Рецензія на фільм «Останній легіон»
Подивився тут нещодавно фільму «Останній легіон». Ні, ну як - всі подивилися, і я подивився. Після перегляду, як заведено, довго думав. І в результаті роздумів зрозумів - фільм даний - він ні про що. І ще він дурний. Для підлітків.
Обґрунтую. З чого починається мега-витвір? Починається з того, як у Рим, після довгої відсутності, повертається один з тамтешніх генералів термінової служби (ну, нехай будуть генерали, раз вони ж в «Гладіаторі» були). Генерала звуть Аврелій. А надворі, між іншим, стоїть 460 рік нашої ери.
Тут по місту пробігає темноволосий пацанчик років семи, і намагається сперти в генерала Аврелія меч. Генерал не схвалює такого вчинку й наказує відрубати крадуну руку. Справа різко спрощується, коли з'ясовується, що пацан - це майбутній імператор Західної Римської імперії, якийсь Ромул Августул, і його повинні буквально днями коронувати. А Аврелій, між іншим, призначений до нього в начальники служби безпеки. Зрозуміло, не дуже пристойно імператорові працювати з документами з однією рукою, тому екзекуція тимчасово переноситься. Старий солдат Аврелій, судячи з його перекошеної пики, навіть почасти переживає за свій спалах жорстокості й майбутні проблеми в кар'єрному зрості.
Але найкраще, звичайно, попереду. Ромула постійно опікує якийсь суворий старець у модній хламиді й із ціпком, такий римський дідусь Пендальф. Втім, не зовсім римський - по ходу справи виявляється, що він - чистий британець, і як справжнього британця, звуть його Амвросієм. Одного чудового дня до папіка Ромула приходить волохатий гот Одоакр, з яким Римська Імперія, через свій розлад, уклала союзницький договір, і вимагає належні за договором римські землі. Йому, звичайно, у грубій формі відмовляють, тому що це вам не це - на таких троглодитів ніяких казенних земель не вистачить. Але роблять це даремно - тому що вночі скривджені готи на чолі з Одоакром беруть штурмом Рим і захоплюють владу.
Чесно кажучи, дивитися на таке було сумно - Рим, столицю сильно схудлої, але однаково дуууже крутої Римської Імперії, успішно штурмують чоловік шістдесят обірваних брудних мужиків. Але дивуватися цьому не треба - за попередні роки Рим вже неодноразово брали штурмом і грабували всі кому не лінь - від вестготів і вандалів до галлів і численних африканських загарбників. А із хронологією, до речі, автори лопухнулися - описувані події відбувалися на 16 років пізніше, в 476 році.
Загалом, Рим знову грабують, незрозумілих Ромулових батьків вбивають, а його самого відправляють разом з Пендальфом у заслання на острів Капрі. Острів Капрі я люблю, з нього родом відмінна порноактриса Джордан Капрі, але в даній замітці мова не про неї. За білим корабликом, який уплив за обрій, крадеться контужений, але не зломлений морально Аврелій, і його помічниця з Візантійської Імперії на ім'я Міра.
На острові, тим часом, жити легко й просто. Пацаненя Ромул відважно кидає миски з водою в морди підлим тюремникам, а старий Пендальф, покараний за нахабність, бадьоро висить на спеціальній лебідці над морем, і думає про всяке. У процесі підвіски старикану спадає на думку чудесна ідея - що на цьому острові Юлій Цезар зарив свій мега-меч, який повинен отримати всякий поважаючий себе імператор. З місця своєї дислокації (див. лебідка) він подає дорогоцінні вказівки Ромулу - типу, «прямуй за білим кроликом». На превеликий подив хлопчик знаходить заховану реліквію й негайно пускає її в справу - намагається зарізати сплячого тюремника.
Але отут трапляється чудо - в результаті грамотно проведеної диверсійної операції, Аврелій і Міра пробираються у в'язницю й практично безкровно вирізують тамтешній гарнізон. Безкровно - тому що крові у фільмі не показують взагалі.
Тут, до речі, кинулася в око сувора малобюджетність цієї за задумом епічної картини. Герої, через брак розумних статистів, періодично ріжуть тих самих ворогів. В особливий захват привели сцени забаривання ворожого вікінга в рогатій шапці - загальною кількістю не менш трьох. Сподобалося.
У цьому місці за логікою потрібно було кинути Пендальфа в ар’єгарді, щоб затримував атакуючих. Мені навіть здалося, що він от-от крикне: «Тікайте, хлопці!», але Пендальф обдурив, нічого не крикнув.
Прямо слідом за чудесною сценою рятування йде жахлива сцена підступного зрадництва римських сенаторів і східних союзників - наших красенів всі кинули, все пропало, шеф, все пропало! Залишилося одне - з боями пробиватися із Середземномор'я в Британію, де розквартируван останній, Дев'ятий Легіон розгромленої римської армії. За розумними оцінками Пендальфа, весь шлях займе не більше місяця.
У Британії, втім, теж нічого гарного наше Братерство Меча не чекає - там свавільничає лиходій Вольдеморт, який ричить усяке. Негідник постійно з'являється в дзеркальній масці. Вольдеморту, до речі, теж потрібний меч. І для чого, незрозуміло. Мабуть, необхідний для колекції.
На Валу Адріана - останньому оплоті римської влади, розігрується вирішальна битва! Залишки Дев'ятого легіону плюс Братерство Меча з одного боку - і Вольдеморт плюс покоцані тюремники - з іншої. Але на масові бойовки розраховувати не варто - так, смітник тридцяти п'яти - тридцяти шести тіл. Пендальф, як і личить серйозному чарівникові, один на один б'ється з Вольдемортом, зриває з нього маску, після чого виявляється що насправді - це Анакін Скайвокер, батько Пендальфа й прадід Ромула. Але Пендальф не піддається на це дешеве розведення, він зіштовхує Анакіна в палаюче дерево, чисто «Сонна лощина», і він там згоряє.
Наприкінці, як і годиться, добро здобуває переконливу перемогу над більш слабким добром. Аврелій одружується з Мірою, Пендальф виявляється Мерліном, а в подорослішого Ромула народжується син Артур. І вгадайте, як починає називатися його мега-меч? Як це кажуть люди освічені, «ги».
До речі, Ромул якось різко забув, що він взагалі-то римський імператор, і починає замість цього рулити Британією. Розумний поворот, що й казати.
І тепер, після короткого переказу сюжету, варто сказати пару слів «взагалі». Знято, неначебто непогано, особливо пейзажі. Місцями - чисто «Володар Перснів». Гори там, моря, повалені статуї, і так далі. Бойовка, як уже згадувалося, убога до неможливості, і цим серйозно відрізняється від «Володаря». Спецефекти, як такі відсутні. Актори не стараються взагалі, тому співпереживання й симпатії не викликають. Більш-менш виглядав тільки старовина Пендальф, у виконанні сера Бена Кінгслі. Інші - взагалі ніяк. Бюджет в 67 мільйонів доларів ухнули незрозуміло куди.
У підсумку - часом гарно, але нерозумно й безглуздо. Не сподобалося.
