Хто не знає Джорджа А. Ромеро? Тиша? Це правильно, Джорджа знають всі. Громадянин Ромеро по-своєму унікальний, більше нікому не вдавалося поєднувати у своїх фільмах цілком собі трешевий зомбі-флік і гострий «соціальний підтекст». Про підтекст це я пожартував. І не тільки я, так.
От і черговий шедевр майстра сів дивився з нелегким серцем - що там можна ще розповісти про ожилих зненацька мертвих? Ще видовищніше показати, як їм зносять голову з вінчестера? Проілюструвати непрості відносини в обмеженому колективі тимчасово живих? Ще раз викрити підступний уряд, який замовчує правду? Три рази - так.
І все це у фільмі дійсно є. Але не тільки це. Цього разу Джорджа А. зацікавив аспект, який практично не висвітлювався в його попередніх роботах (от би дізнатися, чому) - загибель інформаційної цивілізації під натиском неживих орд. А взагалі, повернемося до сюжету.
Група студентів із секретного американського університету, під загальним керівництвом сильно питущого викладача, їде в американську ж глибинку, щоб знімати дебютний фільм про ожилих мерців. Зрозуміла справа, через малобюджетність групі сильно не вистачає ні декорацій, ні акторської майстерності, ні знання специфічних звичок немертвих. Останнє, втім, незабаром різко виправляється, і масовки у фільму стає цілком достатньо...
От і все про сюжет, власно. Далі там ще студенти багато тікають від ходячих трупів, відстрелюють їх, збивають машинами, простромлюють залізними штирями, розчиняють кислотою й затоплюють у басейні. У цьому плані нічого нового не проглядається - мертв’яки грають добре, від душі, студенти теж у цілому стараються й від смерті до смерті підвищують клас своєї майстерності.
Фільм, втім, як і всі в Ромери, вийшов зовсім не про живих мерців. Він насправді про сучасних людей. Про згадуване вже вище "інформаційне покоління", про тих, для кого мимовільне підняття мертвих з могил - не кінець світу, а привід написати в блозі й викласти запис із мобільника на YouTube. Про тих, для кого простіше півгодини лазити по погодних сайтах, ніж висунути голову у кватирку. Вважаю, вкрай цікава подача ідеї, і розумне її обрамлення.
Під час перегляду постійно мучила думку, що я щось таке вже пам'ятаю. Потім усвідомив - так, на башорзі був жарт про те, як чувак пішов у ванну, не переставивши статус в асьці, після чого повернувся, голий, весь у мильній піні, і запоров клавіатуру на фіг. Клава, втім, фігня - головне змінений статус. От про таких одержимих фріків і міркує Ромеро. Апофеозом цих міркувань є останні кадри фільму, і останнє питання, заданий оповідачкою - ми, такі, якими ми стали, чи люди ми ще, або вже щось інше?
Власно, за наявністю філософських підтекстів і відсилань вбік «Щоденники мерців» з легкістю перестрибують будь-яку соціальну драму середньої руки. Тому для неаматорів думати під час перегляду фільму й придумані всі згадувані акробатичні екзерсиси з мерцями - відстріл, вилов, дезінфекція кислотою, кастрація та інші демократичні процедури.
У процесі зазнімання Джордж не забув поглумитися й над самим собою (див. Жарт про підтекст), з'явитися у фільмі в крихітній ролі бородатого поліцейського й вставити деяку кількість інших ядерних відпалів. Еміш-гранатометник - це було просто якесь щось, від фрази «Привіт, я Семюел» я поліетиленовим мішком звалився під стіл, чим сильно налякав своїх домашніх плеканців. Вони ще півдня підозріло поглядали за мною, косячи зеленим оком.
Інші студенти з театрального факультету виглядали загалом досить в’яло - так, стандартні хлопчики для гоління, за винятком, звичайно, алкоголіка-вчителя, який посилено й небезуспішно косив під Рембо, і ще здурівшого покусаного хлопчика. Але Ромера - він такий, у нього на акторів основний упор зроблений.
У цілому, фільм вийшов добротним. Сподобається напевно не всім - тому що мерців там порівняно небагато, і з'являються вони більше для зв'язування сюжету й створення атмосфери, ніж для власно написання щоденників, авторами яких заявлені в заголовку. Але як чергова культурно-філософська притча - так, вийшло. Старовина Джордж знову зробив хірургічний зріз нашої цивілізації й показав це так, як уміє. Уміє він добре.
