Рецензія на фільм «Ковбой Бібоп»

Будучи фахівцем і експертом номер один по всьому, не можу не сказати своє вагоме слово про справу створення анімаційних фільмів - інакше мультиків. Мультики я люблю. У далекому дитинстві сильно подобалися «Ну постривай!», трохи пізніше - «Том і Джеррі», ще пізніше був у захваті від Вольтрона, Хімена й трансформерів. Саме в цей період сформувалася пристрасть безпосередньо до японських мультиків, які називалися аніме. Ну а коли трохи підріс, поставив цю справу на професійну основу - став дивитися тільки краще. Запеклим аніме-доглядачем назвати мене поки що ще не можна, це тому що дивився я всього штук двадцять гарних японських мультов, однак деяке уявлення скласти вже можна.

Японці - вони взагалі люди своєрідні. Люди західні - американці, скажемо, зрозуміти японців взагалі не в змозі. Китайців, щоправда, теж. Весь цей кодекс честі, самураї, ніндзя та інші джигіти - це щось дуже локальне, дуже специфічне, від чого хід думок навіть якого-небудь рядового японця, не говорячи вже про мега-сегуна, залишається для нас поки що загадкою. Тому й продукція японська - теж поза конкуренцією. Дивишся, бувало, який-небудь фільм сімдесятого року японського виробництва - від знятого зараз у Голівуді не завжди відрізниш. А якщо й відрізниш, то не завжди правильно. Уміли японські майстри робити фільми, так. Та й зараз ще багато хто вміють. Є думка, що багатьом нашим прогресивним режисерам є чому повчитися техніки зйомки в японців піввіку назад.

З мультиками те ж бадилля. Якщо подивитися, наприклад, фільм «У пошуках Немо» американського виробництва, і який-небудь «Кай До Мару» - японського, поплутати країну-виробника не вийде ніяк. В одному фільмі - обтічні, намальовані на комп'ютері рибки й буйство фарб, в іншому - ріки кровищі, відрубані руки й скупа чорно-жовтогаряча гама. Ще можна взяти того ж «Хелсінга», не того, котрий з Хью Джекманом, а намальованого, про англійських вампірів. От де глибина, от де філософія. От де краса, зрештою - тому що із цим у японців проблем взагалі ніколи не буває, особливо в анімешних мультах. Отут покажуть, наприклад, розрубане самурайське пузо з кишками, і відразу після цього коника якого-небудь у траві, та чорний мовчазний ліс на задньому плані, та зірки в краплі роси - так що хочеться не втрачаючи ні хвилини плюхнутися на диван і три години міркувати про різне. Гарні японські мультики, я їх дуже люблю.

От і сьогодні - подивився черговий шедевр аніметворення - досить старий уже, 2001 року виготовлення. Називається шедевр Cowboy Bebop - The Movie. Мультом залишився дуже задоволений, тому що він дійсно відмінний. Режисер - Шиніиширо Ватанабі, треба буде запам'ятати, хоча й складно, товариш дуже талановитий, сильніше був вражений тільки першими серіями того ж «Хелсінга».

Намальовано дуже красиво, хоча й без модних нині 3 D-Вкраплень, у класичному стилі, так сказати. За панорами міста, метеликів наприкінці й відмальовок головних героїв - тверда п'ятірка із плюсом, переглядав кілька разів.

До речі про героїв. Якось так складається, що героїв, що запам'ятовуються, у сучасному кіно стало якось мало. Говорячи «кіно», зрозуміла справа не мається на увазі проект kino.77, отут зовсім інший коленкор, героїв - троє із трьох, слабаків не тримаємо. Але якщо подивитися уважно на сучасні фільми, так і хочеться голосно залаятися. Може навіть матом. А потім поцікавитися: «Куди пропали герої?» Тому що дійсно - кудись вони пропали. Сучасний герой повинен обов'язково бути ідіотом, що пхикає, що пускає слинь і безупинно рефлексуючим. Тільки якщо герой задовольняє всім зазначеним вимогам, його випускають на екран. Найяскравішим прикладом є Джон Коннор у нібито мега-фільмі «Термінатор 3». Ну й Федір Сумкін у всіх трьох «Володарях» теж відмінно підходить. А взагалі-то традиція ця була закладена року едак в 1979, коли громадянин Тарковський зробив фільм «Сталкер» з переляканим актором Кайдановським у головній ролі. З тих пір понеслося - потужних персонажів на зразок Шварца й навіть Сталлоне стає усе менше. Що й говорити, сумно.

Але сумувати поки ще рано - на зміну зниділим кіношникам приходять на підмогу мальовані мультики. Чого вартий один Арукард у Хелсінгу або Мисливець Ді в однойменному мульте. Ну от тепер ще й товариші з Cowboy Bebop підтяглися. Зроблено персонажів майстерно, промальовані по-звірячому. У результаті просто перестаєш дивитися на мультик як на мультик, замість цього він перетворюється в реальний фільм, де реальні герої роблять свої вчинки, погані й - як вийде, розмовляють, страждають, умирають, убивають і воскреють. Таким героям співпереживати легко й приємно. Що, зрозуміло, свідчить про найвищий професіоналізм режисера.

Плюс діалоги в мультіе виписані чудово, внаслідок чого характери виходять ще більш життєвими, багато хто з писаків діалогів для фільмів обзаздряться. Плюс сюжет - хоча кого при всьому перерахованому хвилює сюжет? Особисто мене - не сильно хвилював.

Мінус - мульт іде всього півтори години. Хотілося значно більше.

У залишку висновок - просто відмінний мультик. Ті, хто побивляться, не розчаруються.