Рецензія на фільм «Сайлент Хілл»

Відразу скажу, що в гру з однойменною назвою я не грав, і навіть про неї не чув до сьогоднішнього дня, тому моя думка про фільм зовсім не предвзята.

Спочатку невеликий ліричний відступ, щоб гостріше відчути момент.

Наприкінці п'ятидесятих років минулого століття, на Далекому Сході були великі родовища антрациту. Хто не знає, це вугілля таке, якісне. Родовища були на поверхні, чому місцеве населення дуже радувалося. Копнув на метр у глибину - і даєш країні вугілля. Дід мій покійний тоді на паровозі розсікав, бував у тих краях і вугілля те сильно хвалив. Дуже мало від нього золи виходило, для паровозного топлення саме воно. І добувати зовсім легко.

Тоді саме з китайцями непонятки вийшли. Сталін і Мао були брати навік, а як Виссаріонича не стало, братній Китай став не дуже братнім. На кордоні шалили: то в казармі всіх прикордонників виріжуть, то воду в річці отруять, то рейки замінують. Зовсім розперезалися тоді жителі піднебесної.

Один раз острів наш невеликий на ріці, не пам'ятаю назву, окупували. За ніч набігло їх тищ 10 і сидять. А наші теж не дурні, довідалися, підвезли "Катюші" і я-а-ак вжарили - так весь острів і накрили. Нічого не залишилося, тільки оплавлена земля. Потім на кордоні систему бункерів побудували, а в них кулемети поставили із кривим стовбуром з водяним охолодженням, щоб з-під землі стріляти в юрбу китайців, що набігає. Батя бачив такий кулемет на тульському заводі, розповідав.

Тоді китайці вирішили по великому шкодити. Взяли, і родовища вугілля підпалили. Років 20 вугілля горіло, цілі сопки під землю провалювалися, дим стояв на 100 кілометрів коромислом, а паровози заправляти стало нема чим...

От приблизно така історія з вугіллям відбулася в американському шахтарському містечку Сайлент Хілл. Чи то з індіанцями чого не поділили, чи то недотримання правил вуглевидобутку - але зайнялося під містом вугілля. Хто не задихнувся й не згорів, утекли, місто обнесли ґратами й викреслили з реєстру, або що в них там є для обліку міст.

Через кілька років після цього, бездітна пара американських платників податків удочеряє із притулку дівчинку. Дівчинка попаслася тиха і скромна, але м'яко говорячи, чокнута. То вночі з обриву стрибнути норовить, то моторошні картинки малює, а потім тупо запитує - а хто це намалював? І каже при цьому - "Сайлент Хілл" так "Сайлент Хілл".

Американська тітка вирішила в цьому розібратися по своєму. Як ведеться, нічого не сказавши чоловікові, серед ночі садить дитину в машину й починає їхати в цей самий Сайлент Хілл.

Чоловік її відговорює по телефону, каже, дівчинку в дурдом треба везти терміново й дуже лікувати, але тітка його не слухає й завзято їде в ніч по занедбаній дорозі. Цей непорядок зауважує американська поліцейська й починає їхати слідом. Чи мало навіщо громадянка дитину в мертве місто везе? Може придушити та прикопати хоче.

У своїх підозрах полицейша зміцнюється після того, як на наказ зупинитися, підозрювана починає їхати шибче й іде від погоні, висадивши ворота на в'їзді в цей самий Хілл. Після чого втрачає керування, б'ється об кермо головою й відключається.

Чи треба говорити, що ранком, коли вона прийшла в себе, громадянка виявляє, що дівчинка знову втекла. Небагато пометавшись зі звичайними американськими криками "ми потрапили в аварію, подзвоніть 911", вона бачить силует, що мигнув удалині, і починає бігти за ним. А навколо падає з неба попіл, панує мерзенність запустіння й тиша. Чокнута дитина шустро поринає в якесь метро й пропадає в темряві. Тітка лізе слідом.

Ранком чоловік організує пошуки й разом з поліцією теж приїжджає в Сайлент. Нічого, зрозуміло не знаходить, обурюється, кричить: буду скаржитися! За це його заарештовують і викидають із міста, щоб не борзів.

