Іоанном на картині Да Вінчі? Схоже на жінку, так, ну так товариш Да Вінчі й писав його з дівчини, щоб підкреслити юність і, так сказати, щиросердечну безвинність апостола, Іоаннові тоді зовсім мало років було.

Добре, що товариш Браун не приписав сюди ще широко відоме Євангеліє від Іуди, дуже зараз популярне, вийшло би зовсім повноцінне свято ідіотії.

Закінчується фільм, до речі, довго й пафосно, чисто «Володар Перснів».

У підсумку: якщо завзято не обертати уваги на форму змісту, яка - марення й каламуть, фільм дивитися цілком навіть можна, добротний такий середненький детективчик. Але як цього домогтися - не звертати уваги, поки що невідомо. У мене, наприклад, не вийшло.

PS: Від загального враження засів читати книжку того ж Дена Брауна «Ангели й демони». Був з перших же сторінок приємно здивований знайомою ситуацією. Ну там - лиховісний убивця, «назви пароль!», кошмарні таємниці, таємні суспільства, соковиті дівки й молодчага Ленгдон, що клацає всі непонятки як горішки «Козацька розвага», Молодця він, цей камрад Браун. Мабуть, що й не гірше Марининой буде.