Рецензія на фільм «Ми з майбутнього»
Загалом кажучи, у нас розучилися робити фільми для молоді як клас. Мовчазно передбачається, що молодіжні фільми повинні бути винятково комедіями в стилі американського туп’я, з голими дівчатами, голосним пердежом і метанням тортів. Чому так відбувається - загадка, але факт залишається фактом: нормальних молодіжних фільмів у нас більше немає.
Хоча бувають і виключення. Одним з таких саме й став фільм, що недавно вийшов, «Ми з майбутнього». Сюжет: четверо «чорних слідопитів» (незаконних копальників братніх військових могил на предмет виявлення старих нагород і артефактів з наступним їхнім продажем) у процесі розкопок натикаються на старий завалений бліндаж. А в бліндажі тому - шість скелетів і сейф, а в сейфі - документи, а в документах - їхні прізвища прописані з фотокартками. І незрозуміло - чи то це алкогольний глюк, чи то й справді подорожі в часі бувають?
З метою прояснити ситуацію з документами, хлопці (Спирт - растаман і распиздяй, Череп - ґрунтовий скінхед, Чуха - геймер-ботанік і Борман - голова всієї цієї шобли) ломляться на прилегле озеро, щоб викупатися й протверезіти. Але озеро виявляється не простим, а непростим - пірнувши, хлопці виявляються в 1942 році, саме на лінії фронту. І тепер, щоб повернутися назад, їм доведеться щось дізнатися, щось добути, а щось зрозуміти заново.
Сюжетний заміс, скажемо так, нетривіальний, особливо для нашого кіно. Та й у західному таке теж порівняно нечасто застосовується (не вважаючи класичного «Назад у майбутнє», звичайно). Так що дивиться з інтересом.
Показаний розвиток сюжету в цілому порадував. Ніяких злісних комісарів, human waves, завалювання м'ясом і напоювання горілкою перед наступом - всього того, що з'явилося в західному відстії типу "Ворога біля воріт", а потім успішно перекочувало у відстій вітчизняний, на кшталт "Штрафбату" і "Сволот". В "Ми з майбутнього" все не так - нормальні солдати, людські відносини. Командир роти й зовсім золота людина (я його бачив в «Грозових воротах»), не кажучи вже про старшину Ємельянова - взагалі найкращий персонаж у фільмі. Бій показаний як бій, втрати - як втрати, що з одного, що з іншого боку. Зневага до нашої історії відсутня (хоча про історичні неточності можна багато казати, так), зайвого пафосу теж не спостерігається. Все дуже в міру зроблено, просто дивно.
Про акторські роботи казати, загалом, нема чого. Інші рецензенти багато розповідали про чудесний відіграш Даніли Козловського, який грає Бормана. Ну, я загалом, не сильно оцінив міць його акторського таланту, на мій погляд, всі четверо відіграли приблизно на одному рівні. А серед другорядних персонажів сподобався вже згадуваний старшина Ємельянов (Борис Галкін) - про нього ще буде пізніше, і Катерина Климова, яка грала медсестру Ніночку.
Єврейського питання, до речі, у фільмі теж не торкнулися. Але ж всьому прогресивному людству очевидно, що німці не перемогли тільки через лиховісних радянських жидокомісарів, які на бойових триніжках прибували в розташування частин і з моторошним уханням трощили бойовим променем все на сто верст поблизу.
По-справжньому гарних моментів у фільмі два. Перший - коли старшина запитує в пацанів, коли скінчиться війна. І другий - це заключна сцена, яка взагалі вийшла дуже добре - немає ні перегравання, ні надмірності, нічого не сказано й не зроблено, але все зрозуміло. Уміємо ж, коли захочемо.
Є у фільмі й недоробки - куди ж без них. Кілька разів ніяк не показаний перебіг часу, типу спочатку полонені хлопці сидять у сараї вдень, а через дві секунди вже виявляється, що настала ніч і можна влаштовувати втечу. Із бліндажем теж не сильно зрозуміло - його якось дивно сонце просвічує, з усіх боків. Як це вони його так дивно розкопували? Ну й сцена із захопленням бункера неабияк списана з «Порятунку рядового Райана». Для чого так зроблено, аж до кадрів - не зовсім ясно, і через це фактично кульмінаційна сцена фільму сприймається трохи мляво.
А в цілому - гарний, розумний фільм для юнацтва й не тільки. Не без недоліків, звичайно, але достоїнств більше. Рекомендую.
