Рецензія на фільм «Легенда Зорро»
Я люблю казки. Особливо добре буває, коли дивишся фільм, але зі своєю звичайною прозорливістю розумієш, що це просто казка, і дивишся його - фільм - далі вже як казку, без претензій. Казки вчать нас розумному, доброму, вічному, і їм тому багато чого прощається.
Є, однак, думка, що казки теж різні бувають. Одна з таких називається «Легенда Зорро», 2005 року виготовлення.
«Легенда Зорро» - це, власно не просто так фільм, це - сіквел. Продовження тобто. Перша частина називалася «Маска Зорро», і запалював там громадянин А. Бандерас. Нічого дивного, що й у другій теж він фігурує. Фігурує Бандерас багато, він стрибає на коня з п'ятого поверху, стрибає по поїзду й б'є всіх по мордасам. Виходить це в нього непогано. Почнемо, проте, по черзі. Це означає - з початку.
Після подій першої «Зорри» крутий пацан Алехандро де ла Вега - а по-нашому просто Санько з долини - якийсь час відпочивав на ниві підтримки справедливості й могутньо трудився на іншому фронті. У результаті цих праць у нього народився син Хоакім - Иоахім українською. Весь фільм побудований на непростій життєвій ситуації - папашка Зорра хоче для сина спокійного життя, тому не зізнається йому, що він і Зорра - та сама людина. Пацан, у свою чергу, не на жарт у захваті від діянь замаскованого героя в чорному плащі й у капелюсі, а батька свого навпаки недолюблює - за зайву миролюбність. У наявності вже як мінімум один непростий конфлікт - батьки й діти. Але не такий виконавчий продюсер фільму Стівен Спілберг - конфліктів отут виявляється значно більше.
Починається власно фільм із доленосного голосування 1850 року, коли Каліфорнія виразила готовність приєднатися до Союзу північних штатів, у піку існуючої на півдні Конфедерації. Через десять років після цього, в 1861 році, почалася Громадянська війна між Північчю й Півднем.
От до речі - з якоїсь причини деякі серйозно вважають, що тоталітарне керування - це тільки в нас, а на Заході, розумієте, все суцільно біле і пухнасте, пурхають собі меж метеликами, а навкруги панує благоліпність і загальне умиротворення. Це омана. Найчастіше уряд навіть самої т. назв. «демократичної» країни у світі (див. Америка) діяло способами, які крім як тоталітарними назвати не можна. От в 1861 році було саме так: Союз сказав - треба б об'єднатися. Конфедерація відповіла - це із чого раптом, нам подобається бути незалежними. Тоді Союз сказав - не хочете, ми вас в об'єднане щастя заженемо силою. І загнав, у результаті чотирирічної війни, так. А багато хто дотепер думає, що вони там щось через скасування рабства не поділили. Прикольно.
Повернемося до нашому Сашка з долини. Він відважно захищає інтереси нещасних і знедолених, зокрема, рятує виборчі бюлетені, на які простягнули свої загребущі лабети місцеві урки, тому як тупорилі органи охорони правопорядку не вміють нічого робити, крім як махати рушницями, витріщивши від ретельності моргали. От, до речі, теж цікаво - зняли б у нас фільм про те, як героїчний герой рятує урну з бюлетенями - відразу б засміяли недоумка-режисера. Хіба може зацікавити нашу освічену, високоінтелектуальну такий ідіотський хід? А американцям от начебто - нормально. Знову прикольно.
На порятунку урни, однак, все тільки починається. Сашко водить дружбу з місцевим пастором, що під виглядом сповіді в пастви збирає відомості, які потім ретельно зливає Зоррі. Зорро, таким чином, завжди насторожі й завжди поспішає на допомогу. Іноді встигає.
Але якщо на професійному полі в Санька все шляхом, то в особистому житті знову облом - дружині не сильно подобається що чоловіка по ночах не буває вдома, і вона, поскандаливши з ним, подає на розлучення. Скандали вийшли мляві - які ж це скандали? «Мені знову потрібно йти. - Ні, не ходи, скільки можна? - Ні, я піду. - Ну й добре». Ні тобі яскравих оборотів, ні сковорідок і прасок, нічого. Слабенько, слабенько пророблені характери, однак.
Відходом дружини справа не обмежується - вона починає крутити люту любов з новоприбулим з Європи французом - власником мега-виноробні. Зорра скрегоче зубами й хльостає винтарь до запаморочення.
Шляючись ночами п'яним по вулицях і бовтаючи з пастором, Зорра міркує: француз - злісний йолоп, він посланий сюди надсекретною організацією лицарів з метою - підірвати в прийдешній війні боєздатність Півночі й забезпечити перемогу Півдню, тому як в їх лицарському пророцтві сказано, що якщо не знищити Америку, то вона як два пальці заборе їх власний мега-орден. Чому для знищення Америки необхідно знищити саме Північ, а не Південь, залишається загадкою. У наявності ще одна проблема - порятунок батьківщини. Довідавшись про проблему, Зорра навіть перестає бухати й приймається вживати енергійних заходів щоб охоронити від ворогів беззахисну як дитя Америку.
Зрозуміла справа, Америка й сама не дрімає, а навпаки - вербує розведену дружину Зорри для стеження за підступним французом. До речі, як не подивлюся американський фільм, обов'язково головна сволота - француз. Цінне спостереження це було зроблено ще при перегляді фільму «Брати Грімм» (див. відповідну замітку) і знайшло сьогодні ще одне блискуче підтвердження. Але й сам француз не ликом шитий (чим він шитий, так і залишилося загадкою) - він просікає плани американської розвідки й самого Зорри й бере його дружину й сина в заручники. От і третя проблема - урятувати родину! Сашко надягає улюблену маску й відправляється шукати неприємностей на свій тулуб.
Коротше, якщо хто не зрозумів, фільм увібрав у себе всі мислимі штампи й натяжки кіно - усякі потужні погоні, заруби на шпагах при повній відсутності вогнепальної зброї в супротивника, битви на мостах, фабриках, дахах паровоза, уже згадуваний француз у ролі головного гада - до речі, крім головного там був і ще один гад - неголовний, але дуже колоритний, мені дуже сподобався. Гумору у фільмі замічено не було, сміятися не довелось, незважаючи на люті спроби його привнести - ну там, кінь із трубкою в зубах, що жере вино й розуміє тільки іспанську, пацан Зорр, у якого все на постій виходить набагато краще, ніж у батька, розвідниця-дружина, що запалює в тилу ворога - начебто й повинне бути смішно, але насправді тупо. Плюс ще все чомусь було сильно схоже на фільм «Дикий, дикий Уест», і тому не сильно сподобалося.
У результаті фільм вийшов настільки пафосним, що під кінець мигнула думка зробити його прикольний переклад. Думку цю я відігнав, тому що спочатку необхідно завершити переклад фільму «Хроніки Нарнії», а вже потім прийматися за наступний. Але взагалі - треба мати на увазі, потенціал дуже багатий.
Разом - один раз подивитися в кіно можна. Але оскільки в кіно фільма ця вже давно не йде, дивитися не особливо рекомендується.
