Рецензія на фільм «Вона і її кіт»

Замість епіграфа:
«хіх........ не "онєме", а "аніме"......... фу, терпіти його не можу, але такі дрібниці знаю»
- просунута дівчина з ніком Чума.

Зненацька пригадав, що досить довго вже не писав нічого про онєме. Чи то з душі зненацька вивернуло, чи то старечий склероз замучив, але факти такі - уже місяць всі стражденні не можуть нічого читати про цей показовий бік китайської культури. Адже всім відомо, що аніме виробляється в Китаї, саме цим пояснюється його порнографічна спрямованість - китайці знають про розмноження все.

І відразу було прийнято соломонове рішення - заповнити даний пропуск. І заповнити не аби як, а з почуттям, з толком, із цим, як її... забув. І вирішив я пройтися злегка по одному досить показовому японському режисерові - по Макото Сінкаю.

Сінкай відомий у нас на батьківщині всіляким. Насамперед, напевно, своєю короткометражкою 1999 року «Вона і її кіт» (Kanojo to Kanojo no Neko). C неї й почнемо, хоча справедливості заради відзначимо, що до «Каноджо й каноджевого неко» були ще й «Інші світи» (той же 1999) і «Обгороджений світ» (1998). Але ми не будемо приймати їх до уваги, по-перше, тому що за хронометражем вони не дотягають навіть до «Кота» (дві хвилини й півхвилини відповідно), а по-друге, тому що саме їх подивитися мені й не вдалося, роботи вважаються чорновими, і в широкому доступі не зустрічаються. Принаймні, виявити їх в Інтернеті не вийшло.

Вертаючись до «Неї і її кота», відзначу, що саме ця сінкаївська робота мені по сукупності сподобалася найбільше. По-перше, вона дуже коротка - менш п'яти хвилин. По-друге, вона чорно-біла, але разом з тим зроблена так, що при перегляді створюється враження кольору (хоча, напевно, всі знають, що Сінкай зробив фільм чорно-білим просто щоб комп'ютер його швидше рендерів). Ну й по-третє, фільм про кота, а я котів дуже люблю.

Хоча звичайно, сказати, що фільм - про кота, однаково що сказати, що «Війна і мир» - про любов. Там дуже багато всілякого намішано, так. В «Війні й мирі», тобто. Ну й у фільмі, загалом, теж.

І це почасти навіть дивно, наскільки багато всього міститься в п'яти хвилинах екранного часу. Описаний майже рік життя звичайної дівчини очима її кота, підібраного нею ж на вулиці. Кота, природно, озвучує сам Сінкай. Виглядає й звучить все дуже симпатично і, я б сказав, душевно.

І не можна, звичайно, не сказати про традиційне для товариша Макото графічне оформлення. Тобто це воно зараз вже традиційне, а тоді багато хто відчув від побаченого шок - настільки це все було красиво намальоване й аніміровано. Тоді ж, як я розумію, було закладено й багато сінкаєвських, умовно кажучи, штампів - типу старої газової плити з конфорками, стовпа із проводами, засліплюючого сонця й так далі. Багато з них було повторено в його більш пізніх роботах, а деякі - і навіть не в його, в зовсім чужих, самостійних аніме.

Загалом, дану короткометражку впевнено вважаю однією з помітних віх японської анімації кінця двадцятого століття. Що ж було далі?

Далі був фільм під назвою «Голоси далекої зірки» (Voices of a Distant Star). У порівнянні з «Котом» це був крок уперед. Навіть не один, а відразу два кроки. По-перше, він був довше - цілих 25 хвилин. По-друге - він був кольоровим. І цією обставиною товариш Сінкай не забув скористатися.

Із приводу даного фільму враження в мене двоякі. З одного боку, звичайно, виглядає все дуже красиво, іншим режисерам до такого рівня малювання ще рости й рости. З іншого боку - ну не люблю я меху, не переварюю гігантських роботів (це, звичайно, не рахуючи Трансформерів, але там окрема пісня). Та й сюжетна лінія виглядала, на мій погляд, трохи дивно. Наскільки теплим і зрозумілим мені був «Кіт», настільки холодними і чужими виявилися «Голоси». Тому за тим, що Сінкай почав робити далі, стежив пильно, але з підозрою.

Потім, в 2003 році, вийшла супер-короткометражка (2 хвилини) під назвою «Посмішка», яку мені також не вдалося задивитися, а ще потім, в 2004 році, з'явився обіцяний і довгоочікуваний повнометражний фільм «» (Beyond the Clouds, the Promised Place). Враження він породив ще більш дивні. Графіка піднялася ще вище (хоча здавалося б - куди ще?), і ввергала фанатів якщо не в катарсис, то у священний трепет точно. А сюжет... а що сюжет? Сюжет отримав ще більшу холодність і, я б навіть сказав, відмороженість. Дивився я цей фільм із друзями, після перегляду всі невизначено покачали головами й сказали «мдааааааааа....». І випили ще по одній. Чесно сказати - змісту у фільмі не вловив. Для мого простого, пролетарського розуму даний продукт виявився незрозумілим.

Ну й на закуску - про останній, ще реалізовуваний проект під назвою «5 сантиметрів у секунду». Це в принципі теж повнометражка, але складається із трьох окремих новел по двадцять хвилин у кожній. Поки що вийшла тільки одна новела: «Пелюстки квітучої сакури». За фактом перегляду можна сказати ось що: товариш Макото ібн Сінкай вирішив трохи відмовитися від свого фірмового стилю й повчитися у французьких імпресіоністів. У новелі дуже багато розмитих тонів, змазаних ліній, сумбур замість музики, загалом. Дивиться... незвичайно. А про сюжет поки сказати нічого не скажу, потрібно дивитися всі серії. Що, сподіваюся, здійсниться незабаром, тому що друга новела вже вийшла на японській. Залишається дочекатися пристойного перекладу.

У цілому хочеться сказати наступне - щоб скласти гарне враження про Макото Сінкая, дивіться «Вона і її кіт» - і все. Сподобається всім. Щоб подивитися на графіку аніме 21 століття - дивіться «За хмарами». Але запасіться гарячою кавою з булочками. Інакше сюжет приморозить до крісла. А взагалі - дивіться більше гарного аніме!