Рецензія на фільм «Хроніки Нарнії: Принц Каспіан»

От адже як буває – тільки я хотів відписатися за фактом перегляду мною «Принца Каспіана», як по цій темі зробила відминний огляд Ольга Чех, за що їй, зрозуміло, дякую. Тому від первісного плану замітки довелося відмовитися. Але це не біда, у такому випадку я б хотів звернути увагу на інший аспект фільму. Змістовий, сюжетний і морально-етичний.

Відразу скажу: до візуально-звукової частини фільму у мене претензій немає ніяких, усе намальовано й озвучено вкрай барвисто, яскраво й вміло. Але от сюжет…

Із часів подій першого фільму пройшло 1300 років. У Нарнії утворилися дві ворогуючі сторони, або, як би це сказали просунуті хлопці – фракції. З одного боку – корінні нарнійці, всі ці кентаври, мінотаври, фавни й інша бігаюча й повзаюча розмовляюча сволота. З іншого боку - тильмаринці, інтервенти з якоїсь загадкової держави Тильмар, про яку глухо згадується у фільми рівно один раз.

Протистояння тривало якийсь час, після чого технічно більш просунуті тильмаринці захопили всю територію Нарнії, а нарнійці пішли в ліси, де й жили собі аж до початку подій фільму.

Тут потрібно відзначити два моменти. По-перше, нарнійці у своїх лісах не прогресували – не навчилися робити зброю, наприклад (пам’ятаєте, як вони крали мечі й збрую в тильмаринців у середині фільму?) Такі приклади відомі історії – наприклад, американські індіанці за швидкістю розвитку не змогли зрівнятися з європейцями, а тому були частиною асимильовані, а частиною знищені. Маорі в Австралії – рівно та ж історія. Більшість африканських племен – у той же степ. Другий момент – нарнійці гірко плачуться про ледве не поголовне винищування з боку тильмаринців. Але судячи з кількості й – головне – видової розмаїтості тих, хто вижив у лісі, винищування або не мало місця бути, або носило аж ніяк не тотальний характер. Повертаємося знову до сюжету.

Серед тильмаринців теж киплять страсті й інтриги. Офіційно країною править регент на ім'я Міраз, а при ньому чекає сходження на трон принц Каспіан, син законного, але передчасно покійного монарха. Але Міразу не дуже подобається ідея передачі влади зі своїх рук, тому він замислює недобре – вбивство принца.

Вчинок, що й казати, некрасивий. Але Каспіана завчасно сповіщає про замах, який готується, його наставник-напівгном, і принц успішно біжить із королівського замку прямо в нарнійський ліс, де його полонять гноми-прикордонники. Окремо помічу, що роль наставника у фільми явно не розкрита, а дарма – цікавий персонаж, фактично агент впливу Нарнії.

Після деякої кількості погроз, Каспіан раптово прозріває – виявляється, він завжди ставився до нарнійців із великою симпатією, а вже тепер, коли рідний дядько-регент захотів його смерті, він остаточно пориває з прогнилою корумпованою тильмаринською верхівкою. Тепер жителі лісів повинні його підтримати в справі скидання Міраза із трону й власного воцаріння. Як відкіт Каспіан обіцяє, що нарнійці й тильмаринці відтепер будуть жити разом, у мирі. Це, до речі, вкрай важлива декларація – ми до неї ще повернемося.

Тут до інсургентів як сніг на голову звалюються четверо відомих нам по першій частині дітей. Після деякої плутанини, вони приєднуються до армиї Каспіана. Виникають казуси, пов'язані з подвійним підпорядкуванням – з одного боку, нарнійці прикриваються Каспіаном як прапором реставрації законної монархії, з іншого боку - Пітер та інші мають нітрохи не менше прав на трон. Це непорозуминня блискуче розрулює Аслан на останніх хвилинах фільму. До речі, а де ж Аслан? А немає його, і куди пішов, і коли повернеться – невідомо.

