Рецензія на фільм «Пропозиція»

А як відомо, я зовсім не естет-мега-критик типу Екслера. І смаки мої безнадійно зіпсовані важким дитинством. Але проте, подобаються мені всякі фільми. Здебільшого про злісних зомбі й вампірів, щоб була любов і кров, добро й зло, музика й спецефекти, і глибокий зміст усього, що відбувається. І щоб він, цей зміст, просто збивав з ніг. Відразу з обох.

Але це так. Це мрії. А то ось учора подивився фільм. Він називається «Пропозиція» (“The Proposition”). І якось відразу стало дуже смутно. Але не в поганому сенсі цього слова, типу кіно - гівно. І так далі. А в гарному. Тобто фільм змусив мене натурально засумувати. І це ознака дуже гарного фільму.

Що ми знаємо про нього? Режисером фільми є Джон Хіллкоут. Хто він такий? Гарний, поганий? Нічого невідомо про товариша Хіллкоута. Може бути, він поганий режисер, і фільми його ні до чорта не годяться. А може, він режисер геніальний, від бога, так сказати, хоча достеменно відомо, що бога немає.

Автором сценарію виступив Нік Кейв. Так, це який Nick Cave and the Bad Seeds. І який Murder Ballads - це теж він. І з Кайлі Міноуг він теж співав, це ще коли Кайлі не засмічувалася всякою ідіотською попсою. Чи гарний як автор пісень товариш Кейв? Чи зрозумілий він нам? Нік Кейв як автор пісень, безумовно, гарний і зрозумілий, але не дуже й не завжди. Особисто мені завжди була неясна його логіка в Where the Wild Roses Grow. І в інших різних - теж незрозуміла. Власно, хоч скільки-то став її усвідомлювати тільки після перегляду даного фільму. До речі, вони тут зі своїм скрипалем Уорреном Еллісом і як композитори виступили.

Актори...а хто вони такі? Гай Пірс (з «Машини часу» і «Мементо»), Рей Вінстон, Денні Хастон, Емілі Вотсон... Хто вони? Що там в їхньому ім'ї, йоли-пали?

І де там сюжет? А ось він.

В Австралії дев'ятнадцятого століття все було зовсім не так, як зараз. Там жили в основному каторжники й поліцейські. Плюс дрібний прошарок обслуговуючого персоналу - усяких там пархатих євреїв і вічно п'яних, вічно молодих росіян. Плюс зовсім трошки (після безлічі зачищень і масового геноциду) місцевих аборигенів. І от з'являється там така банда - брати Бернси. Їх там, власно, три - старший Артур, середній Чарлі й молодший Майкі. Старший згодом іде жити в пустелю, а середній з молодшеньким продовжують колобродити. Їх ловлять. Такий собі капітан Стенлі. І ставить середньому Чарлі умову: він відпустить Майкі, якщо Чарлі поїде й уб'є Артура. Свого старшого брата. От така от пропозиція.

І фільм має серйозний недолік. Але про нього пізніше, зараз про Чарлі. Він думає. Він не знає. Він їде під білим австралійським сонцем. І під чорним небом. Він п'є. Заїжджає кудись до чорта на кулички. І там його пробивають списом тубільці. Пробивають навиліт. І вмирають. В одного, наприклад, просто вибухнула голова. В неї майже в упор вистрілили з рушниці. Це Артур, брат Чарлі, його врятував. І тепер він повинен його, свого рятівника, пристрілити.

Я розумію, що зараз зайво плутаючий і багатослівний. І перескакую з одного на інше, з п'ятого на шосте. Але не можна про таке розповідати спокійно. Це не комедія. І бойовиком тут не пахне. І ніякого немає бажання з розумним обличчям корчити із себе естета, і щось там міркувати про гру тіней, роботу оператора й акторську майстерність. Гарний фільм - це коли сидиш і дивишся фільм, а не те, що там нібито хтось хотів сказати. А дуже гарний фільм - це коли ти забуваєш, що сидиш і дивишся. Це коли ти починаєш там жити. Думати, як думають там, усередині. Говорити, як там говорять. Дивитися на життя очима тих, зсередини, з іншої сторони монітора. І от цей фільм - він саме такий.

Все головне відбувається в останні хвилин двадцять. Але це не значить, що до цього дивитися нема на що. Це неправда. Дивитися хочеться, і потім ще й ще, переглядати моменти, переглядати фільм цілком, саджаючи монітор, щулячи сонні очі. Я не знаю, чому. Напевно, це талант. Такої страшної, глибокої безнадії я не відчував ще в жодному фільмі. І музика допомогла. Воррен Елліс - гарний музикант.

А недолік от у чому: весь фільм показується, які негідники ці мерзенні поліцейські, як вони знущаються з бідолашного, заточеного у клітку Майкі, як вони тупо іржуть над паскудними жартами й міркують, наскільки часто трахкає свою дружину капітан Стенлі. Про те, що натворили двоє відморозків-братів до того, як їх замкнули з усією їхньою бандою таких же мерзот і відморозків і майже всіх перестріляли, цього нічого не показується. Глухо згадується, що вони вирізали якесь сімейство, а єдину жінку в сімействі, вагітну, попередньо зґвалтували. Багато уваги зате приділяється показанню струмливих у всіх трьох родинних почуттів. Мов, вони один за одного життя не пошкодують! Угу, ага.

Слід зазначити, щоправда, що цей недолік перекривається закінченням фільму, зробленим у правильному ключі й із правильними інтонаціями. Саме там, наприкінці Чарлі розуміє, що він повинен робити, і він робить. І Майкі вмирає, запоротий батогами на смерть. І капітан Стенлі, зворушливо й щиро обожнює свою мініатюрну дружину, намагається повзти, рятуючи її від відморожених на всю голову мерзот, але зламані руки не слухаються, і він падає. І Чарлі все це бачить, і розуміє, і стріляє в того, хто тут, саме у цьому місці й часі, є тварюка, і поводиться як тварюка, і впивається своєю скотинячою поведінкою.

І все. І жовтий захід, і двоє на його тлі. І головне питання: «Що ж ти будеш тепер робити?».

Я не знаю. Не знаю.

Це дуже гарний фільм. Він такий, яке життя, ні краще, ні гірше. Він такий, який є - безнадійний, страшний, злий, гарний... і нічого із цим поробити не можна. Люблю таке.

PS:

"When?" said the moon to the stars in the sky

"Soon," said the wind that followed him home

"Who?" said the cloud that started to cry

"Me," said the rider, as dry as a bone.

"Who?" said the sun that melted the ground

"Why?" said the river that refused to run

"Where?" said the thunder without a sound

"Here," said the rider, and took up his gun.

"No," said the stars to the moon in the sky

"No," said the trees that started to moan

"No," said the dust that blinded his eyes

"Yes," said the rider, as white as a bone.

"No," said the moon that rose from his sleep

"No," said the cry of the dying sun

"No," said the planets that started to weep

"Yes," said the rider, and laid down his gun.

(с) Nick Cave