Як завжди, в Америці. Як часто буває, у Нью-Йорку. Починається кінець світу. Дме вітер, люди починають «виснути», а потім роблять все, щоб позбавити себе життя. Головний герой із дружиною й друг-математик з донькою біжать з будинку в більш безпечне місце. Але доїхати не виходить – поїзд зупиняється в маленькому сільці. І починається те ж саме…Незрозуміло…
Незважаючи на банальний початок, фільм дійсно вражає. Тому що правда страшно. Тепер я боюся сильного вітру й коли по декілька разів повторюють те саме. А якщо серйозно, ніколи не розуміла, як людина може покінчити життя самогубством.
Тим більше дико, коли люди, хвилину назад думали про те, що будуть робити ввечері, убивають самі себе. Ось тут Ш’ямалан постарався на славу й показав купу способів суїциду. Можна користуватися. До речі, жодного самогубства я так і не побачила, інстинктивно відверталася.
Кажуть, провиною цьому божевіллю рослини. Але флору теж можна зрозуміти. У тій же Москві так багато представників людства (не завжди приємних), що навіть людям це часто складно терпіти, не те що безневинним рослинам. Які, до речі, тут зовсім ні при чому. Мабуть, Ш’ямалан вирішив, що дерева, травичка й квіточки найбільше страждають від пагубних звичок homo sapiens. По-моєму, дуже незвичайний об'єкт, який несе кінець світу. Та й спосіб теж нестандартний. У фантазії й почутті гумору режисерові не відмовиш.
Тим більше незрозуміло, як можна порівнювати «Явище» з голлівудськими катастрофами. Звичайно, у фільмі багато алюзій. Кожний момент банальний і нагадує тупий бойовик. Але це тільки іронія. Вже в наступну хвилину розумієш, що персонажі вчиняють незвично, не по-кіношному, більш людяно.
Важко згадати голлівудський фільм, в якому герої вижили не тому що вони шустро бігають, стріляють із десяти пістолетів однією рукою або відібрали в людини з нормальними, а не паранормальными, здатностями машинку, а завдяки тому, що побачили закономірність і змогли уникнути стандартних помилок. Хоча звичайно логічне мислення, засноване на завчанні формул, ніяк не пов'язаних з висновком, залишає бажати кращого.
На фоні основного кровожерливого сюжету розгортається сімейна драма: чоловік із дружиною вже не знаходять радості один у одному й намагаються це сховати від усіх, у тому числі від себе. Тут ще й друг залишає їм восьмирічну дівчинку. Нічого нового, все банально. Але діалоги зводять трагедію нанівець. «Я задивився на продавщицю в Аптеці й ледве не купив Арбідол» «Сподіваюся, ти жартуєш» (ледве не плачу) «Так, звичайно» (Це не дослівна цитата)
У підсумку виходить, що цей фільм пронизаний тонкою іронією і є пародією на наше життя й безліч кінокартин. Але знаєте, чомусь не смішно. Скоріше страшно, що це наш світ і він такий.