До речі сказати, і до Каспіана, і до Пітера, С’юзан, Едмунда й Люсі відношення в нарнійців насторожене. Принц – колишній ворог і тимчасовий союзник, а Пітер із челяддю, хоча й законні королі, але фактично – зріклися від престолу й втекли з країни (що там той похмурий гном сказав? – «Ви кинули нас»).

Об'єднана нарнійська армія здійснює нічний рейд на королівський замок з метою вбивства Міраза й захоплення влади. Але атака зривається через вже згадувану плутанину в командуванні: Каспіан не хоче підкорятися Пітеру, Пітер репетує на Каспіана, у результаті – неорганізована втеча, безліч нарнійців гине, а хтось залишається в полоні. Обидва командира демонструють шляхетність, кидаючи своїх солдатів на неминучу загибель.

Міраз грамотно використовує налет на замок для зімкнення націй, власної коронації й початку військової кампанії проти нарнійців. Тильмаринські війська осаджують підземелля, де вкрилися вцілілі. Каспіан у розпачі, він навіть готовий піти на союз із Білою Відьмою з першої частини, аби тільки зайняти трон. Пітер діє більш обдумано, він викликає Міраза на двобій – один на один. Міразу радять ігнорувати цей виклик, але король не з боягузливих, він погоджується.

Після довгого й важкого бою, Пітер долає Міраза, і передає меч Каспіану – добий, типу. Але той в черговий раз демонструє свої дивовижні особисті якості й відпускає Міраза живим. Короля вражає стріла, яка незрозумило звідки взялася.

Воєначальники тильмаринців командують наступ. Після нетривалого артобстрілу, атакуюча тильмаринська кіннота провалюється в підземні пастки, підготовлені нарнійцями. В бій вступає піхота по обидва боки.

Тим часом Люсі знаходить у глибині лісу Аслана. «Ну, що ж ти? Де ж ти був тищу триста років?» - задає Люсі резонне питання. «Ну, це» - переконливо пояснює Аслан. «Де треба, там і був. І взагалі, давай-но дерева оживимо, а то вони тут щось застоялися».

Ожилі дерева – секретна зброя нарнійців – з ходу вступають у бій і захоплюють стратегічну ініціативу, руйнуючи ворожу артилерію. Каспіан тим часом сам провалюється в підземну пастку. Тильмаринський генерал, впізнавши принца, не сміє підняти руку на особу королівської крові. Генерала вбивають нарнійці ударом у спину.

Тильмаринські війська організовано відходять до природного водного рубежу з метою зупинити контратакуючих нарнійців. Але в тил тильмаринцям виходить Аслан – чергове нарнійське вундерваффе. Тильмаринці, не маючи вибору, атакують його в спробі пробитися на інший берег, але Аслан викликає водного бога, який знищує війська прямо на переправі. Воєначальник запекло намагається уразити водяного, але той топить його в собі.

Після бою пригадується недавня обіцянка Каспіана – тильмаринці та нарнійці будуть жити разом. Як же це зробити, якщо територія залишилася колишньою, а населення збільшилося? І тут Аслан ставить тих тильмаринців, які вижили, перед вибором – деякі можуть залишитися в Нарнії, а інші – у примусовому порядку відправляються освоювати якийсь незаселений острів. «Це гарний привід почати нове життя» - з усмішкою вимовляє лев.

А Пітер співтовариші вертаються додому, оскільки двом монархам у Нарнії робити нема чого. Тепер Каспіан буде правити, а Аслан за його спиною – стежити, щоб Каспіан правив як треба. А тильмаринці, роз'єднані, подавлені, позбавлені військово-політичної верхівки – будуть працювати. Тому що кентаври й мінотаври працювати не вміють, вони тільки «спостерігають за зірками».

Скажи витончено?

За підсумками перегляду: особисто у мене (особисто у мене) тильмаринці викликають значно більшу симпатію, ніж ці от – «вільні люди Заходу». Сценарій відверто шизофренічний, незважаючи на те, що розрахований неначебто на дітей.

Але намальовано, повторюся, красиво, тут не посперечаєшся.