Рецензія на фільм «Переписуючи Бетховена»
По-перше, звичайно, музика дуже вдало доповнює сюжетні моменти. Симфонії раптом здобувають передісторію й висказують барвистими штрихами щиросердечний стан їхнього творця.
Сюжет розповідає про останній "глухий" період життя, коли після довгого мовчання й тиші, Бетховен раптом представляє публіці, критикам і колегам прекрасну, важку, грандіозну симфонію.
Юна, талановита дівчина-учениця консерваторії допомагає йому, переписуючи ноти для музикантів і хористів. Вона перебуває поруч із людиною, чиєю музикою захоплювалася, кого вважала Маестро, хто відкрив їй величезний, почуттєвий духовний світ музики. Вона, як ніхто, розуміє його, його музику, його почуття передані нотами. Це споріднює їх, зв'язує. Але різкий, грубий, егоїстичний характер неоціненого суспільством генія й відштовхує їх.
Для мене музика завжди була чимсь інтимним, дуже особистим, тендітним, як натягнута струна, яка може легко порватися, але одночасно своєю розпачливою, вібруючою силою зміцнює нас, дає сили жити, переборювати труднощі, сміятися зі сльозами на очах, посміхатися ворогові, вірити в майбутнє.
Що можуть відчувати люди, які слухають музику й одночасно переймаються нею? Дивляться в очі один одному й розуміють, що поруч - близька, майже рідна людина...
Це якісь інтимні, тонкі, чутливі відносини. Це не менше ніж пристрасть, ніж кохання жінки й чоловіка. Це якийсь інший вид любові, розуміння, проникнення. Єдності душ.
І це є в цьому фільмі. Їхні почуття тріпотіли на грані, оживленні музикою, тією незвичайною енергетикою, яка викликає сльози щастя й сльози каяття.
Вони сварилися й ображалися, розходилися й пробачали. Тому що вони були з'єднані цим незвичайним проявом глибинного, божественного, квінтесенцією самого життя - музикою. Незвичайний дует відносин, як тріпотіння язика вогню. Він може обпалити, але без нього холодно й самотньо. І немає тієї краси, того чарівництва світла.
Не розумію, чому в рецензіях кажуть, що фільму не вистачає драми. Вона є, тільки не зациклена на особистісних відносинах. Так, Бетховен був самотній. Але крім домашнього, людського тепла йому більше не вистачало розуміння, прийняття його музики, спілкування із собі подібним. І це чудово, що все не скотилося до банальних статевих відносин.
Такі фільми рідкість, такі відносини рідкість, мені це дуже цікаво.
