Рецензія на фільм «Мрійники»
Фільм "Мрійники" - це насамперед спроба відомого майстра драми й еротичного кіно Б. Бертолуччі повернутися до ідей французької Нової хвилі кінця п'ятидесятих - початку шістдесятих років минулого сторіччя. Відомі режисери даного напрямку Трюффо, Годар, Мелвіль, Шаброль, Леконт, Рене стали безсумнівними революціонерами кіно для молоді, особливо Мелвіль і Годар.
В "Мрійниках" використовуються все ті ж вербальні й невербальні цитати, музика, постійні посилання на фільми "Банда аутсайдерів", "На останньому подиху", "Божевільний П’єро" та ін. Так само, як у цих останніх фільмах йдуть цитати з більш ранніх картин американських режисерів Самуїла Фуллера й Альфреда Хічкока.
Схована й геніально відображена Жаном-Люком Годарем тема книжкових і кіно-романтиків в "Мрійниках" як би вивернута назовні й показана ясно й дохідливо. Масові студентські хвилювання шістдесятих років - відгук на ідеї Нової хвилі. Хоча бунтарства тут у фільмах ніякого немає. Просто Годар і Трюффо почали знімати звичайне, здавалося б, кіно, використовуючи найнестандартніші прийоми: від художніх образів через розмаїтість фарб екрана й закінчуючи вільною постановкою кінокамери. Тут вже можна не казати про розкріпачену й незалежну гру акторів. Вільний дух на екрані став переходити в масову свідомість молоді.
Крім вербальних і невербальних цитат у Годара, з'являється програвання вже відомих фільмів - цікава інтерпретація й знахідка Бертолуччі у зв'язку із сюжетними лініями. Принаймні, фільм можна десь в один ряд поставити з годарівськими ноу-хау, з тією лише різницею, що Годар все-таки був новатором. Звичайно, американський фільм "На останньому подиху" з відпочиває по повній програмі. Взагалі як можна було в Голівуді змайструвати таку капость?!
В анотації до фільму "На останньому подиху" написано, що кіноіндустрія в 60-і роки двадцятого століття позбулася від комплексів. Картина "Мрійники" - це відповідь Бертолуччі Годару, цілком гідна, хоча й поступається раннім годарівським шедеврам. Принаймні "справа", закладена новими американськими режисерами Квентіном Тарантіно й Олівером Стоуном, які вважають себе учнями Нової хвилі й намагаються продовжити годарівські традиції, не забулася без сліду. Можливо, що незабаром прийде ще більш крута режисерська "хвиля", яка змете всі попередні уявлення, накопичені в історії кіноіндустрії.