А далі починаються всякі страсті.

По темних коридорах бігає самозаймиста плачуча дівчинка, періодично перетворюючись у труп мужика. Труп періодично плазує й репетує. Безликі тітки-зомбі з ножиками ріжуть глотки всякому зустрічному і одна одній. По підземеллях бродить володар мега-тарганів з мега-тесаком і бляшаною мега-пілоткою на голові. Всіх зустрічних, кого не заїли таргани, він роздягає й здирає шкіру. Кровища летить метрів на 20, тушки - ще далі. Триметровим тесаком рубає залізні двері, як картон. Краса, одним словом.

Місцеві сектанти при кожному такому шухері барикадуються в церкві. Хто не встиг, той спізнився. Поклоняються вони колишній директрисі місцевої школи. Директриса запалює сильно, я впізнав у ній риси нашої шкільної завучки, така ж брехлива й лукава сука.

Розважаються сектанти по своєму: одягнуться в протигази, підстережуть самотнього перехожого, трубою по голові, і на впізнання. Директриса дивиться, чи не відьма? І ніколи не помиляється. Відьма, ясний перець! На багаття! Веселий час біжить.

Отут і поліцейська починає по підвалах бігати, палить із пістолета в усі сторони. А солдат що зобов'язан зробити при веденні вогню? При витраті половини боєкомплекту довести до відома командира. А поліцейська - мовчок. І стріляє куди потрапило.

От на сектантів патронів і не вистачило. Накинулися, трубою по голові й зажарили. Прямо при виконанні. Та з вигадкою, з жартом-примовкою.

Почалося все це веселе життя через директрису. Зневажаючи завіти Макаренко, дітей з неблагополучних родин вона не теплом і ласкою оточувала, а всіляко мордувала. Бийте, кричала, сирітство. І в багаття її, у багаття! Натурально, палила довірених їй школярок.

А одна вижила, хоча й обгоріла сильно - і страшно заприсягла помститися. Сила ненависті в ній велика була. Така, що все вугілля під містом зайнялося. От воно як насправді було.

До речі, дівчинка чокнута дочкою постраждалої піонерки виявилася. Причому, на дві частини розділеною. Зла частина веселим смолоскипом по коридорах бігала, сектантів пугала, а добру в притулок здали. І правда ця стала відома нашій тітці. Прийняла вона її всім серцем і пішла вогонь правди сектантам нести. Добре принесла, якісно.

Зарізати її директриса хотіла, так правда ніж відвела й очі розкрила. І всім з'явилася обгоріла піонерка, по сумісництву, володарка колючого дроту.

Ох, як цим дротом давай вона всіх шаткувати-розчленовувати, давай сектантів під нуль мордувати! Тельбух усюди летить, ганчірочки, кровища потоками, різні штуки цікаві на підлогу з директриси сиплятся. А потім раптом чисто все стало й тихо, тільки мамка піонеркина стара сидить на підлозі в руб'я, та церква порожня, світлом наповнена. І такий світ навкруги й у благовоління...

Дівчинка чокнута після такої шокової терапії відразу різко нормальної стала. І додому поїхала без усяких капризів.

Дуже мені фільм сподобався. Сектанти кривляються щосили, директрисі взагалі п'ять балів. Тітка американська, щоправда, злегка підкачала, ходить і сама собі накази віддає: ти туди підеш, ти сюди залізеш. Ну, їм видніше, які в них середньостатистичні тітки бувають.

Зйомки теж гарні, усе рухається повільно й сумно, без безглуздих вистрибувань з-за рогу й ричань із темряви. І монстри не на півтори секунди з'являються, а досить довго маячать. Коли страшно мабуть, усе злегка темніє й сирена виє, коли вже не страшно - знову світло й тихо. Все просто й зрозуміло.

У цілому, ладний такий ужастик, з вигадкою, а головне - зі змістом. Любіть мол, дитинок, не кривдьте їх. А то прийдеться з колючим дротом познайомитися...

Загалом, всім рекомендую дану фільму подивитися!