Рецензія на фільм «Рефлектор»
Як відомо, люди, які засідають у всіляких комісіях і журі й виставляють комусь за щось оцінки, ні чорта не розуміють взагалі ні в чому. Особливо це стосується кіношних журі. Чому фільми, які одержують перші місця в Каннах, залишаються невідомими широкій публіці? Це тому що широка публіка - така приблизно як я - нічого в них не зрозуміє, тому що там не буває відірваних голів, вивернутих кишок і морів кровищи. Інакше кажучи, фільми це нікудишні. Саме тому, коли побачив фільм «Рефлектор», про який було сказано, що він, мов, одержав нагороди міжнародних кінофестивалів у Токіо й Сан-Хосе, а дорівнює й приз Міжнародного кінофестивалю поліцейського фільму 2002 року, сильно засумував. З тугою дивився я на ярлик відеофайлу на диску D, тому що ясно було, що нічого гарного від нього очікувати не прийдеться.
Взагалі зараз, через уже якийсь час після перегляду, все-таки важко сказати, прав я був, чи ні. Те, що фільм одержав всі згадані нагороди незаслужено - сто пудів. Чи поганий він остаточно й безповоротно - не знаю. Щоб уникнути словесного поносу й міркувань на три сторінки ні про що, зробимо традиційно - візьмемо вірну іржаву сокиру й почнемо препарування фільму.
Жив так був якось в Англії найманий убивця на ім'я Джон. Ім'я гарне, а головне - рідке, тому прізвища його за весь фільм я так і не дочекався. З іншого боку, убивць в Англії повно - раз плюнути, тому немудро й переплутати його з яким-небудь іншим найманим убивцею. Але не такий наш Джон! Він убиває людей не просто так, а з особливим цинізмом і в перекрученій формі - за допомогою то ком`яної коцюби, то особливого набору хірургічних інструментів, що він носить в особливій валізці. Курирує нашого Джона мега-зубрило із кликухою Татуйований, він напуває його вином і пригощає м'ясом, а ще - платить гроші. Загалом й у цілому - чисто «Леон» в англійському смаку. Але раптом усе змінюється!
У район, де Джон рубає людей на шашлики, переселяється його старий шкільний камрад із дружиною. Дружина, до речі, нічого особливого, худа якась, невиразна. Джон, проте, на неї сильно западає. Зголодніла людина. Вона на Джона - теж. Отут теж зрозуміло, чоловік її не влаштовує, і вона чоловіка - теж якось не особливо. Джон у паніці - кілер з особливим цинізмом не може закохуватися в тьолку кращого друга! Кращого друга тим часом убивають злі негри. Джон приймає рішення - переселитися до новоспеченої вдови й жити довго й щасливо, а щоб жити довго - потрібно кинути пагубне заняття. Джон зосереджений і стриманий, він повідомляє татуйованому хмирю, що не має наміру більше позбавляти життя ні в чому не винних людей. Татуйований у люті - як так можна! Потрібно продовжувати м'ясорубку, це адже круто! Крім того, якщо Джон відмовиться, він самоособисто завалить запалу на нього тьолку. Джон напружено міркує, що крутіше - жити як всі або мочити за замовленням? Він не знає. Вдова дівка - не знає тим більше, їй взагалі все це бадилля по барабану. Тьолці соромно спати із другом покійного чоловіка, тому вона не спить, просто цілує його, і торкає руками за різні місця. Під час одного із сеансів торкання Джон кидається на неї й душить подушкою. Вибір зроблений! Наш герой направляється до Татуйованого з повинною, вони виїжджають на природу, їдять морозиво й грають у м'яч. Завіса.
Такі пироги, розумієш.
І от як після такого сюжету сказати - сильно фільм поганий, або не дуже?
Знято все добре, цілком у дусі потоку свідомості не цілком психічно нормального вбивці. Рвані часом кадри, неясні сни, колірне рішення, короткі флешбеки - око ніде не спотикається. Це тому, що в ока ніг немає.
Актори на рівні. Раніше я думав, що Цегла з «Спиздили» режисера Гая Річі - це справжній дахотьок, ан ні - громадяни з «Рефлектора» його забаривають як два пальці. Справжні психи, дивитися страшно.
Порадував переклад. Якщо раніше в цілому складалося враження, що в нас нарешті-то навчилися робити більш-менш осудні переклади - фільм люто доводить зворотне. Перекладач вийшов дуже смішний - він прикольно причмокував на початку кожної фрази, виходило дуже сильно. Плюс явне відчуття, що текст він бачив у перший раз - звідси мега-знахідки типу «Він наполегливий мужик, він може піти до свого кінця», діалоги на зразок «Не смій мені загрожувати, трясьця твоїй мамі! - Це факт, трясьця твоїй мамі!» і хіта всіх часів - слова «гіпократ», це типу такий переклад “hypocrite”, тобто «лицемір». З перекладу сміявся багато й довго, незважаючи на загальний драматичний настрой фільму. Запалив, запалив.
І що в підсумку? Модно зроблений фільм, режисер якого спожив перед зйомкою занадто багато порошку. Нормальним людям - не витрачати час. Інтелектуалам - дивитися безупинно.
